Композитор
«Друзья, спасибо, страшно приятно. Не приеду», – это смс-ка, которую дирижер-постановщик Луиджи Гаджеро получил от Шаррино в ответ на новость о предстоящей украинской премьере его оперы. Шаррино – тот ещё мизантроп. Он провёл ранние годы жизни в больших городах, вырос в Палермо на Сицилии, учился в Риме, затем переехал в Милан, но последние 30 лет живёт в городе-сорокатысячнике Читта-ди-Кастелло в Умбрии и страшно этому рад. «Этот переезд был лучшим, что я сделал в своей жизни – у меня идеальное помещение с хорошим воздухом и светом, оно посредине города, живущего в неспешном темпе. Это изменило мою музыку».
При этом нет сомнений, что огромный отпечаток на его мировоззрение наложил, прежде всего, родной город – Палермо. По словам куратора постановки Саши Андрусик, это место, где смерть и жизнь очень близки. В самом центре Палермо находятся Капуцинские катакомбы, где раньше хранили тела известных горожан – теперь они функционируют как музей, а мумии выполняют функции скульптурных объектов. Из них составлены композиции, они рассажены, разложены, а некоторые висят. Народная молва гласит, что парочка мумий принадлежит убитой жене Джезуальдо – Марии д’Авалос – и её любовнику Фабрицио Карафа, но, вроде бы, это всего лишь легенда.
В общей сложности в катакомбах около 7 тысяч тел и 1200 мумий, поглазеть на которых можно всего за 3 евро. Бальзамирование трупов продолжалось буквально до 20-х годов XX века. Шаррино родился в 1947, когда эта традиция только-только прекратилась. Но заигрывание со смертью, характерное для этой культуры, перешло и к нему. Именно поэтому для него столь естественным выглядит обращение к сюжету убийства великим мадригалистом Джезуальдо своей жены и любовника. Естественно для композитора из города Палермо с музеем мумий в самом центре.
В прошлом году Шаррино стукнуло 70. Чествования проходили по всему миру. Он мог бы стать символом связи времён, непрерывности развития классической музыки и красноречивым свидетельством преемственности профессиональной итальянской музыки. Тем не менее, Шаррино именует себя автодидактом или, попросту, самоучкой, а связи с традицией заботят его меньше всего.
Экологический хоррор
Хоррор в декорациях ночного летнего сада – это жанровое определение справедливо не только в отношении оперы «Мой предательский свет», но и творчества Сальваторе Шаррино в целом. То, что он кокетливо называет «экологией тишины», изображая из себя эдакого музыкального гринписовца, критики сравнивают с молчаливым ужасом спрятавшегося в шкафу человека, в дом которого ввалились грабители.
Шаррино – пограничник. Он неусыпно исследует границу, разделяющую сновидение и явь, бытие и смерть. А иногда, кажется, и сам её проводит. В описании кларнетовой пьесы «Позволь мне умереть, не проснувшись» («Let me die before I wake»), композитор предлагает странную, но ёмкую метафору: «Муха, бегущая по краю зеркала, - это украшение для вечности».
Что происходит при этом с музыкой? Исследование границ слышимого, переосмысление понятия «музыкального звука» (что крайне характерно для последней четверти XX века), «изгнание метрически связанного, детерминированного времени» (это уже слова самого Шаррино). Ну и, собственно, как следствие отказа от линейности и событийности, весь «сюжет» разворачивается внутри собственного времени звука: то есть его взятия, биения и затухания. Музыкальное произведение превращается, таким образом, в цикл рождений и умираний звука.
Орнамент белого на белом в пьесе «Исследование белого II» («Esplorazione del bianco II») скорее воображаем, нежели реален. Когда музыка звучит на грани слышимости, горизонт восприятия постепенно отодвигается дальше от реальных звуков в мир звуков воображаемых. Для создания этих иллюзорных миров у композитора есть целый набор фильтров, лишающих звук телесности. От него остаётся лишь аура, свечение.
Получается, слушатель затиснут между реальной и сложно-преобразованной тишиной. И звуки – это щели в её плотной структуре, позволяющие дышать. Дыхание, сердцебиение и прочие физиологические процессы – внутренняя сторона этой музыки, внешняя – всё тот же ночной сад, шелест листьев оливковых деревьев и пение цикад.
Луиджи Гаджеро считает, что музыка Шаррино одновременно рисует и реальность, и процесс вслушивания в неё, как если бы мы слышали одновременно ухом мухи и великана.
Музыка оперы
Для Шаррино важна такая же жёсткая связь между текстом и музыкой как если бы речь шла о мадригале XVI века (привет одному из главных композиторов-мадригалистов Карло Джезуальдо). Вокальная линия почти буквально иллюстрирует текст, а оперные диалоги максимально приближены к реальному разговору. И если в вербальном тексте смысл не договаривается, проглатывается, то и музыкальное выражение вторит ему – это зачастую короткие, проглоченные фразы.
Как и в барочной опере, вокальный жест очень привязан к чувствам персонажей. «Мы много работали над тем, чтобы певец ощутил необходимость этого жеста, – говорит Саша Андрусик. – Он должен быть максимально естественным и в тоже время таким, чтобы для выражения сильных чувств было достаточно его одного».
Все восемь сцен оперы происходят в течение одного дня. Опера – условно – начинается утром и заканчивается ночью. Характер звука изменяется пропорционально перемещению солнечного диска – и вокал, и общая звуковая картинка из ярких красок переходит в тёмные. Расслышать это непросто, камерная опера была написана для театра на 400 мест и здесь почти весь разговор происходит на полушёпоте. В киевской ситуации все вокалисты будут подзвучены.
Сюжет
При всех ужасах, фабула оперы вполне банальна. Во времена Джезуальдо убивали за неверность, и его автобиографическая история уникальна лишь тем, что после этого жестокого поступка композитор написал несколько книг мадригалов, опередивших своё время.
Совершено очевидно, что Джезуальдо любил свою жену. В одном из писем его друга-флейтиста говорится о том, что Джезуальдо, будучи нетрезвым, рассказал ему, что спустя годы после убийства он хранит локон её волос, и время от времени достаёт его, чтобы понюхать – он до сих пор пахнет её духами. Совсем недавно он ворвался в фамильный склеп семьи д’Авалос, открыл гроб, чтобы посмотреть на бывшую жену, а затем сообщил другу-флейтисту, что у неё всё ещё узнаваемые черты, не хватает только глаз. Когда же друг упрекнул его в нарушении покоя мёртвых, тот странно рассмеялся и ответил, что слишком скучал за женой и не мог этого не сделать. Зарисовка с гробницей очень хорошо демонстрирует градус экзальтации Джезуальдо.
Крайне важно и то обстоятельство, что последующие его страдания были связаны не столько с самим убийством, сколько с его обстоятельствами. Кодекс чести предполагал, что за голубую кровь мстит голубая кровь, а на деле любовника жены убил не он, а хорошо вооружённые лакеи. Сознание современного человека сложно перестроить таким образом, чтобы понять эту очевидную для XVI века вещь: как можно раскаиваться не в самом преступлении, а в том, что убил слуга, а не ты сам.
Но Шаррино не писал оперу по следам убийства. К слову, непривычно хорошо для XVI столетия задокументированного, ведь один из наиболее оскорбительных для Джезуальдо аспектов произошедшего было то, что роман его жены был крайне публичным. Тем не менее, Шаррино не основывал свою оперу на документах, он взял пьесу«Предательство ради чести» Джачинто Андреа Чиконини, написанную в 1664 году, спустя 74 года после убийства, когда никого из свидетелей не было в живых. Эпоха, ценности времени были уже совсем другими – о композиторе Позднего Возрождения Чиконини написал языком барочных метафор. В результате, убийство вынесено с авансцены оперы, события сжаты до одного дня – всё, как в барочном театре.
Странные удвоения
В опере 4 действующих персонажа, но, по сути, лишь два основных героя. Любовник и слуга в некотором смысле являются проекциями основных героев – герцога и герцогини. Этот вывод напрашивается сам собой, исходя из диапазонов их голосов и пропеваемого текста. Любовника поёт контратенор, которому приходится петь в диапазоне женского контральто, слуге, наоборот, приходится занижать – он тенор, поющий в диапазоне баритона – голоса герцога. Тексты любовника и герцогини синонимичны и являются лишь эхом друг друга. Партия слуги подчинена партии герцога.
Из удвоения персонажей происходит и удвоение сценографии – сцена разделена на две практически идентичные половины, отличающиеся друг от друга лишь деталями. Одна из них – реальность, другая – иллюзия, граница между одним и другим, разумеется, условна.
Постановщики и солисты
Опера Шаррино пережила около 20 постановок и около 100 исполнений. 90% из них трактуют историю в реалистическом ключе как банальный любовный треугольник. Интерпретация «Уха» будет сильно отличаться от канона. Избыточность знаков и нагромождения смыслов, типичные для барочной эстетики, тут перенесутся на сцену и эмблемы на костюмах гонщиков «Формулы-1». Художник по костюмам Ольга Листунова решила одеть вокалистов таким образом в связи с зацикленностью сцен – каждая из восьми сцен на каком-то уровне повторяет предыдущую, но только на всё растущих скоростях. Всё это очень похоже на итальянские гонки. Александр Кутовой создал для оперы потрясающие скульптурные объекты, Миша Букша заведовал графикой. Сценографией, как и в предыдущих операх «Уха», занималась Катя Либкинд. Куратором спектакля стала, разумеется, Саша Андрусик.
Интерпретация Луиджи Гаджеро, дирижёра-постановщика, и «Ухо-ансамбля» будет серьёзно отличаться от привычных аудиозаписей. Для того, чтобы оценить эти смены, рекомендуется прослушать любую из записей, которыми полнится интернет. Одних только CD с оперой Шаррино издано, как минимум, три. На основании репетиций можно сказать, что нужно срочно писать четвёртый – эта трактовка раскрывает шедевр Шаррино абсолютно с новой стороны.
Все вокалисты приехали из-за рубежа – например, французское сопрано Эстер Лабурдет (герцогиня Маласпина), у которой в опере самая серьёзная нагрузка – она поёт все 75 минут. Эстер – специалист в области старинной музыки, и её мадригальное прошлое пригодилось тут как нельзя лучше. Франко-немецкий тенор Стефан Олри споёт партию слуги, он – коллега Эстер по ансамблю «La dolce maniera», которым Луиджи Гаджеро руководил до создания «Ухо-ансамбля». Один из лучших контратеноров современности, канадец Майкл Тейлор споёт партию любовника, а герцога Маласпину сыграет австрийский бас-баритон Руперт Бергман, обладающий огромным драматическим талантом.
Ещё один зарубежный гость – кореянка Лиз Ли, которая впервые будет у нас концертмейстером ансамбля.
Либретто
Моє зрадливе світло
Лібрето Сальваторе Шарріно за п’єсою “ЗРАДА ЗАРАДИ ЧЕСТІ” Джачінто Андреа Чіконіні 1664 року, із використанням елегії Клода Лежена 1608 року (оригінал лібретто – тут).
Синопсис
Дія перша
Сцена 1 (ранок, сад)
Герцогу кортить показати дружині сховану від очей троянду. Попри застереження чоловіка, що квітка має шипи, герцогиня зриває її – і ранить руку. Герцог про-клинає троянду: кров дружини – надто висока ціна за просту квітку. Герцогиня заперечує: ціна не надто висока, якщо із крові виросте нова троянда. Герцог непритомніє.
Сцена 2 (далі в саду):
Герцог приходить до тями і розмовляє із дружиною про природу любові. Подружжя складає обіцянки вічної любові. їх підслуховує служник, безнадійно закоханий у герцогиню – він сповнений відчаю.
Сцена 3 (в саду близько полудня):
Гість і герцогиня раптово усвідомлюють свою пристрасть одне до одного, це по- чуття їх бентежить. Обидва почуваються цілковито безпорадними – обом ли- шається тільки сподіватися, що їхні очі ніколи не зустрінуться.
Сцена 4 (у саду опівдні):
Заздрісний служник чує, як закохані освідчуються одне одному і домовляються про побачення. Герцогиня проводить гостя у сад, до таємних воріт, що ховаються за кущами жасмину.
Сцена 5 (по обіді у палаці):
Служник розповідає герцогові про таємну зустріч. Герцог відчуває, що насувається неминуча трагедія, однак мусить захищати власне ім’я.
Дія друга
Сцена 6 (палац, сутінки):
Герцогиня каже чоловікові, що страшенно шкодує про скоєне. Герцог пробачає їй.
Вони вкотре освідчуються одне одному у вічному коханні й вічній вірності. Гер-цог має їхати, однак повернеться до ночі.
Сцена 7 (вечір у палаці):
Герцог повертається додому, герцогиня вишиває подушку квітками мирта – у подарунок чоловікові. Вони розмовляють, однак слова герцога звучать щоразу більш тривожно й дивно. Настає ніч, обоє готуються йти до шлюбного ліжка.
Сцена 8 (ніч у палаці):
У герцогських запевненнях в любові є щось невиразно зловісне. Герцогиня каже, що вона готова віддати життя за чоловіка. Герцогиня підходить до ліжка, чоловік спиняє її. Герцогиня вагається, однак чоловік змушує її відкрити запону. У ліжку – мертвий гість у калюжі крові. Герцог убиває дружину кинджалом.
Дійові особи:
La Malaspina / Герцогиня Маласпіна — сопрано
Il Malaspina / Герцог Маласпіна — баритон
Слуга — тенор
Гість — контральто
ДІЯ ПЕРША
Пролог
(Закулісний голос)
Що сталося з очима, що мені в душу променіли?
Амур з цих променів робив і свій вогонь, і стріли.
А нині де той рот, той сміх, слова ті? З ними
Моя кохана і найбільш зухвалих полонила б.
Що сталося з обличчям, що від сорому цвіте,
Неначе його вкрив Амур дощем із пелюсток.
І де, скажи, чарівне це волосся золоте,
З якого Амури насплітали тисячі сіток?
Сцена 1
(сад, ранок)
Il Malaspina: Життя моє, гляньте на цю, що схована наполовину. Я зріжу її.
La Malaspina: Лишіть, я зроблю це власноруч.
Il M.: Побачимо, чи до пари багряному білий.
La M.: Завдання не з легких, вона тут неначе в фортеці.
Il M.: Шипів стережіться.
La M.: Ах, колять так боляче й сильно!
Il M.: Бісова роза.
La M.: Та від того не менш дорогоцінна.
Il M.: Ваша кров — то ціна зависока.
La M.: Не надто, якщо із крові троянда постане.
Il M.: Рука кровоточить — я зараз зомлію.
La M.: Який слабкий ви серцем... Рятуйте, мій чоловік знепритомнів!
Затемнення
Сцена 2
(сад, ранок)
Il M.: Я знову дихаю!
La M.: Одна краплина крові — і ви без тями майже.
Il M.: Рає мій, яка різниця є між Марсом і Амуром?
La M.: Хто любить, той безстрашний.
Il M.: Хто любить, боязкий той.
Слуга (з-за лаштунків): Ах, хто любить, той страждає.
La M.: То ж я - безстрашна.
Il M.: І боязкий я.
Слуга (з-за лаштунків): Я в розпачі.
La M.: Безстрашна, бо люблю вас!
Il M.: Боязкий, бо вас обожнюю!
Слуга (з-за лаштунків): У розпачі, бо не насмілююсь...
La M.: Я завжди вас любитиму!
Il M.: А я вас - цілу вічність!
Слуга (з-за лаштунків): А я до кінця життя мого...
La M.: О, щастя бути закоханим!
Il M.: О, насолоди любові!
Слуга (з-за лаштунків): О, закоханих муки...
La M.: Ви — мій!
Il M.: Я ваш!
Слуга (з-за лаштунків): Ваш до самої смерті.
La M.: Ось моя правиця.
Il M.: її тримаю я й цілую.
Слуга (з-за лаштунків): Плачу лиш і зітхаю.
La M.: Ходімо, життя моє.
Il M.: Я слідую за тобою.
Слуга (з-за лаштунків): Ідіть, герцогине, я вас проводжаю серцем.
Перша інтермедія
Сцена 3
(сад, день)
Гість: О, Господи!
La M.: Біда мені!
Гість: Що бачу я?
La M.: Що се я чую?
Гість: Яка жага!
La M.: Який запал!
Гість: Переді мною рай.
La M.: Пекельно пломеніє моє серце!
Гість: О, краще б народився я сліпий!
La M.: О, краще б я померла в пелюшках!
Гість: О, що за сили мною володіють!
La M.: Оволоділи мною — що за сили?!
Гість: І так тріпоче в грудях моє серце!
La M.: І так горить життя у животі!
Гість: Мене уразила любов.
La M.: Чому не забираєш мене, смерть?
Гість: Нещасному — і що мені робити?
La M.: І що тобі нещасному робити?
Гість: Страждатиму.
La M.: Мовчати буду.
Гість: Я мучитимусь.
La M.: Згину я.
Гість: О, любове.
La M.: О, честь.
Гість: Очі мої зрадливці.
La M.: Моє зрадливе світло!
Гість: Не дивіться на це обличчя.
La M.: Не зустрічайтесь з ним поглядом.
Гість: Так, звісно, я вам співчуваю.
La M.: Так, звісно, над вами я змилуюсь.
Гість: Дивіться на найкрасивіше в світі!
La M.: Захоплюйтесь дивом природи!
Гість: Очі, до неї звертайтесь.
La M.: Скажіть йому, очі.
Гість: Що я палаю.
La M.: Що закохана я.
Гість: Мовчи, язик.
La M.: Вуста, міцніш зімкніться.
Гість: Язик зарозумілий.
La M.: Легковажний рот.
Гість: Я замовкаю вже, синьйоро.
La M.: Я лину в тишу.
Гість: Зникаю, герцогине.
La M.: В добру путь, маркіз.
Гість: Послухайте.
La M.: Почуйте ви мене.
Гість: Що?
La M.: Що се?
Гість: Нічого.
La M.: Ніц.
Гість: На жаль.
La M.: О, Господи.
Гість: Ніяково як.
La M.: Яке сум’яття.
Сцена 4
(сад, день)
Слуга (з-за лаштунків): Мене з’їдають ревнощі.
Гість: Я говоритиму до вас, синьйоро.
La M.: Кажіть. Гість: Чого ви хочете, що б я сказав?
La M.: Те, що сама хотіла би сказати.
Слуга (з-за лаштунків): Най взагалі б не було в мене вух.
Гість: То, що б хотіли ви сказати?
La M.: Що я.
Гість: Люблю вас.
La M.: І я вас, але...
Гість: Ах, це “але” — неначе смерть.
Слуга (з-за лаштунків): Отруйний зміє, надто сильно жалиш.
Гість: Клянетесь бути вірною?
La M.: Клянуся.
Гість: Нас бачить тільки Бог.
Слуга (з-за лаштунків): На жаль, ще й бідолашний я.
Гість: Знаю, що домислив вже надміру.
La M.: Щоб помилятись вже обізнана достатньо.
Гість: Я не можу опиратись вашим чарам.
La M.: І до цього спонукає моя доля.
Гість: Я ваш, синьйоро.
La M.: Життя моє, я ваша.
Слуга (з-за лаштунків): Розлючений я і жадаю помсти!
La M.: За цим жасмином є таємний хід, я там на вас чекатиму, я не закрию двері.
Гість: Я йду, чарівна, аби повернутись.
La M.: На вас чекатиму, мій янгол.
Гість: Поможи, Амур.
La M.: Тиша, захисти.
Гість: Я йду.
La M.: І я — на вас чекати.
Гість: О, яке щастя!
La M.: Радість!
Слуга (з-за лаштунків): Жах який!
Друге затемнення
Сцена 5
(покої, день)
Il M.: І правда це?
Слуга: Якби ж неправда.
Il M.: І ти їх бачив сам?
Слуга: На власні очі.
Il M.: Чиста правда. Та це неможливо!
Слуга: І все ж таки можливо.
Il M.: О, краще б ти мені із грудей вийняв серце.
Слуга: Про вас турбота мене змусила сказати. I
l M.: Якби змовчав ти, я б і не зганьбився.
Слуга: Я був би зрадником, якби змовчав.
Il M.: Це змушує мене її убити.
Слуга: І це врятує вашу честь.
Il M.: Але я втрачу ту, що - все моє життя.
Слуга: Мені здавалося, що я вчиняю добре.
Il M.: А вийшло навпаки. Сховайсь в жасмині біля входу і пильнуй.
Слуга: Як скажете (виходить)
Il M. (в бік): До тебе перший дотик..
(За деякий час слуга повертається)
Il M.: Ти бачив герцогиню?
Слуга: Ні, синьйор.
Il M.: Я думаю, вона у себе. Візьми цей ключ і потайки відкрий.
ДІЯ ДРУГА
Сцена 6
(покої, сутінки)
Il M.: Синьйоро герцогине, що у вас?
La M.: Нічого й все одразу.
Il M.: Як це — нічого й все?
La M.: Живу нічим і всім, і про свою провину думати втомилась.
Il M.: Не будемо про це.
La M.: Та це завжди у вас на думці. Мене простили? І чому? Я завжди між двох снів, де я жива і мертва, - не дивуйтесь.
Il M.: Про інше щось поговорімо, синьйоро герцогине.
La M.: Про що, наприклад?
Il M.: Поговорімо про любов, яка у вас до мене.
La M.: Я говоритиму про вічне.
Il M.: Кохання ваше мало перерив — воно недосконале.
La M.: Я про любов, що зараз є — вона безмежна.
Il M.: Як любите мене ви?
La M.: Як ви себе самі.
Il M.: Чи як себе саму?
La M.: О, ні синьйор, тоді зненавиділа б вас я.
Il M.: Чи ви собі ненависні?
La M.: Ненавиджу себе.
Il M.: Чому?
La M.: Ви знаєте — чому.
Il M.: Грішитимете знову?
La M.: Я краще вмру.
Il M.: Постанете із попелу, як Фенікс.
La M.: Як справжній злодій.
Il M.: Кохаю, герцогине, вас, повірте.
La M.: Цією вірою я тішуся.
Il M.: І бути вірною мені клянетеся?
La M.: Навіки.
Il M.: І я клянусь навіки вашою любов’ю.
La M.: А чим завірите?
Il M.: Ось вам моя правиця.
La M.: Яка солодка ця обітниця!
Il M.: Краса — велика чарівниця.
La M.: Любові чари непомірні.
Il M.: Ви вірите?
La M.: Я вірую.
Il M.: То збудеться.
La M.: Що?
Il M.: Що має збутися.
La M.: О, горе!
Il M.: Зітхаєте?
La M.: Зітхаю.
Il M.: Про що?
La M.: Про смерть.
Il M.: То говоріть лиш про життя, синьйоро!
La M.: Життя?
Il M.: Так, про життя.
La M.: Душа шляхетна!
Il M.: Кохання невимовне.
La M.: Яка його ціна?
Il M.: Моє життя.
La M.: Коли?
Il M.: Цієї ночі.
La M.: Так може бути?
Il M.: Може
La M.: Сідай скоріше, сонце.
Il M.: Сутінки, настаньте.
La M.: Дякую, мій боже.
Il M.: Я їду, герцогине.
La M.: Куди?
Il M.: До Пьєтрамале.
La M.: Коли вертатиметесь?
Il M.: Після вечері.
La M.: Я не лягатиму.
Il M.: Ні, синьйоро.
La M.: Я дочекаюсь вас
Il M.: Я точно буду
La M.: З Богом, рає мій!
Il M.: Моя любов пекельна, з Богом!
Сцена 7
(покої, вечір)
Il M.: Цієї ночі я розважу вас, синьйоро. Але це знов не повториться.
La M.: Про що ви кажете? Без того ви купаєте мене у благодаті.
Il M.: Чим ви занепокоєні, синьйоро?
La M.: Ось цим шиттям.
Il M.: Куди воно згодиться?
La M.: Для вашої подушки.
Il M.: А що за листя це?
La M.: Це гілка мирти.
Il M.: Ще б вишити тут кипарис.
La M.: Навіщо кипарис?
Il M.: Пасують дуже кипарис та мирта.
La M.: Хай буде так.
Il M.: У нас замало часу.
La M.: Мені і трохи зовсім вистачить.
Il M.: Трохи — дозволяю
La M.: Із неможливого я вироблю можливе.
Il M.: А я із неможливого можливе.
La M.: Вже час до ліжка йти?
Il M.: Якщо на то вельможна ваша воля.
La M.: Я тільки роздягнусь.
Il M.: Ходіть, синьйоро, я вас дочекаюсь.
Третя інтермедія
Сцена 8
(покої, ніч)
La M.: Синьйоре Герцог.
II M.: Синьйоро Герцогине.
La M.: Мій любий чоловік.
II M.: Дружино люба.
La M.: Я тут.
II M.: На вас чекав я.
La M.: Вас непокоїть щось.
II M.: Моє нещасне серце.
La M.: Що його турбує?
II M.: Шляхетна пристрасть.
La M.: Я чимось хоч зарадити тут здатна?
II M.: Навпаки! Лиш ви і можете зцілити ці страждання.
La M.: Візьміть моє життя.
II M.: Великодушна.
La M.: Я б радо його втратила за вас
II M.: Ви щиро кажете?
La M.: Словами цими моє серце промовляє.
II M.: Чи ви б за мене вмерли?
La M.: Безумовно.
II M.: Нагадую вам, смерть — жахлива.
La M.: Я щаслива була б.
II M.: Дійсно: життя — це смерть, а смертю є життя.
La M.: І як це так, синьйоре мій?
II M.: Давайте говорити про життя.
La M.: З моїм життям про смерть не можу говорити.
II M.: З моєю смертю...
La M.: Чи я ваша смерть?
II M.: Смерть від любові.
La M.: Жартуєте так, герцог?
II M.: Ніколи ще не був серйознішим, ніж нині.
La M.: Так сильно любите мене?
II M.: Сильніше, ніж ви здатні уявити.
La M.: Де зможу випробувати цю любов?
II M.: У ліжку.
La M.: Моєї насолоди це колиска.
II M.: Добре сказано.
La M.: На що чекаєте?
II M.: Щоб ви лягли.
La M.: Лягаю я, синьйоре.
II M.: Заждіть.
La M.: Спинилася.
II M.: Я свічку запалю
La M.: Навіщо?
II M.: На знак віри.
La M.: Як для померлих?
II M.: Так, тримайте ось в руці.
La M.: Синьйоре, нині бачу, змінилися з лиця ви. Але любов не може похороном бути.
II M.: Нехай покаже світло.
La M.: Як це?
II M.: Відкиньте полог ліжка.
La M.: Тремтять так сильно руки.
II M.: Тепер так несміливі?
La M.: Холоне кров.
II M.: Раніше ви до цього ліжка більш радісно горнулись.
La M.: Скорботні спогади.
II M.: Яка правдива казка.
La M.: А зараз, схоже, і спокути час?
II M.: Поговоріть із тим, хто зараз в цьому ліжку.
La M.: А хто там в ліжку?
II M.: Той, кого любили так.
La M.: Між мною і цим ліжком — на півдорозі смерть.
II M.: Дістаньте мужності відкинути полог.
La M.: Мене ви не пробачили?
II M.: Так, наразі.
La M.: Бажаєте, аби померла я?
II M.: Погляньте на своє у ліжку відображення.
La M.: Там дзеркало?
II M.: Правдивіше від всіх дзеркал.
La M.: Хотіла би відкрити — не наважуся ніяк.
II M.: Одного разу вже наважилися.
La M.: Нещасливий спогад.
II M.: І досі ще живий.
La M.: Ах, він живий, аби померли інші.
II M.: Сміліше, герцогине!
La M.: Не маю мужності, душа в мені завмерла.
II M.: Я вам допоможу. Погляньте, чи не вражаюче видовище?
La M.: Слова заклякли на вустах.
II M.: Не привітаєтеся з гостем?
La M.: Мій вирок виголошено.
II M.: Ось він – ваш шип, і я вас ним вколю.
La M.: Тож розірвіть і другий образ ви.
II M.: Життя, полиш її.
La M.: О горе, між двох снів я.
II M.: О Боже, Боже, омитий кров’ю, я житиму у вічній муці.
Переклад / редактура: Дмитро Казаков
Підрядковий переклад, консультанти: Саша Андрусик, Олена Гусейнова
Переклад елегії: Сергій Войналович
***
Исправление в тексте 22 февраля в части количества мумий в катакомбах Палермо и постановок оперы.