Думаю, що всі батьки зі мною погодяться, що коли хворіють діти – вони потребують особливої батьківської уваги та піклування. Ще з радянських часів було прийнято, що в реанімацію, тим більше дитячу, заходити не можна. Цей страшний атавізм в Україні зберігається досі. Діти лікуються всередині, а батьки очікують назовні. Почитайте соцмережі та інтернет і ви знайдете багато жахливих історій про те, що відбувається за дверима реанімації: діти, вмирають в повній самоті, батьки, які цілодобово чергують під дверима відділення заради кількох хвилин візиту, і які не можуть бути поруч зі своїми дітьми до кінця. Варто було лікарю-анестезіологу Рівненської обласної дитячої лікарні Павлу Сікорському написати в Facebook пост про українські реанімації, як в коментарях висипалася сотня подібних історій: чергування під дверима відділень, хабарі медперсоналу за позаурочний пропуск в палату, прив'язані до ліжка налякані діти.
Причому закон не забороняє батькам перебувати з дітьми, але існують обмеження закріплені внутрішніми правилами лікарень. Ці правила - спадок радянської системи охорони здоров'я.
Українське законодавство передбачає право будь-якого пацієнта стаціонару на допуск до нього членів сім'ї, а щодо дітей встановлені додаткові гарантії, що дозволяють близьким родичам перебувати з ними в медичній установі. Про це йдеться у 287-й статті Цивільного кодексу. Це ж передбачено і в статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я». Спеціального регулювання або винятків для реанімаційних відділень законодавство не містить.
Більше того, згідно з ратифікованою Україною Конвенцією ООН з прав дитини, країни-учасниці не повинні допускати ситуацій, коли діти розлучені з батьками всупереч бажанню останніх. А в розвинених країнах питання про закриті реанімації викликають у медпрацівників і пацієнтів щире здивування. Присутність батьків в реанімації не тільки бажана, але і обов'язкова (якщо тільки пацієнтові не проводять операцію або реанімаційні дії).
В Україні є лише кілька лікарень з відкритими реанімаціями. Наприклад, Центр дитячої кардіології та кардіохірургії в Києві, Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр у Львові – колишня Львівська обласна дитяча лікарня, якій вже 25 років. Всі ці роки відділення інтенсивної терапії та реанімації центру відкрито для батьків пацієнтів. Дотримуючись режиму і певних правил, батьки та опікуни можуть перебувати з дітьми в реанімації цілодобово.
У випадках необґрунтованої заборони на відвідування реанімації членами сім'ї, рідні мають право вимагати письмових пояснень, звертатися зі скаргами до керівника установи. Але зазвичай батьки бояться відстоювати свої права, так як це автоматично означає конфлікт з лікуючим лікарем. Щоб не нашкодити власній дитині, вони погоджуються з будь-якими вимогами лікарні.
Більшість лікарень обмежують доступ до пацієнтів в реанімації внутрішніми інструкціями, посилаючись на міркування безпеки, відсутність необхідних умов та інше. На що співробітники Західноукраїнського дитячого медцентру у Львові відповідають, що за весь час вільного доступу рідних інфекційних спалахів у відділенні не було. Практика показує, що навпаки найнебезпечнішими для пацієнтів є якраз внутрішньолікарняні інфекції, їх не приносять ззовні.
У грудні минулого року це питання вже піднімалось у профільному парламентському комітеті. За результатами його обговорення була створена робоча група, але досі воно залишається не вирішеним. Тому, через прохання батьків хворих дітей, я вирішив все-таки подати депутатський запит. Бо вважаю, що МОЗ має видати Наказ, яким чітко регламентуватиме порядок знаходження батьків біля дітей і ті випадки, в яких це неможливо. А лікарні, в свою чергу, мають забезпечити виконання цього Наказу, не порушуючи прав батьків і дітей.