СТАТУС
Нерідко буває, що начебто очевидні життєві статуси особи чи закладу таким не є насправді.
Наприклад, чи не кожен з нас, хто родом з СРСР впевнений, що у космосі побувало найбільше саме радянських космонавтів. Насправді наші серед космонавтів світу складають лише 22% (у США – 62%).
Щось подібне вийшло і зі спеціалізованими школами. Саме з радянських часів тягнеться міф про високу ефективність навчання у спеціалізованих школах. Реальні підстави до такого колись дійсно були. Військово-промисловий комплекс колишньої радянської імперії мав потребу у великій кількості грамотних інженерів, а тому були організовані республіканські фізико-математичні школи, а в окремих школах обласних центрів – фізмат класи. Вони краще фінансувалися, вчителі мали більшу зарплату, а учнів до них набирали по конкурсу. Радянська система фізико-математичної освіти мала світове визнання.
На сьогодні ж та модель спеціалізованої школи не стільки збереглася як здебільшого була спотворена. Саме про це якраз і свідчать наступні індикатори.
ПЕРШЕ, оцінимо наскільки вагомою є популяція успішних на ЗНО випускників з числа учнів спеціалізованих шкіл. При цьому будемо тримати у полі зору спеціалізацію школи та її представництво у сегменті тих предметів, що її учні вивчали поглиблено як мінімум протягом семи років поспіль (з 5-го класу).
Беремо результати останнього ЗНО, до якого спільнота має доступ, тобто 2014 року (результати 2015 року знає лише генпрокуратура) і виділяємо сегмент відносно успішних результатів у діапазоні 173 – 200 балів.
Для тих, хто зауважить про специфіку відносності рейтингових балів зазначу, що контекст абсолютно набраних балів є ще більш сумним: нам ще дуже далеко до поширеного у світі стандарту, за якого задовільний поріг «здав – не здав» починається з 50% правильно виконаних завдань.
Ось цифрові показники «ефективності» ряду спеціалізованих шкіл обласного центру:
- з поглибленим вивченням української мови: ЗНО з української мови виконують 55 учнів (два
неповних класи у обласному центрі!!!) і з них на 173 – 200 балів – 13 учнів;
- з поглибленим вивченням англійської мови: на ЗНО з англійської із 24 учнів-випускників школи
(неповний один клас!!!) виходить 16 учнів і з них 173 – 200 балів досягають аж 2 учні;
- у гімназії, що поруч з усіх 50-ти випускників на англійське ЗНО виходять 30 учнів, але
зазначеного вище діапазону досягають лише 4 учні;
- скажімо так, - багатопрофільна (англійська у тому числі) спеціалізована школа: з усіх її 57-ми
випускників у ЗНО з англійської прийняло участь 24 учні і з них у «наш» діапазон попало знову
лише 4 учні;
- у другій багатопрофільній школі з 80-ти (неповні три випускних класи) випускників на
англійське ЗНО виходять 50 учнів, але у діапазон гідних «флагманському статусу» результатів
входять тільки 8 учнів;
- з поглибленим вивченням французької мови: з 22 випускників на ЗНО з французької виходять 6
учнів, а ЗНО з англійської – 8 учнів, але ні там, ні там жоден з них не досягають навіть рівня 162
балів;
- з поглибленим вивченням історії та права: з 53 –х випускників на ЗНО з історії виходять 48
учнів, але зони 173 – 200 балів досягають лише 6 учнів.
Цей ряд можна продовжити , але його варто перервати цифрами від одного лише ліцею з цього ж обласного центру. І мова не про те, що попри непрофільні для ліцею такі предмети як українська і англійська мови та історія, серед його випускників у «флагманський» діапазон входять відповідно 40, 15 та 19 учнів.
Мова про ІНШЕ: лише такий побіжний цифровий аналіз прямо вказує на очевидне: ефективність пострадянської моделі наскрізної (І – ІІІ ступеня) спеціалізованої школи як флагмана системи є сильно завищеною. Вона у рази поступається ліцейській моделі ЦІЛЬОВОЇ профільної освіти старшокласників. Ці дві моделі як кажуть в Одесі – це ДВІ ВЕЛИКІ РІЗНИЦІ. Як наш рідний «Запорожець» і японська «Тойота» чи, навіть, китайська «Чері».
Вже не кажучи про рівень економічної доцільності бюджетних витрат на освіту, бо для більшості учнів так званих спеціалізованих шкіл якби поглиблене вивчення тієї чи іншої дисципліни сім років поспіль з причини його неактуальності виявилося не стільки вивченням як здебільшого відсиджуванням. Для більшості старшокласників «їхні» спецпредмети просто не були їхніми. Розподіл учнів на ЗНО є тому підтвердженням.
Автору дуже хотілось би, щоб читач подумки запитав: «А яким боком до цієї теми епіграф від політика, Барака Обами?» Це для того, щоб акцентувати увагу на сутності тих методів, завдяки яким може досягатися наша (дорослих) освітня мета щодо власних дітей. Так, щоб по-справжньому, тобто без примусу. Досить і спонукання структурою, змістом навчання та кінцевим оцінюванням його результатів.
Мова про те, що створення новітньої мережі красивих і потужних ліцеїв різного профілю (багатопрофільних в одній юридичній особі у тому числі) природно, без насильства, спонукає школярів кардинально змінити на краще своє ставлення до навчання. Саме ліцей, якщо по-справжньому, є тим закладом, до якого не лише потрібно вступати через конкурс, а й, головне, - готувати себе у відповідності до своєї життєвої мети - «сродної до душі справи» (Григорій Сковорода).
Нам, попри існування тисячі прикладів нестандартних унікально-успішних педагогічних технологій варто розуміти, що ЖОДНА з них нездатна стерти з будь-кого з нас те, про що у народі кажуть: «Лінь народжується раніше людини, а потім заради ж себе, любої, штовхає людство на геніальні відкриття».
Кожна з проривних технологій освіти варта уваги та інтересу, але з розумінням, що є не більш ніж локально доречним варіантом. Без відповідного віковим особливостям школярів «кошика» загальнонаціональних суспільних цінностей у вигляді циклічної структури здобуття (не плутати з отриманням документа) освіти ефективності масового виміру не буває.
І пострадянська версія моделі освіти точно не відповідає цим викликам часу. При цьому сподівання на флагманську роль спеціалізованих шкіл не тільки не мають фактичної бази, а й прямо входить у протидію головному конституційному принципу – рівного доступу до якісної освіти і, особливо, щодо учнів І – ІІ циклу загальної середньої освіти. Скандальна практика конкурсного зарахування до 1-го класу є першим тому індикатором.
На чому ж тримається міф про особливу цінність спеціалізованих шкіл? Що ще окрім очевидної вигоди певному колу людей зібранню так званих «хороших» учнів під одним дахом може затуманювати нам сприйняття реальності?
Тут в основному спрацьовує наступне:
- по-перше, значна кількість переможців учнівських олімпіад саме від цих закладів;
- по-друге, відсоткові показники поодиноких спеціалізованих шкіл на ЗНО.
Щодо другого (ЗНО) звертаю увагу на відсотковий формат показників, що зазвичай подається у таблиці результатів ЗНО центром оцінювання якості. Наприклад, одна спеціалізована з математики школа міста має 30-ть відносно успішних учнів з усіх своїх 57-ми випускників, у той час коли від усіх шкіл міста ЗНО з математики щороку проходять більше тисячі випускників. За таких «аналітичних» акцентів з поля зору витісняється та площина сприйняття стану справ, за якої дійсно об'єктивним показником ефективності системи є не відсоткові, а абсолютні виміри кількості успішних випускників громади, адже її цільовий інтерес – це мати помітну кількість успішних молодих людей. Особливо з такого базового для успіху мільйонів предмету як математика.
Щодо першого фактору (олімпіади), то є більш ніж очевидною його суто сегментне, а не системне відображення ефективності освітньої системи як такої, що має охоплювати 3,7 мільйона учнів закладів України. До того ж почасти результати олімпіад просто «робляться», а не досягаються чесним шляхом. А ще не є секретом, що у нас декілька тисяч учнів країни із числа кращих з року в рік де-юре якби вивчають всі десь двадцять «своїх» предметів, а де-факто більшу частину з них просто не відвідують. Вони в цей час готуються до олімпіад та конкурсів МАН у розрізі свого/своїх ПРІОРИТЕТНИХ предметів, щоб «захищати честь школи».
Давайте запитаємо себе: «А чим власне останнє (акцент на пріоритетні предмети) не є прообразом потрібного кожному старшокласнику профільного навчання, коли і певна пріоритетність вже визріла, і обсяг пройденої раніше програми став реальною базою для роботи на високому рівні складності?»
Натомість ми ж все так і тримаємося моделі ранньої вузької спеціалізації (почасти з молодшої школи), що апріорі не може відповідати ні віковим особливостям дітей, ні змісту їхнього навчання як такому. Чому ж так? Чому як начебто ми є ворогом самим собі?
Відповідь очевидна – загальний стан справ в освіті у нас більш ніж плачевний, а тому необхідно мати якісь контраргументи у вигляді тих чи інших «прикрас»: десь у вигляді відсотків, десь дипломами олімпіад, а десь відзнаками таких «тематичних» конкурсів, котрі й близько не є дотичними до навчання, але також готуються учнями замість уроків за розкладом.
Звісно, не мова про заборону чи відмову від першого, другого чи третього. І не мова, щоб для подібних площин реального шкільного життя відводився виключно позаурочний час. Вже на цьому локальному прикладі можна дійти до усвідомлення нагальної потреби у КОМПЛЕКСНОМУ реформуванні як структури навчання, так і його змісту.
Так, наприклад, щодо структури процесів здобуття, то потрібні зміни і у структурі циклів, і у структурі навчального року, і у структурі навчального тижня та й самого навчального дня.
Наприклад, у середу на уроки відводимо лише півдня, а його другу половину системно заповнюємо заняттями у гуртках, секціях, студіях, факультативах, корегувальних групах тощо. І все це у складі учнів різних класів та паралелей. Крім того системно долучаємо до цього вихователів чи тьюторів як помічників учителя. Хай тоді спробує Мінфін заперечити виділення грошей на існуючий і так потрібний нації цей інститут педагогів.
Щодо змісту, то більш ніж очевидною є потреба профілізації старшої школи, котра попередньо має базуватися на кардинальному реформуванні змісту діяльності основної школи. Вона має працювати не на формальні знання як такі, а на становлення освітньо-культурних базових компетенцій кожного підлітка. Звісно, на відповідній віку програмно- знанієвій базі. Так ми й замикаємо коло ЗНАНЬ та ВМІНЬ – основи людської освіченості. Тут як і все у природі та житті має бути одночасно і напрочуд простим і, у той же час, неминуче складним. У сучасній цивілізації по-іншому не проживеш.