ГлавнаяПолитика

ДУРНЯ ТИЖНЯ: Медведчук під капотом, співак Гройсман та печерські потерпілі

Про те, як безболісно нарахувати 144 реформи, зняти Гройсмана в музичному кліпі, взяти приклад із сина Шуфрича, зганьбити Печерський суд та прокрастися в серце корупції — в традиційному огляді найдурнуватіших подій тижня, що минає.

Реформа і зміст

В останні дні перед набуттям чинності Асоціації з ЄС Україна дізналася про себе страшну таємницю. Як повідомив президент Петро Порошенко, за останні три роки в країні було проведено 144 реформи.

Мусимо віддати Порошенкові належне — він таки перший, хто примудрився порахувати українські реформи, щоправда, результат цієї інновації виявився доволі сумнівним. Досі здавалося, що тих самих рішучих і невідкладних реформ, про які нам щодня говорять із телеекранів, має бути щонайбільше кілька десятків. “Пенсійна реформа”, “реформа ЖКГ”, “земельна реформа” — вже від самих назв віє якоюсь комплексністю та поширеністю на цілу галузь, а цих галузей насправді не так і багато. Аж раптом виявилося, що це уявлення вже застаріло, й для того, щоби гордо зватися реформою, не потрібно не те що кардинально змінювати систему державного управління, а й навіть мати сякий-такий розголос у суспільстві. Лишень вдумайтеся — поки ми всі чекали тих самих кількох комплексних “адміністративних” чи “судових” реформ, пан Порошенко зі своїми соратниками три роки тишком-нишком щось реформували в темпі “ні тижня без реформи”!

Фото: пресс-служба президента

От сиди тепер і думай, як це так сталося, що такий табун реформ пройшов у нас під носом, а ми цього навіть не помітили. Може, це були дуже-дуже маленькі реформи — спеціально щоби нас не збурювати, а потім ошелешити раптовим сюрпризом? Як має виглядати той список реформ, яки надихнув президента на хвальковитий звіт? “Транспортна реформа кавунів — 1 шт., реформа палацу Косюка — 1 шт., “Роттердам плюс” — 1 шт., тарифна реформа ЖКГ — 10 шт.?” Чи до реформ Порошенко зараховує ще й відкриття всіх шкіл, дитячих майданчиків та сільських туалетів, на яких він урочисто перерізає стрічку?

Кавуни ви мої, кавуни...

Принаймні одне можна сказати точно: стрімке подорожчання автомобільного газу пан Президент до списку проведених реформ не зараховує, оскільки називає його проявом “гібридної війни” з боку РФ. Ну війна — то війна, це аргумент універсальний і неспростовний. Навіть дивно, що війною досі не намагалися пояснити небачене подорожчання українських кавунів.

Кавуни — чи не найбільша загадка нинішнього сезону. Здавалося, що після благословіння, які зійшло на легендарну дніпровську баржу від прем'єр-міністра Гройсмана, ці габаритні ягоди просто приречені на подешевшання — ще б пак, нам же всім пояснили, що річкові перевезення значно вигідніші від автомобільних, і нема чого сміятися з прем'єрськогоо економічного лайфхаку! Натомість після рейсу баржі ці кавуни, навпаки, почали бити всі наявні цінові рекорди — в чому ж річ?

Фото: ТСН

Єдине логічне пояснення цієї оказії полягає в тому, що до виступів Гройсмана в ціну кавуна закладалася лише вартість виробництва й транспортування, а після — вартість виробництва, транспортування й проведеної Гройсманом рекламної кампанії! Прийшов, скажімо, такий собі баштанник (назвемо його умовним прізвищем Вадатурський) до прем'єр-міністра та й каже: “Володимире Борисовичу, щось наші вкраїнські люди стали забувати про кавуни... Може, зафігачимо якусь вірусну шнягу за вашої участі?” “Та чом би й ні? Можу навіть пісню заспівати, в кліпі знятися — “Кавуни ви мої, кавуни”. На Майдані в День Незалежності заспіваю...” “А скільки візьмете? Скільки-скільки?! Та нє, тоді ці кавуни по 100 гривень за кіло продавати доведеться... А якщо просто в твітері пару слів, кілька кадрів для ТБ й агітбаржу по Дніпру пустимо?..”

Тож купуймо кавуни по 8 гривень та радіймо, що Володимир Борисович у кліпі не знявся!

Рейтинг потребує жертв

Минулого вікенду країну охопив справжній шок — Нестор Шуфрич (однойменний син нардепу від опоблоку Нестора Шуфрича) у центрі Києва збив людину на пішоходному переході. Авжеж, шокувала суспільство не сама мажорна ДТП — до цього якраз усі звикли — а те, що Нестор Несторович не втік із місця пригоди за кордон, як би це зробив будь-який порядний син народного депутата, а залишився чекати поліцію.

Шок виявився настільки глибоким, що мажора, який збив людину на переході, в соцмережах не те що не стали лаяти — його всерйоз почали хвалити! Мовляв, учіться, інші мажори, як правильно збивати громадян на пішоходних переходах! Та якби ж кожен калічив людей так, як молодший із Несторів Шуфричів, — ми б горя не знали! Можна було би щодня навіть добровільно під колеса Bentley лягати й не хвилюватися!

Ще б трохи — й Шуфрича-джуніора висунули б у президенти як головну моральну надію нації. Але вчасно наспіло рішення Шевченківського суду, яким чесного й високоморального Нестора Шуфрича віддали на поруки іншому Нестору Шуфричу, тому, який тато і нардеп. Чи варто казати, що майбутня президентська кар'єра власника Bentley миттєво накрилася товстим-товстим шаром розчарування?

Нестори Шуфричі: молодший справа, старший зліва на засіданні суду
Фото: Сергей Нужненко
Нестори Шуфричі: молодший справа, старший зліва на засіданні суду

Із цієї історії головний висновок мали би зробити насамперед політтхенологи та їхні клієнти. Скажімо, якщо відчує Петро Олексійович Порошенко, що його рейтинг занадто зіщулився, то все, що йому треба зробити, — це збити своїм кортежем людину на пішоходному переході й нікуди не тікати до приїзду поліції. Щоправда, робити це краще не на Шота Руставелі, а на вулиці Банковій — щоби в разі незапланованого народного обурення й утекти все-таки було куди. А ще краще — збити на Банковій не просто людину, а людину, яку не жалко. Скажімо, Медведчука. Бо, по-перше, так і тікати нікуди не доведеться — можна навіть залізти на капот автомобіля, як на бульдозер, і провести радісний мітинг. А по-друге, це зручно — Медведчук усе одно десь постійно біля Банкової вештається.

Головне — аби потім Печерський суд не віддав Петра Олексійовича на поруки синові-нардепу. Бо рейтингу тоді знову гаплик настане...

Потерпілі та нетерплячі

Печерський суд не був би Печерським судом, якби не вляпався в чергову дурню тижня. Але цього разу дурня вийшла занадто екстравагантною навіть для Печерського суду. Підозрюваний в отримання хабара нардеп Максим Поляков оголосив, що Печерський суд столиці визнав його потерпілим від дій провокаторів із Національного антикорупційного бюро, які йому той хабар вручили. Сфотографувавшись для достовірності з якимсь папірцем, який би мав символізувати рішення суду, Поляков тішився як дитина й обіцяв вдягти на керівника НАБУ Артема Ситника той самий електронний браслет, який НАБУ з десятої спроби вдягла на самого Полякова. Але поки суспільство осягало особливості нової юридичної реальності України, в якій хабарники стають потерпілими від дій правоохоронців, раптом з'ясувалося, що потерпілим у цій історії є не Поляков, а Печерський суд. За офіційною завою суду, ніякого процесуального статусу потерпілого він нардепу не надавав! Схоже, очманілий від щастя Максим це все додумав, коли суд просто зобов'язав слідчого повторно розглянути його позовну заяву про “провокацію хабара”.

Фото: Facebook/Максим Поляков

Та як би там не було, а пан Поляков може пишатися своїм фальстартом. Ще б пак! Він — перший в Україні політик, який примудрився звести наклеп на Печерський суд! Досі здавалося, що це неможливо: найгіршу й найнахабнішу гидоту в галузі судових рішень, яку ви собі лише може уявити, Печерський суд уже давно зробив — причому неодноразово! Але такого навіть Печерський суд собі не уявляв, бо вперше за історію веселого печерського судочинства взявся виправдовуватися! Хіба комусь досі вдавалося змусити Печерський суд відчути загрозу власному іміджу? Авжеж, ні! Максимум би сказали, що “рішення ухвалено відповідно до чинного законодавства, тож ідіть усі гуляйте, не заважайте нам гроші рахувати”. І всі би пішли, примовляючи: а, ну то ж Печерський суд, чого ми від нього хотіли?..

І найголовніше: побрехеньки Полякова змусили Україну засумніватися у всесильності Печерського суду! Змусили запідозрити, що є таки в країні речі, на які навіть Печерський суд не здатен. Але для чого це визнання власної неспроможності було Печерському судові? Що змусило суддів виступити зі спростуванням?

У нас версія лише одна: Печерський суд відчув, що в ного з'явилися конкуренти, які під шапкою його паперів клепають свої рішення. Звідкись же в Полякова мусили взятися той папірець та впевненість, що суд визнав його потерпілим? Але якщо сам Печерський суд не виносив такого рішення, то це ж і гроші пішли якимсь кустарям, а не в Печерський суд! А цього собі жоден український суддя не пробачить, навіть під страхом втрат для власного іміджу...

У серці корупції

Не обійшовся тиждень і без репресій проти антикорупціонерів. Нардеп Дмитро Добродомов, голова партії “Народний контроль”, у четвер оголосив, що працівники СБУ та прокуратури ломляться в його депутатську приймальню. Генпрокуратура на це відповіла, що щемити антикорупціонерів не планувала, просто проводить обшуки в приміщеннях компанії, пов'язаної з корупційними схемами Курченка, і саме тут, як на біду, безкоштовно знімає офіс незареєстрована громадська приймальня Добродомова. Конфлікт ніби вичерпали — ГПУ пообіцяла приймальню не обшукувати, а Добродомов за фейсбучної порадою Генпрокурора Луценка побіг реєструвати приймальню в апараті ВР. Але осад лишився.

І не тому, що тепер усі порохоботи постійно згадуватимуть, що антикорупціонер Добродомов чомусь знайшов собі добрий дім саме в корупціонера Курченка, та ще й безкоштовно — адже цілком імовірно, що обшуки саме для викриття цього факту й проводились. А тому, що демонстративні дії силовиків могли зірвати наймасштабнішу антикорупційну операцію під прикриттям!

Фото: rbc.ua

Судіть самі: для чого антикорупціонерові винаймати приміщення, та ще й на шару, в співучасників утікача Курченка? Авжеж, щоби викрити злочинні схеми зсередини! Пан Добродомов прокрався в самісіньке серце корупції, буквально вхопив її обома руками за зябри! Уявляєте, скільки часу йому доводилося втиратися в довіру до корупціонерів? Скільки разів, почувши насторожене “А що це за табличка — “Приймальня народного депутата”? Що ще за “Народний контроль”?”, панові Дмитру доводилося діставати застаріле посвідчення члена фракції БПП та заспокоювати корупціонерів: “Всьо нармально, пацани, работаєм!”? Аж тут — такий підступний удар у спину! Хіба хтось із корупціонерів тепер насмілиться показати розконспірованому антикорупціонерові викривальні документи, попросити парішать секретні вапросікі чи навіть просто постояти на стрьомі при розпилів бюджетних коштів? Дзуськи! Не факт, що тепер хоча б на поріг зареєстрованої приймальні пустять...

Тож доведеться панові Добродомову починати все спочатку. Скажімо, спробувати зняти для приймальні офіс у компанії Кононенка...

Юрко КосминаЮрко Космина, політичний оглядач LB.ua
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter