«Безпідставно» погане самопочуття
Кілька років тому в Мирослави помер чоловік. Вона почувалася самотньою, боялася емоційних й інтимних контактів, уникала знайомств. Згодом були кілька чоловіків і незахищені статеві стосунки, які тривали недовго. Далі знову самотність.
Однак нещодавно життя жінки налагодилося: зʼявився чоловік, до якого виникли почуття; була взаємність, нові бажання, радощі, легкість. Єдине турбувало — жінка безпідставно погано почувалася. Швидко втомлювалася, не мала сил ні на що, боліло все й одразу.
Тоді Мирослава й познайомилася з Іриною. Це сталося на зупинці, де обидві довго чекали на маршрутку. Почали розмову з мерзенної вологої погоди на початку березня, перейшли до життєвих тем. Слово за словом — і Мирослава поскаржилася на здоров’я.
Ірина поділилася, що працює соціальною працівницею в благодійній організації «100 відсотків життя. Кропивницький».
«Я проводжу тестування на ВІЛ, гепатити, інфекції, які передаються статевим шляхом. Слухаючи вас, радила б протестуватися на ВІЛ. Це займе лише 15 хв. Маю тести, можемо зробити це просто тут», — запропонувала Ірина й уточнила, що тестування безоплатне.
За словами соцпрацівниці, люди часто відмовляються від таких пропозицій. Але Мирослава не вагалася. Погане самопочуття знесилило її. Тест виявився позитивним. Мирослава розплакалася.
«Я не думала, що можу інфікуватися. У мене всього кілька разів був секс без презерватива. Як жити далі? Як сказати партнеру? Чи не інфікувала я його?» — у Мирослави було більше запитань, ніж відповідей.
Ірина заспокоїла Мирославу й пояснила, що з ВІЛ можна повноцінно й довго жити, а держава безплатно впродовж усього життя видає медпрепарати — антиретровірусну терапію (АРТ).
Люди, які живуть з ВІЛ, приймають одну або дві таблетки на день. Це пригнічує розмноження вірусу та зміцнює імунітет. Відтак рівень вірусного навантаження знижується настільки, що робить ВІЛ невизначуваним і безпечним як для людини, яка живе з ним, так і для оточення.
Ірина порекомендувала звернутися до медзакладу і стати на диспансерний облік. Що разом і зробили.
Мирослава оговталася. Відкритим залишалося одне запитання: як сказати про це партнерові? Жінка вирішила поговорити з ним того самого вечора, не відкладаючи.
«Зателефонувала за кілька днів і повідомила, що чоловік готовий пройти тестування. Тест показав негативний результат. Ми припустили, що може бути період вікна — коли ВІЛ уже в крові людини, однак антитіла до нього ще немає. Тому я радила пройти повторне тестування за пів року», — ділиться Ірина.
А поки що чоловікові, у якого високий ризик інфікування ВІЛ, варто приймати доконтактну профілактику. Ідеться про антиретровірусні препарати, аби знизити ризик інфікування ВІЛ. Партнер Мирослави погодився, відтак соцпрацівниця допомогла звернутися в медзаклад й отримати препарати.
Хоча минуло небагато часу, та жінка вже зазначає, що її самопочуття покращується.
«Дякую Ірині за (не)випадкове знайомство, моральну підтримку й побутовий супровід. Якби не вона, я не знаю, де була б», — каже Мирослава.
Найпоширенішим методом інфікування ВІЛ є секс. І водночас статистика свідчить:
-
44 % людей не використовували презерватива під час останнього сексу,
-
31,5 % мали статеві контакти з випадковим партнером/кою впродовж останніх 12 місяців,
-
31 % не знає ВІЛ-статусу свого останнього випадкового партнера,
-
23 % не мають постійного статевого партнера,
-
13 % мають постійного статевого партнера з невідомим ВІЛ-статусом.
Коли помер друг, усе змінилося
У 24 роки Олег пішов у бізнес. Усе складалося добре.
«Я, як кажуть, відчув гроші. Цей період описав би так: росли бажання й апетити, відчуття швидкості й безкарності, жага до ризику й експериментів. Нові друзі порадили спробувати наркотики. Мовляв, почуватимуся ще крутішим, нічого не непокоїтиме. На той момент мені було 27. За декілька років я втратив свою справу, почав позичати й просити гроші в знайомих, щоб купити нову дозу», — розповідає 31-річний Олег.
Чоловік зізнається, що, крім усього, неодноразово мав незахищені статеві контакти з партнерками, ВІЛ-статус яких йому невідомий. Попри все, довго не хотів робити тест на ВІЛ. Боявся дізнатися правду. Що далі, якщо результат буде позитивним?
Але все змінилося, коли від передозування наркотиками помер друг.
«Я зрозумів, що роблю щось не так, що треба виправляти помилки молодості. Того дня чітко вирішив, що маю закінчити 5-річну історію з наркотиками, а також перевіритися на ВІЛ», — каже Олег.
Чоловік звернувся по допомогу до одеської ГО «Альтернатива». Результат виявився позитивним. Соцпрацівниця Олеся розповідає, наскільки розгубленим був Олег. Не знав, як бути та що робити.
«Він наче впав у транс. Здавалося, що нікого не чує та не бачить. Попри те, що чоловік підозрював ВІЛ, підтверджений статус дуже вплинув на нього. Після тестування ми ще довго розмовляли. Зрештою, я побачила, що Олег заспокоївся та прийняв життя з ВІЛ», — згадує Олеся.
Нині Олег проходить додаткові обстеження, прийматиме антиретровірусну терапію. Також чоловік вирішив більше не вживати наркотиків. Щоб упоратися із залежністю, звернувся до фахівців і візьме участь у програмі замісної підтримувальної терапії.
Більш регулярно, принаймні раз на три місяці, тестуватися на ВІЛ треба тим, хто в групах ризику. Наприклад, якщо ти або твій партнер/партнерка мали/мають незахищені статеві контакти, секс із людиною з невідомим ВІЛ-статусом, надавали чи користувалися секс-послугами, вживали наркотики, у разі сексу чоловіків з чоловіками.
Як один тест на ВІЛ й одна наполеглива соцпрацівниця врятували двох людей
Катерині 36 років, працює керівницею відділу в банку, має сімʼю. Нещодавно почала погано почуватися: німіло обличчя, безпричинно піднімалася температура й боліла голова. Аналізи, лікарні, таблетки — усе безрезультатно.
Якось друзі розповіли, що в БО «Мережа 100 відсотків життя. Дніпро» за потреби можна безоплатно та швидко протестуватися на ВІЛ, гепатити й сифіліс. Катерина вагалася, але згадала про давній незахищений секс — і вирішила все ж перевіритися. Жінка хвилювалася. Результат виявився позитивним.
Катя була шокована, не могла повірити, що це трапилося з нею. Невже єдиний секс без презерватива змінить її життя? Після тестування запитала в консультантки соціального супроводу Віолетти: «Як мені із цим жити? Як мені сказати про це чоловікові?».
Віолетта довго спілкувалася з Катериною, запропонувала варіанти, як залучити партнера до індексного тестування (залучення до діагностики статевих, ін’єкційних партнерів або біологічних дітей людей з ВІЛ).
Уже наступного дня Катерина прийшла з чоловіком Іваном. Він зробив тест, який теж виявився позитивним. Пара просто не вірила в результати.
«Нам обом потрібен час подумати над цим», — такими були їхні перші слова.
Віолетта запропонувала Іванові й Катерині відвідати СНІД-центр, проконсультуватися в лікаря-інфекціоніста, підтвердити або спростувати результат. Так і зробили. Соцпрацівниця супроводжувала їх, пояснюючи, що робити. Результати підтвердилися. Вони пройшли додаткове обстеження.
Іванові призначили антиретровірусну терапію відразу, а от у Катерини лікар запідозрив опортуністичні захворювання. Дослідження підтвердили, що в жінки токсоплазмоз і менінгіт. Пізніше виявили туберкульоз.
«Жінка не могла почати терапію через додаткові захворювання. Лікувати все відразу — величезне навантаження на організм. Катерину перевели до протитуберкульозного диспансеру, де лікували поступово та під наглядом», — розказує консультантка соціального супроводу Віолетта.
Увесь цей час фахівчиня була на звʼязку з жінкою. Спілкувалися по телефону, зустрічалися. Катерина була у відчаї, проте Віолетта наголошувала, що вчасне виявлення — великий успіх. За деякий час все ж вдалося призначити антиретровірусну терапію.
«Я почуваюся значно краще», — зі сльозами на очах каже Катерина.
Через повномасштабну війну все менше людей хочуть тестуватися на ВІЛ, бо вважають, що це «не на часі».
Та при цьому через нестабільний емоційний стан люди частіше вдаються до ризикованої поведінки (незахищений секс, змінюють партнерів, вживають наркотики, через фінансові труднощі надають секс-послуги тощо).
До того ж через руйнування медінфраструктури, окупацію, виїзд медиків подекуди вчасна діагностика неможлива.
Люди, які живуть з ВІЛ, досі бояться дискримінації та можуть приховувати свій статус, почасти через брак доступу до медпослуг чи стигматизацію не дотримуються прийому терапії, але можуть наражати на небезпеку інших.
Ще один фактор – військові мають постійні контакти з кровʼю. До того ж на фронті збільшується кількість користування послугами комерційного сексу.
Згодом військові повертаються до цивільного життя – і невиявлені інфекції можуть передавати рідним і/чи новим статевим партнерам/кам.
Аби протестуватися, людей треба вмовляти
Пройти тест на ВІЛ можна і в медзакладах, і в неурядових організаціях, які зазвичай працюють з людьми з груп ризику і, крім тестування, надають додаткові психосоціальні послуги.
«Умовити людину пройти тестування не так просто. Адже перше, що я чую, — «на СНІД хворіють лише люди, які ведуть антисоціальний спосіб життя». А коли одного разу прийшла тестувати на ВІЛ працівників одного підприємства, від мене просто втікали», — каже Надія Балан, соціальна працівниця благодійної організації «100 відсотків життя. Кропивницький».
Однак єдиний метод дізнатися про свій ВІЛ-статус — тест. В Україні працює сайт #ТЕСТпоруч, розроблений проєктом USAID «Інновації для подолання епідемії ВІЛ» у партнерстві з Центром громадського здоров’я. На інтерактивну карту нанесені адреси пунктів, де можна швидко, конфіденційно й безоплатно зробити тест. Треба лише обрати найзручніший пункт.
Усі імена змінені на прохання героїв і героїнь.