На те, що українські міністерські чиновники бачили чи то попередню польську версію, чи то заглядали у вже остаточну, вказують поодинокі дослівні переклади, на які натрапляєш у одіозному табачниківському законопроекті. Однак вони більше нагадують списану студентську роботу: скопіювали, підправили, обрізали – і маємо горе-компіляцію.
Перше, що упадає в око – обсяг. Польський закон розписаний на 277 статей і має 5 великих розділів (і 6-ий прикінцевий), які охоплюють теми системи вищої освіти, університетського устрою, працівників університету, студентства та питання безпеки на території вишу. Український відповідник має 71 статтю. Звісно ж, це лише кількісний показник, отже пропонуємо перейти до якісної сторони.
Про потребу провести реформу вищої освіті у Польщі почали говорити ще в 2008 році. Ініціатором «великих змін» стала новопризначена (за результатами виграних партією «Громадянська платформа» (Płatforma Obywatelska) парламентських виборів 2007 року) пані міністр науки та вищої освіти Барбара Кудрицька. Аналітики та академічне середовище різних поглядів були суголосні в одному: польська вища освіта далека від лідерських позицій як у межах ЄС, так і у світі. Лише 1,5 % викладачів користуються програмами Еразмус, що удвічі менше за середній показник ЄС. Правила нострифікації значно ускладнювали залучення іноземних фахівців до викладання (наприклад, Норман Дейвіс не зміг би дістати професорського звання, а польський аспірант не мав би права писати дисертацію під його керівництвом).
Окрім цього було піднято проблему ротації (практично відсутньої) наукових кадрів та таких найвразливіших її місць, як непотизм. Практика оголошення загальнодержавних конкурсів на ту чи іншу посаду не дала бажаних результатів, адже зводилась до формалізації процедури з наперед заданим результатом. Університети в один голос вимагали ширшої автономії та більшого фінансування, водночас випускники все дужче відчували (і відчувають) проблеми з працевлаштуванням. З одного боку, почали говорити про потребу введення плати за навчання, з іншого, – про загрозу комерціалізації та інфляції диплому.
Після 1989 р. Польща переживає університетський бум: вишів стає все більше і більше, зростає кількість студентів, однак в умовах не надто збільшуваного державного фінансування забезпечити безкоштовну освіту усім охочим стає усе складніше. Як результат – стрімке збільшення кількості приватних університетів, які наголошують на своєму дискримінованому у порівнянні з державними вишами становищі. Студенти ж таких комерційних вишів запитують: «Чому платимо двічі?», позаяк оплачують навчання зі своєї кишені та водночас продовжують платити податки, на які утримуються державні університети.
Було б спрощенням сказати, що усі ці розмови не велись і раніше, хоча й не так-то багато часу минуло від останніх нововведень, які були покликані покращити становище (попередня зміна закону відбулася у 2005 році). Однак, що важливо, – дискусія про потреби почала переростати у планування кроків та визначення терміну їх втілення. Отож, пропоную невеличкий огляд найдискусійніших питань останньої реформи польської вищої школи, які піднімали тамтешні медіа та експерти.
Друга зайва?
Для початку поліземо до кишені викладача та студента. Саме питання щодо оплачуваної другої одночасної освіти та щодо обмеження місць праці викладача викликали найбурхливішу реакцію широкого кола представників академічного середовища, доходило аж до невеличких студентських та викладацьких протестів. Потрібно зазначити, що на відміну від українських реалій, де загострення відчувається тоді, коли вулиці міст заповнюють студенти, у Польщі гостроту можна відчути радше, проглядаючи численні відгуки ректорів, професорів, експертів, студентів та громадських діячів.
Згідно з новими нормами, що наберуть чинності від жовтня 2012 року, навчатись безкоштовно одночасно на двох спеціальностях зможуть лише найкращі 10% студентів, і відбиратимуть їх за результатами сесії. Міністр Барбара Кудрицька апелює до конкурсного принципу: безкоштовне навчання отримують найкращі абітурієнти, і відтепер за таким же принципом можна буде отримувати й безкоштовну другу одночасну спеціалізацію. Водночас пані міністр наголошує, що таким чином з’являться додаткові місця для 40 тис. студентів. Такої ж думки дотримується і Студентський парламент Польщі, який разом із Державним представництвом аспірантів підтримали освітні реформи польського уряду.
Однак багато кого непокоять щодалі більші труднощі під час пошуку роботи за фахом, а відтак у зменшенні доступу до безкоштовної другої одночасної спеціалізії вбачається можливість загострення цієї проблеми. До речі, проти цього нововведення виступила ректор Варшавського університету Катажина Халасінська-Мацуков. На її думку, кількість студентів, які беруть собі другу спеціалізацію, не настільки велика, аби вводити подібні обмеження. Також постає питання призначення доцільності такої форми навчання, адже часто студенти йдуть вчитися на другу спеціальність, аби швидше знайти роботу, що переважно призводить до низької успішності і викидає студента за межі заповітних найкращих 10%.
Чимале невдоволення серед викладачів викликала заборона суміщати декілька посад. Відтепер для другої посади потрібний дозвіл ректора закладу першого місця роботи. При чому 129 стаття нового закону забороняє видавати такі дозволи, якщо друге місце роботи перешкоджатиме виконанню професійних обов’язків на основному. Звісно це питання не стосується власного бізнесу, але і про нього треба буде принаймні повідомляти ректорові.
З одного боку, університет і так не найматиме того, хто йому не підходить для виконання певних посадових обов’язків, а тому єдиним обмеженням тут має бути ринок, а не міністерські нововведення, – вважає професор Університету ім. Миколая Коперніка у Торуні Александр Наласковскі. А з іншого – це нововведення може допомогти усунути хворобу банального переказування одного й того ж у декількох місцях, що для багатьох стало основою викладацької діяльності.
Проте, якщо продивитись норми закону уважніше, то там вказано, що це обмеження може не поширюватися на приватні університети, якщо в їхніх статутах передбачено інші правила працевлаштування. Тобто, якщо своїм першим місцем роботи (де людина працює більшу кількість годин) викладач буде вказувати приватний університет, який у своєму статуті не обмежує кількість місць праці, то він може працювати на декількох роботах водночас. Відповідно, вже зараз дехто прогнозує «втечу» викладачів до приватних університетів. У першу чергу так будуть робити професори вже старші за 65, позаяк у такому віці права їх наймати державний університет вже не має.
Довідка: починаючи з 2012 р. мінімальна платня брутто польського асистента – 1885 злотих (4147 грн.), доцента (цю посаду реформа скасовує, але згодом) – 3310 (7282 грн.), професора – 4185 злотих (9207 грн.), не враховуючи усіляких інших можливих доплат. Максимальне педагогічне навантаження педагогічних працівників – 540 годин/рік, науково-педагогічних – 240 або 360 годин/рік (залежно від додаткових умов). До речі, зміни у законі ліквідували максимально допустиму планку зарплатні викладача.
Дехто вважає, що такі нововведення спричинять кадровий дефіцит під час відкриття нових спеціальностей. Тому міністерство вдалось до, на мій погляд, неабияк контроверсійного кроку, увівши так звані «кадрові еквіваленти», які можна застосувати на бакалаврських програмах: викладача зі ступенем PhD можна замінити двома магістрами, а габілітованого доктора (еквівалент українського доктора наук) – двома викладачами зі ступенем PhD.
Зміни в академічному устрої
Відтепер викладачі добровільно-примусово заохочені до просування у науковій кар’єрі. Посади асистента та ад’юнкта можна обіймати не довше 8 років, аби працювати, маючи ступені магістра та PhD відповідно. Якщо протягом 8 років асистент не здобуде ступінь кандидата наук, а ад’юнкт - доктора габілітованого – на нього чекає «деградація» у посаді. Критика не забарилась: дехто одразу почав згадувати, що й сама ініціаторка реформ, пані міністр Барбара Кудрицька, присвятила габілітації 12 років.
Такий крок може призвести до знецінення наукових ступенів, тенденцію, засновки якої, на думку вже згадуваного Александра Наласковського, містить ця реформа. Фахівець окремо наголошує на шкідливості спрощення процедури габілітації, що тепер не потребуватиме кінцевого колоквіуму (який зазвичай не проходить третина кандидатів). На посаду професора може бути найнята особа без ступеня габілітації, однак за умови, якщо вона протягом 5 років керувала науковими проектами у країні, де ступінь габілітованого доктора відсутній. Міністерство та прихильники таких змін вважають, що в такий спосіб вони зосередять процес габілітації на оцінці саме наукових досягнень і натомість зменшать тягар формальностей, які є частиною процесу здобуття ступеня.
Зрештою, відтепер дипломи магістра та кандидата наук, отримані на території Європейського Союзу чи у державах-учасницях Організації економічної співпраці та розвитку, не потребують нострифікації у Польщі.
Бурхливу реакцію серед профспілок спровокувала зміна, згідно з якою звільнити викладача ректор зможе без відповідного рішення сенату. Для цього достатньо самої лише негативної оцінки праці викладача. Оцінювання відбувається раз на 2 роки (професори – 4 роки), дидактичну діяльність (окрім неї існують ще наукова та організаційна) оцінюють студенти та докторанти. Після двох таких негативних оцінок ректор зобов’язаний розірвати угоду з викладачем.
Удар по непотизму – реформа передбачає, що кожна посада може бути зайнята лише після конкурсу, оголошення про який мають розміщуватись на сайті університету, міністерства, а також на сайтах Єврокомісії. Також між працівниками-членами однієї родини не може бути безпосереднього службового зв’язку, окрім випадків, що передбачають виборність посади.
Опубліковано у Європейський світ, №2 // Реформа вищої освіти в Польщі.