По-перше, потрібно визнати на рівні практичної методології, що проблеми списування, плагіату та шахрайського оцінювання у середовищі студентів успішно вирішуються лише за умови, коли у ньому (студентському середовищі) лише одиниці мають слабкі профільні знання. Тоді проблема відрахування перестає бути проблемою. Воно (відрахування) набуває стану легкої поточної потреби на кшталт «Зробити гарну справу і вмити руки».
Що вже зараз може сприяти становленню у державі міцної профільно-освітньої спільноти студентів?
1. Запровадження ЗНО для випускників основної школи (9-й клас). Частина з них продовжуватиме навчання в академічній старшій ланці, а частина – у технічно /сервісно професійній ланці загальної середньої освіти.
2. Поширення ЗНО не лише на випускників академічної старшої ланки загальної середньої освіти, а й на сегмент професійної. Як щодо контингенту, так і за специфікою змісту навчання.
3. Перехід до ЗНО такого формату, який би:
а) виключав можливість отримання балів завдяки вгадуванню;
б) орієнтував здобувача освіти не на формальні знання того що як називається, а на вміння застосувати академічні чи професійні фундаментальні знання (як що робиться).
4. Відміна для абсолютно доречного поєднання ДПА та ЗНО руйнівного для якісного профільно-цільового навчання старшокласників компромісу, за якого дозволяється вибор іспиту «математика або/та історія». Замість цього в учня має бути чіткий орієнтир на всі два чи три роки навчання у старшій ланці: або математика і цілий комплекс наукоємних предметів, для яких вона є інструментальною основою, або історія і комплекс відповідних гуманітарних предметів.
5. Введення відомчого запобіжника до вседозвільного трактування очільниками ВНЗ принципу університетської автономії щодо прив’язки сертифікатів ЗНО абітурієнтів до їх майбутнього програмного професійного навчання. Мова про те, щоб очевидна потреба у профільній загальноосвітній підготовці, приміром, для майбутньогонаукоємного чи технологічного навчання на етапі вступу до ВНЗ не замінювалася подачею сертифікату з історії, англійської мови чи іншого предмету гуманітарного змісту і навпаки.
6. Встановлення нормативу, що прохідний до ВНЗ рівень підготовки абітурієнта не може бути нижчим ніж його здатність правильно виконати у середньому половину завдань ЗНО.
При цьому, увага! Веду мову не про 150 балів з кожного предмету, а про такий середній показник для комплексу предметів, який передбачено для вступу на ту чи іншу освітню галузь. Приміром, з мови може бути й менше ніж 150 балів, але бали з математики чи фізики/хімії/біології/географії перекривають деяку «нестачу».
7. Скасування застосування «середнього балу» атестата для вступу до ВНЗ, але залишити його на даному етапі задля видачі атестату, запровадивши певне мінімальне значення як механізм до скасування існуючої зрівнялівки, коли атестат отримують всі у незалежності від ставлення до навчання.
Наявна практика подальшого знецінення шкільного атестату, яка існує зараз має всі ознаки державного злочину, бо не ставить будь-яких дієвих організаційних запобіжників до поведінки як педагогів, так і, особливо, учнів та їхніх батьків щодо нецільового використання бюджетних коштів на освіту.
8. Запровадження ЗНО для всіх випускників ВНЗ у форматі, який оцінюватиме дві площини результативності їхнього навчання: рівень профільних для професії знань та рівень практично-професійного володіння ними.
9. Введення до переліку обов’язкових ДПА/ЗНО англійську чи іншу першу іноземну мову. Звісно, що російська апріорі не має входити до переліку останніх, бо для спілкування нею жоден громадянин України не має потреби у спеціально організованому навчанні.
10. Дозвіл тим випускникам закладів системи загальної середньої освіти, котрі не планують вступ до ВНЗ чи професійних коледжів не здавати ДПА поєднане із ЗНО, а натомість видавати їм атестат за річними оцінками. За умови набрання мінімально необхідного «середнього балу» атестата, який встановлюється повноважним державним органом.
11. Впровадження на рівні законодавства чіткої роздільної межі однозначного тлумачення «права особи на доступ до освіти за державний кошт» та «право особи на вільний вибір скористуватись чи ні цим правом».
Першим інституційним кроком до формування кадрової бази новоякісної університетської спільноти було б вкладення коштів у профільні заклади для старшокласників у столиці та обласних центрах замість колишніх фізматшкіл, які започатковувались ще радянською системою для кадрових потреб військово-промислового комплексу і за сутнісним змістом перестали бути актуальними.
При цьому задля уникнення ризиків нецільового використання держкоштів система має взяти орієнтир на первинність інтересів та потреб учня/батьків та студента як громадянина-замовника освіти, що передбачає реальну реалізацію наступних принципів:
• гроші платників податків йдуть за учнем/батьками та студентом;
• абітурієнт вибирає собі ВНЗ як представник платника податків (батьків чи відповідальних осіб), а не ВНЗ відбирає «свого» студента;
• недопущення дублювання цільової державної професійної підготовки у різних ВНЗ обласного центру.
При цьому вступ до національних ТОП-університетів варто перевести у нестандартний для всіх формат.
Не треба бути пророком, щоб бачити наступну проекцію на існуючі у нас життєві реалії: якщо за кордоном ТОП-університети мають право на додаткові власні університетські іспити для найбільш сильних за результатами національного ЗНО абітурієнтів, то подібна процедура у нас відразу приведе до того, що у ході цих іспитів найбільші бали отримуватимуть діти «деяких» можновладців, керівників самого університету та пов’язаних з ними осіб.
Тому першим суто нашим кроком вирізнення ТОП-університету як дійсно такого, було б впровадження ним вимоги на подачу абітурієнтом не трьох як зараз, а чотирьох чи більше сертифікатів ЗНО як індикатора високої здатності особи до навчання на ускладненому науковому рівні.
На такі кроки варти дивитись через призму відомого: «Без теорії практика сліпа, а без практики теорія мертва». Вони будуть неможливими без мотиваційно-спонукальних чинників до розвитку працівників базового рівня (низи) та підвищення потенціалу державного освітнього менеджменту вищого рівня (верхи).