А коли до звістки про те, що «УДАР» та «Свобода» фактично розвалили коаліцію, додалася новина про відставку прем’єра Яценюка, незадоволення побільшало в рази. Головний контраргумент, який висували на противагу проведення виборів, полягав у тому, що країну не варто «оголювати», позбавляючи одночасно й уряду, й парламенту. Чи то пак і законодавчої, і виконавчої гілки влади. Особливо це небезпечно в умовах неоголошеної війни, коли ворогові слід демонструвати повне й непорушне єдинство.
Заглиблюючись у цю тему і накручуючи себе, хтось навіть вигадав фейк про те, як аплодувала розпаду демократичної коаліції Держдума Росії. Якщо й далі озиратися на Росію (до слова: ніякого засідання Держдуми взагалі не було), ми не надто далеко зайдемо у захисті наших національних інтересів. До того ж, розпуск парламенту та відставка уряду не має нічого спільного з авіакатастрофою під Смоленськом. Всі, слава богу, живі та здорові й працюватимуть до того часу, поки їм на зміну не прийдуть нові люди: депутатам – новообрані парламентарі, урядовцям – призначені новою Радою члени Кабміну.
Ще одна частина щойно виниклих противників виборів почала активно дошуковуватися скритих мотивів у президента та прем’єра. Що мав на увазі Яценюк, коли заявив про відставку? Чи означатиме це, що він кине усі урядові справи напризволяще, а сам зосередиться на виборчій кампанії? Чи дійно він очолить виборчий список «Батьківщини»? А щодо собі тим часом думає Петро Порошенко? Чи дійсно його «Солідарність» має такий високий рейтинг, який йому «малюють» соціологи? І чи сподівається він сформувати на базі «своєї» фракції нову більшість у Верховній Раді?
Як на мене, це все аболютно другорядні та не важливі зараз питання. Хто в якому піде списку, хто з ким сформує спільний блок, хто який має рейтинг (дійсний чи надуманий) – покаже час. Персональне метушіння окремих дійових осіб між партіями та вождями має лише опосередкований стосунок до виборів. Звісно, виборець з цікавістю спостерігатиме за «тераріумом однодумців», але чинник війни, на моє переконання, вилущить усе зайве з політиків й покаже їх у справжньому світлі. Без ретуші та демагогії (ані те, ані друге зараз просто не пройде).
Нарешті, є ще третя група доводів проти виборів, котра об’єднує прихильників наступної думки: та Рада, котру обиратимуть восени (чи на початку наступного року), може стати ще гіршою, аніж та, яка функціонує зараз. Можливо, уточнив би я, вона може стати не те, що б гіршою, але й не кращою (за якістю), як і теперішня. А це означатиме, що чергове свято народного волевиявлення не матиме жодного сенсу. З цим до певної міри я можу погодитись, бо якщо у виборче законодавство не будуть внесені суттєві зміни, затівати «перезапуск» Ради дійсно не вартує. Через нераціональне (в такому разі!) використання людського та матеріального ресурсу.
Перш, ніж детальніше зупинитися на цій тезі, хочу наголосити на головному: вибори цій країні потрібні. Небезпечно й злочинно законсервувати чинну Раду до 2017 року. Небезпечно вже тому, що в ній продовжують діяти проросійськи налаштовані колаборанти та прямі поплічники наших ворогів. Маю на увазі комуністів та «регіоналів». Адже від того, що в Раді розпустили фракцію КПУ, арифметична «сума складових» не зазнала змін. І Петро Симоненко з маленьким червоним прапорцем на ланцані все так само ходитиме в парламент, як і до того (якщо, звісно, не побоїться цього робити, а якщо й побоїться, то все одно займатиме чиїсь місце).
А щодо злочинності поточного складу парламенту, то варто згадати лише закони 16 січня, прийняті ним, аби відпали найменші сумніви. До 16 січня чинна влада лише била, викрадала та збиткувалася над людьми, але після цієї фатальної дати вона пролила першу кров. Звір почуяв безкарність, насильство, замислене на Банковій та освячене у стінах парламенту, спричинило масові вбиства. Які ще потрібні доводи, окрім головного – вирвати з рук вбивць їхні мандати? Якщо вже їх не судять та не люструють, то нехай принаймні викинуть негідників з парламенту України. Адже ані «регіонали», ані комуністи у Раду наступного скликання вже не пройдуть. Принаймні сьогодні соціологія – проти них.
Але все це емоції, а є між тим й суто прагматична частина, й без урахування її на вибори йти зарано. Маю на увазі обов’язкову зміну виборчої системи. Я не є прихильником ані змішаної системи, ані суто мажоритарної, ані суто партійної, якщо та передбачає закриті списки. «Мажоритарка» супроводжується підкупом виборців з боку «гречкосіїв», пропорційна система з закритими партійними списками живить корупцію в рядах партійної верхівки та поставляє в парламент потенційних «тушок».
Систему слід змінювати. І це обов’язкова передумова проведення дострокових парламентських виборів. Без зміни системи я не бачу сенсу у ще одному викиданні на вітер мільйонів гривень від платників податків. Якщо списки будуть відкритими, якщо буде рейтингове голосування за кожного з кандидатів, яких партія поведе на вибори, тоді й не шкода бюджетних коштів на іще одні перегони. Бо інакше гра просто не варта свічок.
Так само зарано проводити вибори, не внісши зміни до закону «Про статус народного депутата», якими слід було б позбавити любителів обиратися «за гречку» більшості пільг та преференцій. Нарешті, необхідно вирішити проблему Криму та Сходу України (чи, як мінімум, Сходу, місцеві мешканці котрого мають проголосувати на парламентських виборах, адже вони так само делегуватимуть своїх представників до вищого законодавчого органу). Колізію з голосуванням на Сході слід розв’язати, причому у стислі терміни, бо без урахування волевиявлення частини Донеччини та Луганщини парламент не буде повністю легітимним.
Мені можуть зауважити, що на все це катастрофічно бракує часу. Особливо – на ухвалення нового виборчого кодексу, котрий запровадив би відкриті списки. Але я хочу нагадати, що після втечі Якуковича нова влада (включаючи керівництво парламенту, уряд, голів СБУ та Генпрокуратури тощо) була сформована протягом трьох-чотирьох робочих днів. У цей термін увійшло і формування нової парламентської більшості, і голосування за Конституцію 2004 року, і скасування цілої низки раніше прийнятих законів, і реабілітація частини політв’язнів тощо. Було б лише бажання – а час і можливість з’являться.
Зараз таке бажання і добра воля потрібні як ніколи. Ми вже пройшли чималий шлях по оновленню влади, і дострокові парламентські вибори – останнє зусилля на цьому шляху. Це ще не кінець всіх тих випробувань, які фатум цьогоріч посилає Україні, але дороговказ до їхнього гідного завершення. Не втратимо наш шанс. І все буде добре.