«5 de Mayo»: уроки для українців

Російсько-український конфлікт є протистоянням між державами з дуже відмінними економічними та військовими потенціалами. Жертва агресії не лише об’єктивно слабкіша за свого опонента – до початку воєнних дій вона довший час не виходила із кризової смуги, а перед самим нападом була послаблена політичним конфліктом, який переріс у кровопролиття; її армія протягом чверть століття зазнавала систематичного недофінансування, розграбування, скорочення. Не дивно, що довколишній світ із неприхованим скептицизмом поставився до можливості опору агресорові за таких умов.

Цей «імпортний» скептицизм не раз опановує, на жаль, також українські серця. Українська влада фактично погодилася з концепцією «глухої оборони», без спроб нав’язування ворогові власних сценаріїв та з єдиною надією на західні санкції. Такий підхід ставить свободу й саме життя українців у надмірну залежність від чинників, для яких Україна не є істотною цінністю, відтак потенційно готових принести її в жертву власним інтересам і просто страхам. Між тим світова історія засвідчує, що «слабкі», але затяті в борні за свободу нації нераз ламали хребет набагато сильнішим від них нападникам. Річницю одного з таких епізодів відзначає нині Мексика.

Нагадаємо, що наприкінці 1840-х рр. північний сусід відкраяв від цієї країни близько половини її теренів. Протягом тієї сумної епопеї сливе кожний крок загарбників супроводжували безглузді, нераз відверто зрадницькі дії мексиканських можновладців, а збройні сили Мексики не виграли жодної значної баталії. В очах світової спільноти окремі вияви доблесті й патріотизму мексиканців (як-от, приміром, подвиг «дітей-героїв») не спроможні були підважити образ їх країни, як failure state, відтак імперіалістичні хижаки відчули апетит на легку здобич.

Кадр з фільму "5 de Mayo: La Batalla"
Кадр з фільму "5 de Mayo: La Batalla"

Неймовірно тяжка за наслідками поразка не згуртувала націю – невдовзі по закінченні американо-мексиканської війни в країні спалахнула війна громадянська, що завершилася, й то доволі відносно, лише на початку 60-х. При владі опинився президент-реформатор Беніто Хуарес, який запровадив надзвичайно важливі реформи. Однак ущент розорена Мексика гостро потребувала спокою та ресурсів для поступу, тоді як значні кошти йшли на виплату боргових зобов’язань перед зовнішніми позичальниками. Влітку 1861-го мексиканський конгрес прийняв рішення про відтермінування цих платежів, що стало приводом для спільної збройної інтервенції Англії, Франції та Іспанії.

Наприкінці 1861-го іспанські війська висадилися в порту Веракрус, де невдовзі до них долучилися англійці та французи. Інтервентів зустріли тропічні хвороби й відверта ворожість мексиканців – останні наразі не відкривали вогонь, але категорично уникали будь-якої співпраці. Невдовзі з’ясувалося, що народ країни довіряє своєму законно обраному президентові, а місцеві «ватники» не становлять реальної сили. Зрештою, трьом державам не вдалося протиставити твердій націоналістичній позиції уряду Б. Хуареса якийсь спільний підхід. Вже навесні Англія та Іспанія відмовилися від подальшої участі в експедиції. Ба більше, іспанський генерал Прим із власної ініціативи вилучив з тексту укладеної ним угоди згадку про боргові зобов’язання Мексики, пояснивши своєму урядові, що добрі стосунки з таким президентом, як Хуарес є для його країни набагато ціннішим набутком, ніж повернуті гроші.

Натомість французький імператор горів бажанням довести до кінця свій похід. Командувач експедиційного корпусу генерал Лоренсез гадав, що відбуття «союзників» лише розв’яже йому руки, а військову бездіяльність мексиканців потрактував як вияв слабкості й боягузтва. Довівши чисельність військ до 7 тис. багнетів, інтервенти рушили на столицю країни. Мексиканська армія формально нараховувала близько 45 тис. бійців, однак значну частину їх становило погано озброєне ополчення, задіяне в локальних конфліктах, які точилися в різних місцях велетенської території країни. «Під рукою» командування мало не більше 12 тис. боєздатних вояків, що, зважаючи на незмірно вищий рівень оснащення та вишколу французів, годі було вважати реальною кількісною перевагою.

Кадр з фільму "5 de Mayo: La Batalla"
Кадр з фільму "5 de Mayo: La Batalla"

Мексиканці однак прийняли виклик зарозумілих нападників. 12 квітня президент Хуарес спеціальним декретом проголосив патріотичну війну проти французьких загарбників. На моці цього декрету запроваджувалося облога всіх місцевостей, що перебувають під окупацією. Співпраця з окупантами, як і ухиляння від призову оголошувалися зрадою, майно зрадників підлягало конфіскації. Влада окремих штатів мусила подбати про організацію партизанських загонів, однак «партизанка» на відстані понад 40 км від військ противника уважалася поза законом. Вищу міру покарання було передбачено для всіх тих, хто постачає ворогові зброю, продовольство, відомості військового характеру чи співпрацює з ним в інших формах.

Чітка позиція найвищого керівництва країни, резонуючи з настроями простих громадян, спричинила потужний сплеск патріотичної енергії. «Мексику можна завоювати, але підкорити неможливо, та й завоювати годі без того, щоб вона не надала доказів свого героїзму й тих чеснот, брак яких їй ставить на карб супротивник – писав у ті дні сучасник… – Мексика, безумовно, є слабкою країною порівняно з тими, хто вдерся на її терени, однак їй надає сили свідомість того, що її права були зневажені (виділення моє – В.В.)». Армію Сходу, кістяк урядових сил очолив генерал Ігнасіо Сарагоса, виходець із загарбаного грінго Техасу. Генералові було лише трохи за тридцять; зовні схожий радше на священика, він справді готувався замолоду до духовної кар’єри й не мав військової освіти, однак здобув цінний досвід на бойовищах громадянської війни. За пару місяців перед описаними подіями дон Ігнасіо поховав гаряче кохану дружину, яка, вмираючи, заповідала йому присвятити себе захистові Вітчизни.

Зранку 26 квітня французи виступили з Орісаби на Мехіко. Дорожні сутички лише переконали нападників у військовій меншовартості мексиканців. За тиждень війська наблизилися до старовинної Пуебли, знаної консерватизмом своїх мешканців, на чий гостинний прийом розраховували інтервенти – вони ж бо воювали проти «хунти» антиклерикальних реформаторів, яка керувала країною… Місто натомість добряче підготувалося до оборони; вияви активності місцевих «ватників» були упереджені блок-постами урядових військ, які перекрили спорожнілі вулиці Пуебли. Замість обіцяного зрадниками «дощу з троянд» і урочистих церковних дзвонів на французів похмуро дивилися жерла мексиканських гармат.

Кадр з фільму "5 de Mayo: La Batalla"
Кадр з фільму "5 de Mayo: La Batalla"

Пуебла розташована в гірській місцевості. Інтервенти підійшли до неї з півночі, хоча історично всі нападники вдиралися до міста з південного, зручнішого для атаки напрямку. Зрадники-мексиканці, що перебували у французькому таборі радили генералові Лоренсезу зважити на цю обставину, однак той побоювався втратити обоз під час маневрів на сильно пересіченій місцині, а крім того, все ще надіявся на взаємодію з місцевою «п’ятою колоною». Відтак генерал наказав атакувати з півночі, звідки підступи до Пуебли прикривали потужні, розташовані на урвистих пагорбах форти Лорето й Гуадалупе.

5 травня о 9.15 ранку колони французів з’явилися в полі зору захисників Пуебли. За дві години нападники, неперервно атаковані з тилу загонами мексиканських вершників, наблизилися на відстань гарматного пострілу й розпочали канонаду. Французи мусили стріляти з невигідної позиції знизу догори, а каменястий ґрунт не давав артилеристам змоги надійно зафіксувати свої гармати. Розстрілявши половину боєкомплекту, вони не завдали оборонцям скільки-небудь значної шкоди, натомість генерал Сарагоса, який теж очікував основної атаки з півдня, встиг тим часом перегрупувати свої підрозділи.

Зрештою Лоренсез наказав атакувати й французи сміливо рушили схилами пагорбів догори. Попереду йшли зуави – загони легких піхотинців, набрані в африканських колоніях. Вони вже досягли верхівки пагорба Гуадалупе, коли батальйон нацгвардії «побланос» багнетною атакою скинув їх у провалля між фортами, де нападники потрапили під перехресний вогонь. Чергові атаки синіх мундирів мали таке саме завершення, а тим часом мексиканська кавалерія створювала дедалі більшу загрозу тилам атакуючих. Насамкінець на боці оборонців Пуебли виступило саме Небо! Несподівана холодна злива з градом зробила вихідців з гарячої Африки остаточно небоєздатними. О п’ятій годині вояки Лоренсеза почали відхід, переслідувані хвацькими кіннотниками Порфіріо Діаса – майбутнього авторитарного правителя Мексики, наразі ж мужнього її оборонця…

Після довгої смуги невдач і ганебних поразок мексиканці здобули врешті-решт безсумнівну перемогу! Вони розгромили армію, яка вважалася найсильнішою в Європі; сотні трофейних орденів Почесного легіону та медалей за Севастополь, Маженту й Сольферіно неспростовно доводили, що на полі бою солдатам Сарагоси протистояли аж ніяк не дилетанти військової справи… Країну охопило патріотичне піднесення, чоловіки масово записувалися до лав війська, незмірно зріс авторитет президента Хуареса. Побитий Лоренсез, який перед тим ставився до противника з неприхованою зверхністю тепер, навпаки, запанікував і, відступивши до Орісаби, почав уникати активних дій. Звістка про несподівані наслідки битви при Пуеблі облетіла Європу, викликавши зневагу до наполеонівського режиму та хвилю симпатії до мужніх мексиканців.

Наступного року французи з новим командуванням і значно більшими силами поновили наступ. Тепер вони з тяжкою бідою взяли Пуеблу, потім зайняли столицю, де всадовили на мексиканський престол австрійського принца Максиміліана, але знов не спроміглися перемогти остаточно. Втямивши, що грізних французьких вояків можна бити, мексиканці робили це тепер усіма способами й за кожної нагоди. Змушений тікати президент Хуарес зберігав свій авторитет і громадив під рукою дедалі більші повстанські сили, які зрештою перейшли в переможний наступ. Столицю було відвойовано, а чужоземного імператора розстріляно (попри гучні протести європейських монархів та «захисників прав людини»), після чого суверенітет і цілісність Мексики вже ніхто не наважувався брати під сумнів.

Кадр з фільму "5 de Mayo: La Batalla"
Кадр з фільму "5 de Mayo: La Batalla"

Зі згаданих подій напрошуються кілька важливих висновків. Перший з них полягає в тому, що не існує непереможних військових потуг і геть безнадійних військово-політичних розкладів. Навіть дуже сильні армії мають свої слабкі місця, а досвідчені полководці роблять невдалі ходи, припускаються помилок тощо. Слабкіша сторона має невпинно вишукувати ці місця й пильнувати такі моменти, замість приречено схилятися перед силою й авторитетом свого ворога. Друге: лідер держави, яка вступила у двобій зі смертельним ворогом має будь-що генерувати рішучість і демонструвати готовність іти до кінця.

Зауважмо, що свій безприкладний авторитет президент Хуарес здобув у країні, помережаній глибочезними соціальними розколами та міжрегіональними суперечностями, народ якої звик бачити в можновладцях корупціонерів і зрадників. Здобув за обставин, коли на вівтар перемоги мусив приносити чиїсь інтереси та обманювати чиїсь сподівання. Суто цивільна людина, свою мужність сеньйор Хуарес ніколи не виявляв у «спрощених» формах – вдягаючи військовий мундир, позуючи серед вояків на фронті тощо.

Для сучасних мексиканців 5 травня, день переможної битви під Пуеблою є одним із найбільших національних свят. В 2013-му мексиканські кінематографісти випустили на екран найбільший в національній історії кінопроект «П’яте травня: Битва» - чудовий зразок СУЧАСНОГО патріотичного кіно.

Володимир Вітковський Володимир Вітковський , Інспектор з охорони довкілля
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter