В Україні охочі стати художниками найчастіше вступають до академій мистецтв. Серед них найвідоміша - НАОМА у Києві. Тут навчаються 900 студентів — приблизно як у київській загальноосвітній школі. В академії вивчають “класичні” види мистецтва: живопис, скульптуру, графіку, сценографію. Велика інновація, на думку адміністрації, — кафедра графічного дизайну. До сучасних медіа — відео-арту, перформансу чи навіть фотографії та інсталяції — викладачі і частина студентів ставляться поблажливо або вороже. Втім, якби керівництво й хотіло осучаснити академію, зробити це складно. Навіть для відкриття кафедри “сучасного мистецтва” потрібен професор, якого, звичайно ж, в Україні не існує.
Прихильники академічної освіти зазвичай використовують один аргумент на свою користь: наявність школи і тяглості традицій. Проте на практиці ця школа часто зводиться до банальних ремісничих навичок: вміти зобразити людське тіло, користуватись друкарським верстатом, знати основи композиції та колористики. При цьому теоретична база в академії на диво слабка. Історію мистецтва творці проходять досить поверхнево, а філософію чи іноземні мови навіть мистецтвознавцям викладають ледь не на рівні шкільної програми. Студенти-творці часто вважають, що цей час краще присвятити практичним заняттям, і художник в принципі не повинен читати книжок.
Випускниця факультету графіки Саша Вінницька розповідає: “По суті, всі техніки, які я вивчила в академії за 4 роки, можна втиснути в 4 місяці інтенсивного навчання, і це більш правильно, ніж стільки часу возитися”.
Час і справді можна серйозно зекономити: курси академічного рисунку і скульптури є у Скульптурному цеху, а відкриті графічні майстерні регулярно проводять воркшопи з різних видів друкованої графіки. Також досить популярні курси ілюстрації: їх запускають більшість шкіл дизайну, наприклад Projector чи School of Visual Communication. Чи може це замінити академію? Звернемося до прикладів.
Художник Діма Красний не має формальної художньої освіти. Він почав з вечірніх курсів малювання, закінчив School of Visual Communication і пройшов авторський курс Павла Макова. Зараз він викладає в тій самій SVC графічні техніки, займається друкованою графікою, а в 2017 році був номінований на премію МУХі. Діма вважає, що брак академічної освіти — це палиця з двома кінцями: “Навчатись в академії чи ні — залежить від художніх завдань, які перед собою ставиш. Якщо в тебе є освіта, ти завжди можеш нарисувати академічну постановку. Але в мене особисто жодного разу не виникало такої потреби. З іншого боку, я багато чув про те, що академія не йде в ногу з часом. Все-таки рисунок чи живопис — це перш за все ремесло, якому можна навчитись набагато швидше, ніж за 4 роки. Я знаю, що в тому ж Скульптурному цеху за декілька місяців люди вже показують прогрес. Але крім ремесла, є творчість, і в цьому плані я чув багато історій про те, як академія сковує і ламає людей”.
Деяких сучасних медіа за бажанням також можна навчитися в Україні. Фотографію та відео-арт викладають у Школі фотографії Віктора Марущенка, а в рамках Днів перформансу у Львові проходить школа перформансу. В Kyiv Academy of Media Arts є курс сучасного мистецтва — тут роблять наголос на теорії та дослідницькій роботі.
Художник Богдан Мороз закінчив КАМА у 2017 році. Зараз він займається перформансом, медіа-мистецтвом і музикою. “Коли я подавав заявку на грант в КАМА, там були живописні роботи вкупі з відео, аудіо, фото, інсталяцією. — розповідає Богдан. — Опісля в мене вирівнялось розуміння того, що я роблю, з’явилась послідовніша практика. Для мене стало важливим не саме медіа, а доречність його використання в конкретному художньому висловлюванні. На курсі було багато теоретичних занять і практика раз на тиждень. Ми не особливо працювали з ремеслом, у нас не було майстерні. Нам просто давали завдання, і ми робили його де і як завгодно, а приносили зазвичай документацію на відео. Зустрічі проходили у форматі crit: ми дивились роботу і кожен її коментував. Зараз це світова практика”.
Саша Вінницька, яка також проходила курс КАМА в 2015 році, додає: “Основний плюс курсу, як на мене, в тому, що там викладають люди з різних сфер. Вони розповідають те, чого не почуєш в академії. Взагалі, академія і КАМА — це два різних світи, але не можна сказати, що вони не перетинаються. Одного разу я вирішила зробити реді-мейд в академії і притягнула парканну сітку. Мені поставили трійку, але нічого не забороняли. Те саме на курсі: на диплом я зробила ліногравюру, тобто він не відрізнявся від того, що я робила в академії”.
Здавалося б, висновок очевидний: академічну освіту можна з легкістю замінити одним-двома прицільними курсами і успішно розвиватися в мистецькій сфері. Проте є й нюанси. В той час, як з курсів програмування чи 3D приходиш у зростаючу сферу з більш ніж конкурентною зарплатнею, художники заледве можуть не те що окупити, а й просто дозволити собі такі витрати, яких потребує неформальна освіта. З усвідомленням проблеми в КАМА виділяють кілька грантових місць на курсі, проте для більшості інтенсив з сучасного мистецтва залишається недоступною розкішшю. Навіть після успішного завершення курсу, заточеного під створення некомерційного мистецтва, художник буде працювати в суміжних сферах і постійно заповнювати грантові заявки. Тож вигідніше вкласти гроші саме у підробіток: навчитись моделюванню чи дизайну, які зможуть дати стабільний дохід. “Курс сучасного мистецтва корисний якраз тим, хто на грантових місцях. В основному в арт-середовищі залишаються ті, хто уже й так був у ньому. Інші учасники здебільшого перестали займатися одразу після навчання. Для них це було способом розвіятись, змінити діяльність. Багато з них були вже в тому віці, коли не так просто почати все з нуля. Деякі люди думають, що курс пов’язаний з живописом. На першому занятті багато хто казав: “Думаю, я знайшов чи знайшла свій стиль у живописі”. Потім вони просто йшли з курсу”. — каже Богдан Мороз.
Постає питання: чи можна взагалі навчитись бути сучасним художником? Адже сума ремісничих навичок і теоретичних знань не зробить тебе гарантовано гарним митцем. Потрібне ще художнє мислення, яке й відрізняє мистецтво від світу “справжніх” і “серйозних” професій. Не менш важливим є входження в “арт-тусовку”, і тут формальна освіта може дати фору багатьом курсам: попри свою відсталість, академія досі залишається центром тяжіння для людей зі сфери мистецтва.
“Навчатись сучасному мистецтву для мене звучить трохи по-дурному. — ділиться Саша Вінницька. — Можна навчатись ремеслу чи техніці, а в плані концептів уже логічніше йти на культурологію чи філософію. Якщо ти працюєш зараз, ти вже сучасний. А художником стаєш, коли сам себе так назвав”.
Очевидно, що більшість перелічених курсів так чи інакше закривають собою діри, які утворились у порохнявому тілі академії, проте повністю вони з цим не впораються. Наприклад, у вічі трапляється те, що живопис узагалі випав з кола зацікавлення “прогресивної” освіти. І хоч багато сучасних художників працюють у цьому медіумі, навчитись йому досі можна лише в закладах, де навіть абстракція вважається радикальною.
Хотілося б цим текстом вивести якусь універсальну формулу художньої освіти. Але, на жаль, зробити це не так просто. Якщо зазирнути на семестровий перегляд (публічний показ студентських робіт) в ту ж саму НАОМА, можна побачити, що багато студентів намагаються “актуалізувати” своє мистецтво, але через брак знань найчастіше виходить повний кіч. Так само багато митців вважають, що концепт — це головне, а фактично роботу створюють техніки й арт-менеджери галереї. Знайти баланс означає крупинками збирати потрібні знання і навички, ведучи при цьому прекарний спосіб життя — працюючи на неспеціалізованій тимчасовій роботі без соціального забезпечення. Тому й вкладання часу та грошей в художню освіту більше нагадує ставки в казино, ніж планомірні інвестиції у власне майбутнє.