У Європі, куди усім політикам так хочеться, останнім часом актуалізувалася діяльність з підтримки дрібного господаря, виробника та фермера. Для цього є маса причин, починаючи від серйозних системних зрушень у структурі зайнятості населення, закінчуючи соціальними аспектами такої актуальності. Якщо коротко, nо конкуренція та гонка технологічних озброєнь у всьому світі, викидає на вулиці мільйони людей, підібрати яких може тільки земля та дрібний бізнес.
В соціальному плані, безробітні після оптимізації громадяни повинні бути задіяні у господарському обороті, інакше це призведе до напруження та політичних проблем всередині країни. Отже, жартуючи, можна сказати, що в рамках цього тренду ми випередили увесь світ. Варто тільки навести лад у цій частині економічної системи, дати нове дихання селу, дати йому новий порядок та інфраструктуру, гідне адміністрування і таке інше. Село має перетворитися у епіцентр нового господарювання, як модно зараз говорити ділової активності. Працездатні, трудолюбиві селяни повинні, після такої глобальної селянської реформи, отримати комунікації, навчання, інфраструктуру, виробничі підприємства середнього рівня та як наслідок роботу.
Ті, хто дискутують з приводу популярної дилеми про велико-товарне виробництво, як правило поділяються на тих, хто погано рахує гроші, або тих, хто не рахується з фермерами-виборцями та їх анти агітаційними здібностями впливом на селян.
Нагадую, господар завжди був авторитетом у сільській місцевості і до його думки часто-густо прислухаються прості селяни. Насправді ж сільське господарство сильне в органічному поєднанні трьох складових – велико-товарного, фермерського та індивідуального. Як? Держава має нарешті визначитися з стратегією розвитку аграрно-промислового сектору економіки. В результаті, ми зрозуміємо що з сільського господарства, конкретно які культури, після серйозних академічних досліджень попали у фокус державних, зокрема експортних пріоритетів. Мова має йти про програми мінімум на 10-15 років.
З огляду на це повинні будуватися потужні напівдержавні, а інколи і виключно державні вертикально-інтегровані компанії. Ці структури мають забезпечити виробництво техніки та культур, добрив та технологій. Це наша зброя у міжнародному аграрному змаганні. Тільки у 2011 році великі компанії дали бюджету нашої держави 2,5 мільярдів доларів. При якісному управлінні сільським господарством ця цифра могла бути втричі, впятеро більшою.
Далі, ми маємо визначитися з внутрішніми позиціями та тією частиною «навколовеликотоварної інфраструктури», що її обслуговуватиме і забезпечить повну зайнятість на селі. Так само там необхідно знайти місце одноосібному господарю. Це має бути чітка і зрозуміла кожній людині карта зайнятості у аграрному секторі, конкретно на селі. Для цього потрібна глибока адміністративна реформа у сільській місцевості, відродження сільських районів, децентралізація управління з суттєвим посиленням менеджменту на цьому рівні.
Це великі зміни, які потребують усвідомлення новітньої «філософії села», перегляду його ролі в українській економіці, науці, культурі. Це потужна аграрна революція. Аби спроектувати такі зміни, ми з колегами створили громадський рух «Відродження Полтавщини». Ми підготуємо та винесемо на обговорення моделей таких перетворень у конкретно взятій області, щоб з часом адаптувати її до потреб усієї України. Продовження буде.