Ним, народні обранці, на їхню думку, придумали «ноу-хау»: як проголосувати за проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)», який був попередньо схвалений на другій сесії Верховної Ради України, не на наступний черговій сесії, тобто третій, як того вимагає ст. 155 Конституції України, а на четвертій сесії. Основною його новелою є зміни до Закону України «Про Регламент ВРУ», якими передбачено, що якщо попередньо схвалений законопроект про внесення змін до Конституції України, не був розглянутий на наступній черговій сесії після попереднього схвалення, то такий законопроект розглядається Верховною Радою на наступній за нею черговій сесії.
Такі зміни не можна назвати якось інакше, як правовий нігілізм.
Оскільки всі студенти-правники, які пройшли курс конституційного права, знають, що по-перше, процедура внесення змін до Основного Закону врегульована в його розділі XIII, а по-друге, норми Закону України «Про Регламент ВРУ», які встановлюють порядок розгляду законопроектів про внесення змін до Конституції України, можуть лише деталізувати положення вказаного розділу Основного Закону, але в жодному разі не суперечити приписам акту найвищої юридичної сили, якою є Конституція України.
Основний Закон чітко передбачає, що законопроект про внесення змін до Конституції України, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України. Зазначене вище підтверджується і висновком Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року у справі №1-6/2002, в якому йдеться про те, що «питання про внесення змін до Конституції України має бути розглянуте і вирішене на двох чергових сесіях Верховної Ради України ПОСЛІДОВНО (підкреслено і виділено автором для тих народних «вундеркіндів», які не розуміють словосполучення «наступна чергова сесія»). Тому, передбачений в законопроекті механізм: голосування за попередньо схвалений проект про внесення змін до Основного Закону на «наступній сесії після наступної», однозначно суперечить Конституції України і практиці Конституційного Суду України.
До того ж, народні обранці певно забули, що нещодавно вони зверталися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо тлумачення, використаного у ст. 155 Конституції України, словосполучення «на наступній черговій сесії», проте, мабуть, наразі зміст цих слів, став для них зрозумілим і без офіційного роз’яснення і вони знайшли альтернативний спосіб вирішення цієї проблеми.
Однак, якщо майбутнє голосування за зміни в Конституцію в частині децентралізації буде проведено відповідно до норм Закону України «Про Регламент ВРУ», тобто не на третій, а на четвертій сесії, це суперечитиме нормам Конституції України, і, як наслідок, буде незаконним. Тому українська народна мудрість «як постелиш, так і виспишся» чи не найкраще характеризує ситуацію, що склалася сьогодні: якщо почали з порушення закону, то всі наступні дії не зможуть це легітимізувати.
Зрозуміло, що це створює загрозу визнання у подальшому таких змін неконституційними і всі спроби впровадження реформ будуть марними. Така ситуація змушує замислитись, а чи робиться все це заради реформ, чи більше заради показової імітації процесу реформування?
І до речі, якщо вже влада вирішила йти таким шляхом, то рекомендую так само провести і реформу правосуддя – не шукати 300 голосів у парламенті для внесення змін до Конституції, не направляти тричі законопроект на висновок до Конституційного Суду України, а внести зміни до Регламенту!
Передбачити в ньому порядок призначення та звільнення суддів і на тому все! А в кінці відзвітувати про успішно проведену владою реформу, адже її якість і наслідки – це вже для народних обранців, ймовірно, питання другорядні.