Вертаючись думками до «іловайського котла», з болем згадую тих хто вже ніколи не повернеться... Серед загиблих, зниклих безвісти і полонених в цьому кошмарі, були й ті, кого знав особисто… Чи можна було цього уникнути? Що стало головною причиною цієї трагедії? Зрада і дезертирство. Саме так, зрада і дезертирство. Порятунок одних за рахунок загибелі інших. .. Героїзм одних – втеча інших.
В силу певних обставин я знаю дуже багато і маю значний обсяг інформації, щодо «іловайського котла» і не тільки. Я постійно на зв'язку з комбатами наших Добровольчих Батальйонів Спецпризначення МВС, що перебували в цьому пеклі і прекрасно розумію, що відбулося. Нам відомі номера частин, імена командирів секторів, підрозділів та точна кількість тих військовослужбовців, що без попередження покинули свої позиції, оголивши тили своїх побратимів, підставивши їх під масований удар і оточення ворога. Безперечно, не без участі і вищих командирів. Втім, я не збираюся нікому давати юридичну оцінку. Нехай це робить ГПУ.
Я про людське.
Сьогодні, стало дуже популярним виправдовувати дезертирів. Більш того, робити з них ледь не праведників, що втікаючи з полі бою зберегли життя солдат. Ні, друзі, за таких обставин, це не правильно. Так не годиться.
Батальйон ТО «Прикарпаття". Нічого особистого, але... Вони, без узгодження, нікого не попередивши, просто відійшли з бойових позицій під Іловайськом і повернулися додому. «Які ж вони молодці!», - кричать звідусіль... Губернатор Івано-Франківщини, з квітами і оркестром зустрічає їх як героїв… Дякувати Богу, Президент вже звільнив цього голову ОДА. Всі в захваті від рішення командира, що просто втік, хоча й привіз 400 чоловік неушкодженними. А чи задумався хтось яка ціна цієї втечі і такого «порятунку»? Чи задумався хтось, скільки наших хлопців полягло в результаті їхнього дезертирства? Адже, інші бійці залишилися неприкритим з тилу. Хіба, у них не було матерів, дружин, сестер, дітей? Хіба, коли ви брали до рук зброю не знали, що йде війна? Хіба, ви не знали, що це ризик, а на війні вбивають? Напевно знали, але не були готові. То навіщо було йти? Я прекрасно розумію мотивацію цих людей і в той самий час, я просто не можу з цим змиритися. Для мене вони – дезертири! Крапка.
Саме тому, неприємно вразило, коли наші друзі і соратники з «Батьківщини», з пафосом і «фанфарами» викупили з під-арешту комбата-дезертира…
Одне питання: коли ви робите дезертирів героями, ви це робите по незнанню чи у пошуках дешевої популярності?
Всі, хто чогось не знає – приходьте до мене. Я вам назву прізвища та імена наших загиблих Героїв, поранених, взятих у полон, пропалих безвісти. В тому числі, розкажу про їхні родини, що залишились без своїх годувальників.
Повірте, я добре знаю ціну героїзму і ціну зраді. Насправді, істина дуже проста: є воїни-патріоти, що народжені і готові класти життя за Україну, є інші. Я також щиро переймаюся за хлопців, що не витримали і покинули свої позиції. Але не можна це робити ціною життя інших… Якщо є сумніви, краще сидіти вдома.
Ще в червні, в зоні АТО під Красним Ліманом, один бойовий генерал-нацгвардієць, сказав мені одну військову мудрість, котру я запам'ятав назавжди: «Якщо в підрозділі кожен готовий померти, то такий підрозділ обов'язково виконає завдання і виживе. А якщо у підрозділі є ті, хто хоче вижити, то такий підрозділ ризикує стати приреченим ...». Ось так.
Рекламувати спасіння дезертира від покарання – це не гідність. Це зрада тих справжніх Героїв, що загинули в «іловайському котлі», у війні за визволення України…
Друзі, не можна гратися з такими речами і не бачити очевидного.
Героїв потрібно називати Героями! А дезертирів – дезертирами. Навіть тоді, коли ця теза зовсім не популярна. Дякую за розуміння.