По-перше, слід зрозуміти, що, скоріше за все, мова йде про національно-територіальну автономію на теренах Криму. Причому ясно, що навряд чи це буде один лише Бахчисарайський район, а можливо навіть уся АРК. Слід зазначити, що таке рішення може виявитись вкрай небезпечним – зміщення акцентів з ніби спільного (українського, татарського та російського народів, як позиціонували Крим до анексії) Криму на татарський, а отже яскраве відчудження українського населення і його дрейф у бік російського (при тому, що цей дрейф у Криму і так доволі сильний). Так чи інакше, багато українців можуть обрати російську ідентичність через не проукраїнську, а протатарську політику української влади у Криму.
Однак, мова йде радше про гіпотетичний стан речей: Крим досі є анексованим і будь-які рішення про стан речей у ньому до його визволення є радше декларацією про наміри, якщо взагалі не прирівнювати ці рішення до чергових мрій наших можновладців. Політика у сфері деокупації Криму ведеться Україною вкрай неякісно, і певною мірою вона відсутня у вигляді цілеспрямованої послідовності дій, мова йде радше про ситуативні заяви і реакції на події. Можна багато обіцяти татарам автономію і навіть прийняти її – однак, чи були хоча б спроби влади створити підпільну озброєну мережу татарських націоналістів у Криму під контролем українських спецслужб? Такі дії мали б набагато більше ефекту для деокупації регіону і його повернення під український контроль, аніж будь-які автономії.
І знову ж таки, те, що українці вже раз обпеклися з автономією, яка уплила невідомо куди, мало б хоча б чомусь навчити наших громадян. Чому саме? Наприклад не ділити шкуру невбитого ведмедя хоча б таким чином, що існує ризик його не вбити. Ділити Крим вилами по воді – марно і неправильно. Насправді цілком можливо, що адміністративно територіальний устрій Криму у майбутньому буде залежати від обставин його деокупації – від цього і залежатиме, що там буде – Татарська республіка, Таврійська область чи зона під контролем української військової адміністрації. Але ж як люблять наші можновладці широкі жести! Як люблять давати автономії і лише потім розгрібати проблеми які можуть від цього утворитися. А історія з Кримом якраз вчить нас тому, що треба про все думати завчасно…