ГлавнаяКультура

15 новинок до Книжкового Арсеналу, які негоже пропустити

Щовесни усі видавництва України готуються до однієї з двох найбільших книжкових подій року, "Книжкового Арсеналу" ‒ видають новинки, пишуть прес-релізи й планують презентації, а українські читачі відкладають певну суму на новинки й шукають собі список, із яким можна обходити книжкові ятки й потім не розчаровуватися, читаючи куплене. Ми пропонуємо вам саме такий. У ньому три категорії ‒ українська художня література, перекладна художня література й нон-фікшн. Цікавих вам книжок!

Українська художня література

1. Богдан Логвиненко, «Saint Porno». ‒ Х.: КСД, 2016.

Фото: logvynenko.com

Популярний блогер Богдан Логвиненко якось написав пост про те, як зустрівся й поговорив із українською дівчиною, що знімається в порно. Цього року вже виходить його повість про порноіндустрію «з перших вуст»: нічого вигаданого, лише особиста розповідь людини, яка б сама таку книжку ніколи не написала, хоча їй, безперечно, є, що розповісти. Як для нашого гіпертрадиційного суспільства, де за консервативним фасадом стаються зовсім непривабливі, а часом і моторошні речі, книжка Логвиненка має стати проривом у тему.

Вона має всі для цього передумови: зручний формат, відсутність обрамлювального нестравного сюжету і межову щирість. Хто йде зніматися в порно, який там контингент, де і як знімають порноролики, з чого складається «кухня», за що й кому дають «цехову» премію AVN Awards, і кому в порно складніше ‒ хлопцям чи дівчатам: погодьтеся, набір тем абсолютно новий для нашої літератури, але цілковито прикладний: попри духовність, порно у нас таки дивляться, хоча й соромляться про нього говорити. Логвиненко всім полегшив життя: купувати книжки ‒ не соромно.

2. Маркіян Камиш, «Київ-86». ‒ К.: Нора-Друк, 2016.

Маркіян Камиш
Фото: Олег Паскарь
Маркіян Камиш

Торік Маркіян Камиш буквально «прокинувся знаменитим». Ще 2014 року про «невідомого українського письменника», як він сам себе назвав на власному сайті, ніхто не знав. Потім «Нора-Друк» видала «Оформляндію» ‒ тонку книжку в твердій обкладинці з крикливою обкладинкою й фотододатком із Чорнобильської зони, куди автор, син ліквідатора й дослідник Зони, ходить давно і постійно. «Оформляндія» читачам сподобалася ‒ стисло написані захопливі розповіді про реальні пригоди й подорожі на безлюдну, та ще й небезпечну територію ‒ жанр, якого в українській літературі давно бракує.

Невдовзі книжку переклали французькою. Чорнобиль ‒ міжнародна комерційна тема, що веде до завжди популярної «слов’янської екзотики» й вабить читачів за західним українським кордоном.

«Київ-86» ‒ друга книжка Камиша. Вона про те, як Київ, що його тридцять років тому справді планували виселити й переселити, ‒ таки виселили. Київ став найбільшим покинутим мегаполісом і так існував усі тридцять років. Тепер туди водять іноземних туристів. Неправда, але все одно про Чорнобиль: здається, другу книжку Європа теж сприймає на «ура» ‒ принаймні з нею автор так само виступає у Франції.

3. Владислав Івченко, «Одіссея найкращого сищика республіки». ‒ К.: Темпора, 2016.

Івченко ‒ письменник неймовірної плодючості й різножанровості, цього року його книжки виходять у кількох різних видавництвах, але монополію на пригоди Івана Карповича Підіпригори тримає «Темпора». Нова, вже четверта частина серії показує нам звичного героя у 1917 році: імперія впала у попередній книжці, а її сищик мандрує країнами й морями, намагаючись нарешті возз’єднатися з давно не баченою донечкою Монікою.

Джентльменський набір Івченко зберігає і тут: читач отримає свої подорожі, багатоманітність людських типів і природи, жваві діалоги й невимушену інтертекстуальність, коли деталі й лінії з інших текстів вводяться в свій прямо і щиро, без карколомних трансформацій. Бонусом до набору стануть нестандартні діти й приємний тон обговорення соціальних питань ‒ без моралізаторства, без обтяжливої серйозності, такий, який і має пропонувати хороша популярна література.

4. Юрій Іздрик, Євгенія Нестерович, «Summa». ‒ Чернівці: Meridian Czernowitz, 2016.

Два роки тому Юрій Іздрик і Євгенія Нестерович разом поїхали на творчу резиденцію в Чернівці, аби в розмовах і роздумах створити мультимедійний проект. Він складався з відео й тексту, і логічним наслідком його мала бути ще й книжка ‒ конспект проекту, як кажуть його учасники. Власне, книжку ми й маємо. У ній ‒ розмови про абстрактне й конкретне, ділення думками, медитації й давання нешаблонних визначень усім речам і сутностям, які нас оточують: власне, усе те, що може статися, коли двох людей із тягою до життєвого філософування зачинити в будинку, безкоштовно годувати й увімкнути диктофон. Проект має сторінку на фейсбуці, де час від часу публікуються промо-фрагменти зі словами «містика», «варіативність», «дефініціювати» чи «любов» ‒ куди ж без любові?

5. «Беладонна. Любовний роман 20-х років». ‒ К.: Темпора, 2016.

Фото: Темпора

«Темпора» взялася видавати раніше не відомі й не читані тексти популярної літератури 1920-х років. Після першої антології «Постріл на сходах», де під однією обкладинкою було зібрано детективні повісті й оповідання з того часу, коли у всьому світі й в Україні народжувалася й бурхливо розвивалася масова культура й новітня популярна література, ‒ виходить друга. У ній маємо п’ятьох авторів і шість текстів.

Один роман про стокгольмський синдром і подружню вірність, дві повісті про секс, сифіліс і змичку міста з селом, одна хороша повість про любов, одна ритмічна ‒ теж про любов, але потім таки про сифіліс, і одна ‒ з потужним мистецьким компонентом, теж про любов. Усі, отже, про любов, і всі дають зрозуміти, що дев’яносто років тому література була хороша, цікава, різна й популярна, а не лише та, яку вчать у програмі Розстріляного Відродження.

Світова художня література, перекладена українською

1. Вільям Шекспір, «Ромео і Джульєтта». ‒ Пер. Ю. Андруховича. ‒ К.: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2016.

Фото: Facebook / Абабагаламага

Юрій Андрухович, покинувши писання романів, здається, ступив на стежку перекладацтва. Принаймні це вже другий переклад у його виконанні ‒ і вдруге він береться за Шекспіра. Після «Гамлета», яким Андрухович із Єрком утішили читачів вісім років тому, настала черга трагедії з життя родин Монтеккі й Капулетті. Як і «Гамлет», «Ромео і Джульєтта» ‒ це дещо осучаснена й галичанізована версія класичної трагедії: читачам трапляться і пацики, і морожений хек, і звертання достойний стрийку, і навіть слуга з прізвищем Пательнюк. У шанувальників локалізаційних талантів Олекси Негребецького й Миколи Лукаша книжка викличе щиру радість і непідробний захват, у прихильників точності й адекватності перекладу та відповідності перекладу й оригіналу ‒ подив і, можливо, гнів. Але, поза сумнівом, кожен переклад щось та й привносить у літературу. Цей ‒ не виняток.

2. Павол Ранков, «Матері». ‒ Пер. Т. Окопної. ‒ К.: Комора, 2016.

Павола Ранкова в Україні не знають, як, зрештою, не знають і словацької літератури загалом. Але незнання ‒ не привід бідкатися, а підстава розширювати світогляд. «Комора» видає роман сучасного словацького письменника та есеїста про історію, материнство, дітей і концтабори. Як складається доля словацької дівчини, яка любила радянського партизана, а потім потрапила в ГУЛАГ і мусила заготовляти ліс? Чи можна передати цей досвід, бодай письмово, і як ним може хтось скористатися? Тема історії й жінки в історії ‒ завжди цікава й завжди на часі. Тим більше, коли за неї беруться без надмірного спрощувального пафосу. Тим більше ‒ під такою, справді красивою, обкладинкою.

3. Яхим Топол, «Майстерня диявола». ‒ Пер. Т. Окопної. ‒ К.: Темпора, 2016.

Фото: Издательство "Темпора"

Яхим Топол ‒ сучасний чеський письменник, програмний директор Бібліотеки Вацлава Гавела в Празі, автор кількох романів. Повість «Майстерня диявола» буде першим твором Топола, перекладеним на українську. Сюжет повісті такий. Є місто Терезін, де за Другої світової був концтабір. Є пореволюційна Чехія, де влада проти існування Терезіна як повноцінного міста: нехай лишається тільки як музей. І є група небайдужих, яка засновує в Терезіні свою комуну, де збираються ті, хто приїхав сюди по свої й чужі спогади, по свої й чужі травми, по артефакти минулого. Стратегія збереження пам’яті діє, і от у Терезіні вже опиняються білоруси, що планують зробити на місці Катині музей, аби так само вберегти історію від забуття. У кожного свої підходи й своя тактика збереження, кожен має свої плани й інакше уявляє собі минуле. Топол розбирається зі складним і болючим. Текст у нього вийшов відповідний.

4. Говард Лавкрафт, Т. 1. ‒ Пер. О. Українця, К. Дудки. ‒ К.: Видавництво Жупанського, 2016.

Говарда Лавкрафта особливо представляти шанувальникам не потрібно. Класик американської популярної літератури, жахів і містики, засновник і облаштовувач особливого художнього світу під назвою Міфи Ктулху (Cthulhu Mythos), де центральне місце відведено морському чудовиську, що вперше з’являється в оповіданні 1928 року, світу, який після Лавкрафтової смерті доповнювали й модифікували його численні послідовники, ‒ заговорить українською. Перекладачі, Остап Українець і Катерина Дудка, у своїх інтерв’ю розказують, що невдовзі українцям перепаде ще два томи Лавкрафта: у тритомник, таким чином, увійдуть усі його твори. Про Ктулху знають навіть без прив’язки до Лавкрафта, за майже дев’яносто років чудовисько обжилося в масовій культурі, стало матеріалом для пісень, картин і коміксів. Здається, час нарешті мати під рукою тексти українською.

5. Вільям Берроуз, «Наркота». ‒ Пер. Г. Бєлякова. ‒ К.: Комубук, 2016.

Платформа краудпаблішингу «Комубук» пропонує читачам іще одну «класичну» річ: дебютний роман культового бітника Вільяма Берроуза, написаний 1953 року на основі реальних подій і фактів. Роман жорсткий, про наркотики, суспільство й залежність. роман, який береже на собі відбиток епохи й сам ним стає. П’ятдесяті, бітництво й контркультура ‒ теми, на які у світі все давно проговорено й прочитано. Навіть тексти прочитано, й навіть у нас ‒ щоправда, тим, хто не володіє англійською, донедавна лишався варіант читати їх російською. «Комубук», здається, всерйоз узявся за світову класику. Чекаємо і збираємо бібліотеку.

Нон-фікшн

1. Світлана Алексієвич, «У війни не жіноче обличчя». ‒ Пер. В. Рафєєнка. ‒ Х.: Віват, 2016.

Після того, як 2015 року Світлана Алексієвич, білоруска, яка народилася у Станіславові й пише російською, одержала Нобелівську премію з літератури, її швидко почали перекладати й видавати в Україні. Першою ластівкою стало перевидання роману "Час секонд-хенд" (Дух і Літера, 2015) - цього разу з "нобелівською" стрічечкою на обкладинці. До Арсеналу виходить, напевно, найвідоміша книжка Алексієвич ‒ «У війни не жіноче обличчя», дебютний роман авторки, роман-репортаж, писаний у 1983‒1984 роках і виданий з початком перебудови, 1985-го, перший із п’яти романів циклу «Голоси Утопії». За ним було знято фільм і поставлено виставу, його заголовок став назвою пісні й темою шкільних творів. Головна тема ‒ роль жінок у Другій світовій, стан і травми тих, хто її пережив, досвід роботи, служби й служіння, без замовчування незручностей.

2. Максим Тарнавський, «Нечуваний Нечуй». ‒ Пер. Я. Стріхи. ‒ К.: Laurus, 2016.

Фото: Facebook / Laurus

Іван Семенович Нечуй-Левицький ‒ постать української літератури, справді обділена сучасними інтерпретаціями й увагою прогресивних дослідників. Дев’яносто років тому про психоаналітичні аспекти аналізу його творчості написав молодий Валер’ян Підмогильний. Потім його переважно вчили в школах і заганяли в критичні рамки реалізму. Канадський професор із кафедри славістики Торонтського університету Максим Тарнавський надто любить і надто добре знає свого підопічного, аби заганяти його в такі критичні рамки. Він дбайливо збирає біографічні деталі й цікавинки, аналізує тексти (як тексти, а не як об’єкти в жанрі) й подає читачеві цілковито нового Нечуя ‒ значно привабливішого, різнобічного і звільненого від апарату критичного реалізму.

3. Осип Зінкевич, «Щоденник. 1948‒1949, 1967‒1968, 1971‒1976». ‒ К.: Смолоскип, 2016.

Фото: Facebook / Смолоскип

Осип Зінкевич ‒ засновник і «батько» видавництва «Смолоскип», яке п’ятдесят років тому з’явилося на еміграції, потім перебазувалося в Київ, далі відкрило власну книгарню й зараз тішить читачів чималим асортиментом літератури. Крім того, Осип Зінкевич ‒ 91-річний чоловік із унікальними досвідами. Він і науковець, і мандрівник, і політв’язень, і меценат. Цього вистачить, аби написати цікаві мемуари ‒ але пан Осип (як його називають у рідному видавництві) поки що дає тільки автентичний документ ‒ щоденник, писаний із перервами, в різних ситуаціях і країнах. Перед власне текстом щоденника автор подає свою передмову: все почалося 24 грудня 1948-го у німецькій в’язниці, де автор, утікач із прикарпатського села, опинився після зради й політичного розколу в ОУН. Досить непоганий початок, аби заінтригувати своїм життям будь-кого. Читаємо й чекаємо мемуарів.

4. Віра Агеєва, «Дороги й середохрестя». ‒ ВСЛ, 2016.

Професорка Києво-Могилянської академії Віра Агеєва написала книжку про давніх і сучасних письменників: дві третини ‒ про давніх, третину ‒ про сучасних. Давні ‒ її улюбленці Олександр Довженко, Микола Бажан і Майк Йогансен. Сучасні ‒ улюбленці публіки Сергій Жадан і Оксана Забужко. Про всіх їх авторка розмірковує, широко залучаючи біографічні й текстуальні деталі, в контексті протистоянь, життя і виживання, конфлікту митця і влади та інших засадничих в українській літературі тем. Книжка сподобається тим, хто звик до традиційних моделей, щедро присмачених маловідомим життєвим матеріалом.

5. Алоїз Принц, «Ханна Арендт або Любов до світу». ‒ Пер. з нім. І. Андрущенка. ‒ К.: Темпора, 2016.

Фото: Темпора

Алоїз Принц ‒ один із найвідоміших біографів нашого часу, який уже написав біографії Гессе, Кафки, Ульріки Майнгоф, Йозефа Геббельса, Ханни Арендт і навіть Ісуса Христа. Біограф різноплановий, і його тексти читають зовсім різні покоління ‒ від підлітків до дорослих. В Україні його взагалі не знають: книжка про Ханну Арендт буде першою виданою тут (і, сподіваємося, не останньою). У Німеччині вона вийшла 1998-го, а через три роки Принц здобув за неї престижну премію «Evangelischer Buchpreis». Вона про те, що філософію годі зрозуміти без розуміння біографії ‒ а біографія Арендт справді неординарна. Вона і про те, про що писала сама Арендт: про банальність зла і боротьбу його з добром.

6-й Книжковий Арсенал відбудеться з 20 по 24 квітня.

Олександр Стукало Олександр Стукало , Редактор, видавництво "Темпора"
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter