Сказати, що починаючи з 1979 року відносини США та Ірану були вкрай напруженими – не сказати нічого. Донедавна більшість експертів стверджувала, що рано чи пізно таке напруження призведе до повномасштабної війни, але цього не сталося. Навпаки, 2014-й став точкою відліку потепління в американо-іранських відносинах. Така кардинальна зміна відчутно переформатувала розстановку сил на геополітичній карті світу та в подальшому суттєво впливатиме на глобальний ринок енергоресурсів.
До останнього часу Іран, затиснений економічними санкціями США та ЄС, не міг в повній мірі виходити на міжнародний енергетичний ринок та перебував в умовах фактичної економічної блокади. Зрозуміло, що за таких обставин держава не могла повноцінно розвиватися.
Зараз ситуація змінилась докорінно. Переговорний процес між Іраном та країнами «шістки», серед яких Росія, США, Великобританія, Франція, Китай і Німеччина, ще 24 листопада 2013 року дав перший за останнє десятиліття позитивний результат – Тегеран погодився на обмеження у праві збагачення урану.
Далі процес пішов швидкими темпами і якщо він триватиме надалі, то вже в недалекому майбутньому Іран, після зняття всіх санкцій, зможе в рази збільшити обсяги експорту нафти і газу. Зрозуміло, що збільшення обсягів нафти на зовнішніх ринках, при незначному (1,2 %) зростанні попиту на неї в 2014 році, суттєво знизить її вартість.
Для Кремля подібний сценарій більше нагадує вирок. Російська Федерація, яка тримає на нафто-газовій дієті всю Європу, змушена буде пристосовуватись до нових умов ринку, на якому роль першої скрипки знову буде відведена Ірану.
2014-й став роком втрат для Путіна. Здобувши Крим, він втратив більшість своїх партнерів та союзників, а наостанок, ризикує втратити і цілу державу, економіка якої вже зараз не витримує його територіальних забаганок. Трагічності цій ситуації додає той факт, що ще на початку цього року Російська Федерація готова була підписати з Іраном контракт на постачання 500 тисяч барелів нафти в день в обмін на російські товари. Угода була багатообіцяючою і її обсяг оцінювався експертами в 20 мільярдів доларів США. Проте, реалізувати задум, беручи до уваги успіхи в переговорному процесі Ірану з ЄС та США, навряд чи вдасться. Російський ринок, звичайно, теж цікавий для Тегерану, але в порівнянні з ринком США та Європи - це дріб’язок. Тим більше, що в разі зняття діючих міжнародних санкцій США та ЄС, окрім можливості торгувати, іранці отримають можливість повернути «анексовані» в іноземних банках національні рахунки, а також отримають шанс кредитуватися в міжнародних банківських установах.
Окрім цього, позитивний вплив на американо-іранські відносини відіграє напружена ситуація в Іраку. Протистояння сунітів і шиїтів, яке не вщухає там і зараз, змушує Ісламську Республіку Іран, 89% населення якої шиїти, до прямого втручання в конфлікт.
Так, за повідомленням The Guardian, ще в червні сили іранських військ почали діяти на території Іраку. Варто зазначити, що паралельно з іранцями допомогу Багдаду в боротьбі з сунітськими угрупуваннями обіцяв і Білий дім.
Природно, що різка зміна відносин викликає певне здивування, а подекуди і незадоволення, як в США, так і в Ірані. Зокрема, іранські консерватори та прихильники колишнього президента Махмуда Ахмадінежада виступають із закликами повернення до колишньої жорсткої лінії в зовнішній політиці. Малоймовірно, що критика опонентів вплине на позиції нинішнього президента Хасана Роухані – Іран вже тривалий час потребує послаблення міжнародних санкцій і повноцінного виходу на світові ринки.
Звичайно, сподіватися на те, що наступного для після зняття санкцій з Ірану економіка Російського Федерації зайде в глибоку рецесію, не варто. Росіяни цілком усвідомлюють наслідки сьогоднішньої американо-іранської дружби і будуть готові переорієнтуватися. Кандидатом №1, на якого Кремль готовий буде перенаправити нафтові ріки, є Китай. Споживання нафти в цій країні зростає з кожним роком, а значить буде і попит. Проте, як показав досвід підписаного нещодавно російсько-китайського газового контракту, кожна угода з китайцями вигідна китайцям, але ніяк не росіянам.
Свого часу Тегеранська конференція стала початком скоординованих дій союзників проти гітлерівської Німеччини. Тоді лідери СРСР, США та Великобританії вперше зібрались утрьох, аби нарешті скоординувати свої дії і остаточно втихомирити Гітлера. Наслідком конференції стала операція «Оверлорд», яка значно прискорила падіння Третього Рейху. Сьогодні в Тегерані знову вирішується доля всього світу – міжнародна спільнота вже мала можливість переконатися, що зброя, роздана кремлівськими емісарами, становить глобальну загрозу, а тому діяти світові лідери повинні так само рішуче, як і їхні попередники в 1943 році.