ГлавнаяКультура

Рецензії "ЛБ": Дж.Фішман. Не кидайте свою мову напризволяще

Ольга Покотило Ольга Покотило , журналист
Рецензії "ЛБ": Дж.Фішман. Не кидайте свою мову напризволяще

Джошуа Фішман

Не кидайте свою мову напризволяще

Вид-во "К.І.С", 2009

Серія "Сучасність"

Книжка на неповні двісті сторінок розказує про те, як формувалися й формуються різні мови. Чим пишаються французи, звідки взялася і як розвивається канадська, австралійська, південноафриканська та інші різновиди англійської, як правильно – іврит чи ідиш, як вдалося зберегти мову баскам і що з нею буде далі, навіщо турки перейшли з арабського письма на латиницю й чи задоволені результатом (слава Ататюрку). А головне – ані слова про українську мовну політику.

Уважний читач дізнається про «чотири біполярні виміри і вісім полюсів» корпусного та статусного планування мови. Але – тільки за умови, що цей читач – терплячий, не розбалуваний твіттером і не розгубиться перед реченнями на півабзацу. Ось, наприклад, такими: «Насправді можливі ще виміри, тому що диференціювання, які можна зробити в ортогональному багатовимірному просторі, принаймні теоретично, безкінечні, але відмінності між ними посутньо, певно, поступово стають все меншими й меншими, з одного боку, і ощадність теж багато говорить сама за себе – з іншого».

Найкраще враження книга справить на якого-небудь аспіранта лінгвістичного вузу – тут і чимала джерельна база, і цитати, і приклади, і інформація до роздумів. Непідготовленому «широкому колу читачів» треба бути палкими прихильниками діяспорної української мови із поправкою на позаправописні ортографію та ортоепію.

Справу ускладнює невдалий дослівний, а подекуди й неправильний переклад Олександра Гурца. «Чи немає тут компромісу, будинку посередині дороги, внутрішніх процесів відбору, за допомогою яких «хорошу модернізацію» можна прийняти, а «погану модернізацію» забракувати» - пишуть до нас Фішман і Гурець. Якого-якого будинку? – спитаєте ви. Нічого, до п’ятого розділу звикнете.

Ще один авторський недолік видання – занадто довгий вступ про те, чому й кому варто відрізняти корпусне планування мови від статусного. Знов за рибу гроші: спеціаліст ці подробиці знає, і не має потреби перечитувати іще три розділи про мовний пуризм французів, тоді як для пересічного мовця (чи, за перекладачем, простого рідномовця) ці три розділи мало що пояснюють.

Утім, хто дістався до середини – майже здолав шлях. Із четвертого розділу Фішман нарешті облишив спроби говорити про технологію і перейшов до техніки. Щоправда, чимдалі більше подробиць із історії, але, на щастя, уже ХХ століття. У сухому підсумку маємо чималий набір фактажу на вузькоспеціалізовану тему, дивні формулювання, розтягнуті у просторі й часі очевидні думки, а ще - специфічне й подекуди невиправдане використання «українських слів». Нехай, будуть кращим прикладом для фанатів і ще одним приводом для росієфілів боротися проти українізації України. Прогноз для України маловтішний: поки ми тут читаємо Фішмана, словник мови поповнюється не тими словами, які нам подобаються. Час братися за вила й плекати мову. Чистіша від сльози вона хай буде, пам’ятаєте?

Ольга Покотило Ольга Покотило , журналист