Хоча у назві конкурсу і йдеться про меморіальний комплекс, необхідно уникати буквальності сприйняття цього формулювання. Так, дехто пов’язує увічнення тих чи інших подій з побудовою пам’ятника, тому логічною видається потреба в обговоренні основних принципів конкурсу – питання присвяти, використання тих чи інших символів, питання місця зведення тощо. Виникають також спроби переосмислити призначення деяких будівель, що стали свого часу осередком боротьби протестувальників як, наприклад, Український дім чи Будинок профспілок.
Разом з тим, не менш важливим видається погляд на увічнення буремних подій крізь призму загальної реконструкції Майдану і Хрещатика. Якими мають постати після реконструкції головні площа і вулиця Києва: наскільки доцільною є ідея створення пішохідної зони, яких змін потребує з точки зору благоустрою? Яких функцій відтепер набуватиме Майдан: чи стане він простором соціальної дії і висловлення громадянської позиції, а відтак й інструментом громадянського управління державою (такий шлях розвитку запропонувала організація «Foundation for Future»), чи перетвориться на місце паломництва туристів, а збереження деяких елементів революції у своєму первинному стані підживлюватиме їхній інтерес.
Комплексна реновація
Питання музеєфікації так само є актуальним в цьому контексті. З цього приводу культуролог Владислава Осьмак ділиться своїми спостереженнями: «Нещодавно на Майдані, у підземному переході, відремонтували сходи. Пам'ятаєте, такі цибаті були сходинки, бо їх частково, де більше, де менше, розбили під час подій 18-20 лютого. Щоразу підіймаючись чи спускаючись цими сходами, я ніби роздвоювалась. Тіло відчувало дискомфорт (справді незручно, навіть небезпечно, особливо у темряві). А розум мені, колишньому музейному працівникові, кричав: це треба зберігати! Це музейний експонат!
Якої сили треба було докласти, аби розбити суцільну гранітну брилу? В якій страшній напрузі мали перебувати люди, які були на це здатні... Тим, хто не був у ті дні на Майдані, тим, хто вивчатиме ці події через роки, один такий предмет здатний розповісти цілу історію.
І от предмету нема - лежать нові, цілі й рівні сходинки. Чи вдасться розшукати ті, розбиті? Навряд. Шмат історії втрачено назавжди. І лік таким втратам на Майдані йде вже, мабуть, не на сотні, а на тисячі».
На думку культурологині, аби по-справжньому зберегти пам'ять, не втративши при цьому суть, і варто наголошувати на комплексному підході до реконструкції Майдану. І комплексність ця мала б передбачати не лише узгодження місця розташування монументу, а й чітку координацію дій вже зараз - заради якнайповнішої фіксації подій, максимального збереження артефактів, якомога ширшого і глибшого обговорення смислів і пошуку рішень, які б задовольнили і учасників подій, і містян взагалі, і бюджет. Перед фахівцями сьогодні стоять три нібито окремі практичні завдання: меморіал, музей, реконструкція. Насправді вони між собою тісно пов'язані.
«По-перше, варто принаймні спробувати відійти від ментального штампа "пам'ять = пам'ятник". Вже зараз точаться дискусії стосовно перейменування вулиці Інститутської на вул. Героїв Небесної Сотні. Є і супротивники, і прихильники. Але і ті, й другі принципово єдині щодо того, що найкращий спосіб увічнення - це камінь чи бронза, таблички і монументи. Про благодійні акції, стипендії тощо поки не йдеться зовсім. Цей стереотип варто спробувати змінити. Аби центр Києва не перетворився на суцільний цвинтар. А така тенденція є: вулиця Інститутська вже є справжнім народним самоорганізованим меморіалом», - продовжує пані Владислава.
На думку пані Осьмак, Будинок профспілок – ідеальне місце для Музею Революції, адже облаштування експозиції саме там дозволить, висловлюючись фігурально, "загорнути" Майдан всередину. У цій будівлі достатньо місця, аби встановити там ялинку, реконструювати елементи майданної інфраструктури (перенести туди намети, частини барикад тощо). Там вистачить місця і для архіву, і для роботи тих суспільно корисних громадських ініціатив, які виникли під час подій на Майдані, і які зараз працюють у наметах. Адже вічно цей майдан на Майдані існувати не може.
Майдану і Хрещатику потрібне очищення від зайвого, передусім, це стосується хаотичної вуличної торгівлі, музеєфікація всього, що зберігає пам\'ять про події, і дуже багато витримки і терплячості.
«Адже все, що стосується Майдану, має не лише матеріальний (грошовий) вимір. Це насамперед питання етики: на що краще витратити державні чи муніципальні кошти? На нові таблички перейменованої вулиці чи на бронежилети або допомогу родинам загиблих? Як зробити так, аби Майдан не перетворився на суцільний музей, відвідувати який зможуть лише люди, які поділяють переконання учасників революції? На мою думку, про це теж варто замислюватись, адже центральна площа Києва - це ще й центральна площа країни, відтак, вона має належати всім, бути місцем єднання, а не розколу», - завершує культуролог.
Якщо розглядати Майдан як частину міської тканини, то необхідно визнати, що монументи і пам’ятні знаки є всього-на-всього частиною складного організму. А відтак і принципи побудови меморіалу мають визначатись у рамках загальноміського простору, загальноміської концепції. На думку урбаніста і архітектора Влодко Зотова, необхідно розробити певну стратегію, яка б відображала вимоги суспільства до головної площі Києва, однак формуванню такої стратегії має передувати дослідження міського середовища, тобто виявлення якихось її якісних параметрів – розрахунку, яку частку займають ті чи інші складові як дороги, зелені насадження, пішохідні проходи, місця для сидіння і т.д.
Стратегію почасти визначатиме принцип, який ляже в основі реконструкції. На відміну від радянської містобудівної системи, в основі європейської моделі стоїть людина, тобто найголовніший принцип – це фізичний бік міста, покликаний реалізувати права людини на місто.
Принцип організації простору Майдану сьогодні не узгоджується з нормами демократичного суспільства.
«Мені здається, принцип організації простору Майдану сьогодні не узгоджується з нормами демократичного суспільства, особливо це помітно у конкретних фізичних проявах, – зазначає Зотов. – Чи можна це місце назвати – сповненим життя (у його звичному стані, до Майдану)? Тобто я, в першу чергу, порівнюю це з певними європейськими загальноприйнятими моделями, наприклад, враховуючи параметри наповненості середовища об’єктами обслуговування, соціальної інфраструктури, торгівлі. Окрім цього, якщо ми говоримо про комфортне місто, то це все-таки те місто, де люди ходять пішки. Це місто, яке люди пізнають у безпосередньому контакті».
Пішохідний Хрещатик
Співзасновник фонду «Міські проекти» Максим Кац у своєму блозі, присвяченому проблемам міста, припустив, що Майдан з точки зору створення пішохідної зони є подібним до Таймс-сквер у Нью-Йорку, який разом з Геральд-сквер і Медісон Сквер Парк після перекриття частини Бродвея для автомобільного транспорту, перетворився на пішохідний майданчик.
Дійсно, вже кілька місяців ми маємо перекритий Майдан і частину Хрещатика для руху авто, однак якщо, наприклад, станом на початок травня ми не спостерігали великої кількості заторів, то лише тому, що по всьому місту не було особливого руху. Зараз, коли поступово зростає ділова активність у центрі міста, через перекритий Хрещатик водіям необхідно шукати альтернативні шляхи. Таким чином, пішохідною припиняють бути Михайлівська площа, чи Андріївський узвіз.
Окрім цього, через центр міста, через Бесарабську площу проходить транзитна магістраль Є40, Житомир-Харків. Єдиним зв’язком між центром міста, адміністративно-діловим ядром і цією транзитною магістраллю Є40 з Набережним шосе, яке у свою чергу пов’язує всі мости між правим і лівим берегами, є Хрещатик. Жодних альтернатив в центрі міста не існує. Тому перекрити Хрещатик, на думку Віктора Петрука, головного спеціаліста управління інженерно-транспортної інфраструктури (Департамент містобудування та архітектури КМДА) з точки зору транспорту в принципі неможливо.
Альтернативою є транзитний тунель під Хрещатиком, шириною у дві смуги в кожному напрямку, з колектором між ними. Праворуч і ліворуч лишається значний простір для підземного паркінгу. Хрещатик має 84 тис. м2 за лінією забудови. Можна побудувати в один ярус паркінг як мінімум на 7,5 тис. паркомісць. Це дозволить зробити центральну частину міста практично пішохідною. Тобто людина, яка заїжджає з боку Дніпровської набережної, чи з боку вулиць Тараса Шевченка чи Лесі Українки залишить автомобіль на цьому великому паркінгу під Хрещатиком, а далі пересуватиметься пішки – Пушкінська, Володимирська, Банкова, Лютеранська, Шовковична вулиці – весь центр міста розташований в зоні пішохідної досяжності. Однак цей тунель на сьогодні є надто коштовним, а якщо взяти до уваги незавершене будівництво Подільсько-Воскресенського моста, а також те, що в місті не вирішено ще як мінімум 7-8 критично важливих транспортних вузлів, як Ленінградська площа, Керченська площа, площа Перемоги, Бесарабська площа, то розпочинати будівництво тунелю під Хрещатиком не раціонально.
Утім, сьогодні, коли виник попит на «пішоходизацію» Хрещатика можна говорити про можливість зменшити транспортне навантаження на вулицю. Сьогодні Хрещатик має 8 смуг: 4 смуги руху в одному напрямку – на виїзді з Майдану Незалежності у напрямку Європейської площі теоретично можуть випускати 5,5 тис. авто за годину з Хрещатика, але випускають лише 2,8 тис., тому що Хрещатик «упирається» у не реконструйовану Європейську площу, яка випускає на вихід всього 1,3 тис. авто у напрямку Володимирського узвозу і 1,170 у бік Петровської алеї і Паркової дороги. Тобто з Хрещатика Європейська площа випускає менше 2,8 тис. автомобілів за годину.
Виникає питання: навіщо потрібен 8-смуговий Хрещатик? «Сьогодні ці 8 смуг використовують як виставку автомобілів у вечірні години пік – лише для накопичення затору, більше жодних функцій він не виконує», - наголошує Петрук. Тому фахівець пропонує звузити профіль Хрещатика на відрізку між вулицями Б. Хмельницького й Інститутської до 5-ти смуг: 3 смуги у напрямку Бесарабки і 2 смуги у напрямку Європейської площі. Ця схема за пропускною здатністю абсолютно еквівалентна сучасній ситуації.
«Таким чином, у нас виникає можливість виокремити на Хрещатику бульвар шириною в 7,5 м., але найголовніша можливість, - це організувати перехід на перехресті Хрещатика з Б. Хмельницького, з Прорізної і Інститутсько-Михайлівської на денній поверхні, – підсумовує експерт. – Тобто матиме місце світлофорне регулювання, і пішоходи будуть переходити Хрещатик по денній поверхні, не використовуючи підземний перехід. Цю схему необхідно реалізувати, і вона буде ефективно працювати наступні 20-30 років. А згодом, коли буде вирішено серйозні транспортні питання у місті, коли у нас з’явиться бюджет на таку дрібницю як транзитний тунель під Хрещатиком, ми його повністю зробимо пішохідним. Це питання ми обговорюємо з головним архітектором Києва Сергієм Целовальником, однак, в першу чергу, має бути запит, навіть вимога від громадськості».
Підсумовуючи, варто наголосити: сьогодні фахівці є свідомими того, що будь-які обговорення і плани мають враховувати довгостроковість власних результатів і вирішень. Адже мова йде не лише про час, необхідний для досліджень і досягнення консенсусу, а й про потребу емоційно дистанціюватись від подій, які так сильно сколихнули суспільство, так гостро увійшли в пам’ять їхніх учасників. Тому і результати конкурсу планують оголосити не раніше лютого наступного року з надією, що до цього часу країна матиме можливість оговтатись від суспільно-політичної кризи. Окрім цього, відкритим лишається питання щодо людей, які нині перебувають на Майдані, проте з його вирішенням потрібно звертатись радше до сфери політики і політичної волі її учасників, а не до архітекторів-урбаністів.