Згадаймо хронологію подій.
У вересні 2025-го президент Володимир Зеленський публічно пропонує уряду створити масштабну програму фінансування вітчизняного культурпродукту — «1000 годин українського контенту».
22 грудня 2025-го Міністерство культури оприлюднює проєкт постанови Кабміну «Деякі питання створення українського контенту» та запускає його громадське обговорення (традиційно розмитий термін, який майже ніколи не має підтверджень результативності).
Цьогоріч, 26 березня Кабмін схвалює постанову №975, яка регулює правила та порядок проведення мистецьких конкурсів для реалізації цієї програми, вже під назвою «Тисячовесна».
3 квітня Мінкульт та Офіс Президента оголошують офіційний старт прийому заявок. Програма відкривається за 7 напрямами – від кіно й серіалів до контенту для соцмереж.
У травні Мінкульт оголошує списки експертів, що оцінюватимуть заявки. Водночас починаються перші публічні дискусії – наприклад, через невключення гейм-дизайнерів у конкурс.
Прийом заявок завершується 4 червня. Експерти голосують в трьох турах. До фіналу доходить 1227 проєктів, пʼята частина — дебюти.
У серпні в Івано-Франківську у 8 залах “секретної локації” проходить масштабний фінальний пітчинг проєктів. 24 серпня Мінкульт офіційно оголошує 680 проєктів-переможців у номінаціях кіно, музики, театру й візуального мистецтва, на які держава планує виділити 3,37 млрд грн. Серед призерів: 91 – ігрові фільми та серіали, 70 – неігрові (документальні) фільми та серіали, 30 – фільми для дітей і анімаційні фільми, 77 – проєкти візуального мистецтва, 133 – перформативні проєкти, 144 – проєкти сучасної музики, 135 – аудіовізуальні шоу та роліки для соцмереж.
Однак це далеко не кінець історії. Бо дебати в культурній спільноті не вщухають, а, навпаки, набирають усе запеклішої форми. Надто в кіноіндустрії.
Що обурило учасників і спостерігачів?
Найперше – масштабний конфлікт інтересів. На думку критиків конкурсу, окремі проєкти, що виграли фінансування, напряму пов'язані з експертами, які засідали в конкурсних комісіях, а деякі масштабні продюсерські компанії й «родинні» продакшн-студії отримали аномально великі суми.
Зокрема, кастинг-директорка та членкиня експертної комісії Алла Самойленко обурилася успіхом трьох проєктів родини Лавренюків на суму 125,46 млн грн. і відвертим лобіюванням проєктів Олега Щербини та Юлії Чернявської. Продюсер Дмитро Улибін висловився мʼякше: хоча формально експерти не оцінювали власні роботи в конкретних секціях, наявність їхніх заявок серед переможців руйнує довіру.
Ці претензії підсумовано в листі-зверненні режисерки Ольги Журби на адресу Міністерства культури, підписаному десятками кінематографістів:
«За результатами аналізу списків переможців та складу експертних комісій, які здійснювали оцінювання проєктів, було виявлено системні ознаки глибокого конфлікту інтересів та відвертого порушення принципів доброчесності. Зокрема, встановлено, що 39 із 92 проєктів-переможців у кінематографічних та суміжних категоріях (що становить понад 42% від загальної кількості підтриманих заявок) безпосередньо пов'язані з експертами, які були залучені до роботи в журі цього ж конкурсу та оцінювали проєкти колег у своїх же номінаціях. Допуск до оцінювання осіб, які мають прямий чи опосередкований фінансовий та професійний інтерес у результатах відбору, є грубим порушенням антикорупційних стандартів, нівелює засади чесної конкуренції та дискредитує найбільшу державну програму підтримки української культури перед українським суспільством і міжнародними партнерами».
Підписанти листа закликають провести внутрішнє розслідування щодо конфлікту інтересів та зловживання повноваженнями журі.
Слід зауважити, що про конфлікт інтересів більшість експертів та аплікантів знали вже на ранніх етапах конкурсу, але це не завадило їм взяти в ньому участь і критикувати вже постфактум.
Окремі заявники здобули мільйони гривень з сирим або погано підгтовленим матеріалом. Натомість продумані, готові сценарії відсіяли. В цьому сенсі характерний випадок, на думку Алли Самойленко, явив проєкт ігрового фільму про Аллу Горську, що пройшов конкурс без повноцінного сценарію (замість нього подали есей з уривками листування художниці) і посів четверту позицію з 86,36%. При цьому в бюджеті заклали видатки на костюми, але нуль гонорарів для акторів. Водночас «досконало підготовлений» проєкт Антоніо Лукіча «Дівчина, що кричить» отримав 72,73% і опинився на 15 пунктів нижче.
Вочевидь, чимало суперечливих моментів було закладено вже апріорі, на рівні регламенту. Просто починаючи з такого, здавалося б, другорядного, але насправді важливого елементу, як час, відведений на презентацію: 5 хвилин, аби представити проєкт, і 2 хвилини, щоб відповісти на питання експертів. Для презентації повнометражного фільму цього критично замало. Як наслідок, наприклад, трапився казус із продюсерками телесеріалу «Сліпа»: вже після 24.02.26 вони спокійнесенько працювали в керівництві російського каналу СТС, але прикотили через Францію просити фінансування одразу на кілька проєктів. Експертка банально не встигла їх прикликати до відповіді, бо час вийшов.
Окремий біль – жанрова купа-мала. Моя гостра на язик і спостережлива колега Лєна Чиченіна звернула увагу, що в одну категорію запхали і фестивальне кіно, і масово-розважальні заявки, і серіали, і дебюти. «Жанровики» оцінювали артхаус і експериментальне кіно, а «фестивальники» — «жанровиків». Це все одно, як змішати термітник і мурашник на тій лише підставі, що і терміти, і мурахи є дрібними комахами і живуть колоніями. Інша порція малопродуктивної мішанки – примусове сусідство анімації з дитячим кіно, авторської документалістики з телепубліцистикою: жанри з принципово різними потребами, структурою тощо.
Всі вади й огріхи можна перераховувати далі, однак краще просто процитувати таку компетентну людину, як багаторічна очільниця київського кінотеатру «Жовтень» Людмила Горделадзе:
«…чому ефірні телевізійники масово прийшли на Тисячовесну: за легкими великими грішми. І це насправді через помилки правил Тисячовесни, адже організатори самі не розуміють різниці між виробництвом контенту для кіно, для ТБ і для соцмереж. На ТБ завжди розцінки і зарплатня були нижчі за кінематографічні. Потім все помінялося… На телесеріали держава виділяє лише 50% бюджету. Дебютантом може бути лише кінорежисер, що має відповідний диплом українського вишу. Обмеження в 50% бюджету має застосовуватися і на телефільми. Але в правилах Тисячовесни це не артикульовано. Специфіка авторського кіно взагалі не прописана, але компенсація з бюджету обіцяна - 100%. Документальні повнометражні фільми для кінотеатрів за правилами роботи кінотеатрів мають мати хронометраж від 70 хв. Але навіть в законодавстві про кіно зараз написано, що повний метр - це від 52 хв. Проте це хронометраж для ТБ, а не для кінотеатрів. Відповідно й плутанина з фінансуванням. Про продукт для ютьюба я вже взагалі не кажу. Його кошториси мають бути низькими, але фактично в Тисячовесні апліканти заклали великі бюджети і для контенту для соціальних мереж, ігноруючи ринок кінотеатрів, адже, звісно, апліканту легше пообіцяти велику аудиторію мереж, ніж спланувати вихід неігрового кіно в кінопрокат… Взагалі, що мене особливо турбує: що буде робити Держкіно, якщо мінкульт і Тисячовесна переберуть на себе кіновиробництво? Що буде з законодавством про кіно, в яке пітчинги Тісячовесни абсолютно не вписуються? Тобто це новий етап і приклад хаосу держуправління, зокрема в галузі кінематографії. До чого це призведе? Як мінімум до розмивання державної підтримки галузі кінематографії. Кінематографістам будуть дорікати великими сумами на кіно, але це ж фактично не все на кіно. Фінансується екранний продукт, де кіно, на жаль, Попелюшка. Кіно, як відомо, за законодавством - галузь культури, і має підтримуватися державою, а ТБ і соціальні мережі відносяться до галузі медіа і працюють за ринковими правилами. Це ж елементарно!»
І ще одна з численних «вишеньок» на цьому аморфному торті: статус «критично важливого підприємства» для бронювання працівників від мобілізації. Для бронювання потрібен офіційний штат та висока офіційна зарплатня (від 25941 грн). Але більшість українського кіноринку (як правило, виробники авторського кіно, яке і представляє Україну в світі) працює через ФОП і короткострокові проєктні угоди. Таким чином, незалежні студії не зможуть забронювати знімальну групу, на відміну від великих медіахолдингів.
Насамкінець виринає майже риторичне питання: а чого ви хотіли?
Бо, давайте будемо чесні: коли нинішнє керівництво держави по-справжньому цікавилось розвитком національної культури і, зокрема, національного кіно (не рахуючи «Квартал 95»)? Коли, по факту, фальсифікували конкурс на посаду голови Держкіно у 2020-му, щоби протягнути абсолютно некомпетентну, неосвічену, неотесану «смотрящу»? Коли згідно з забаганками чиновників перетрусили переможців 14-го пітчингу Держкіно у 2020 році, поховавши масу гідних проєктів, що вже перемогли? Коли ледь не угробили унікальну інституцію – Довженко-центр — бо він тій «смотрящій» муляв око?
Не треба обманюватись. "Тисячовесна" – це чергова піар-акція адміністрації Зеленського. На кшталт «Великого будівництва». В Україні вже є інституції з налагодженими механізмами фінансування екранної індустрії – те саме Держкіно або Український культурний фонд. Але на них не попіаришся.
Так, у списку переможців є гідні імена і цікаві задуми. Але суті того, що відбулося, це не змінює. А відбулося чергове масштабне окозамилювання – замість нудної системної роботи з порятунку нашої виснаженої війною культури.