ЯКЩО…
Якщо ви, політики, стверджуєте, що ефективним ресурсом до розвитку нашої освітньої системи є чітке делегування повноважень на первинний рівень вчителя та учня, то формалізація цієї концепції вимагає, наприклад, відмовитись від фрагментарно-поточного контролю як конспектів уроків вчителів, так і їхньої поточної роботи на уроці, а щодо учнів – відмову від щоденного контролю їхньої домашньої роботи.
Якщо вашим педагогічним вибором є творення оптимальних умов розвитку особи учня, а не насильне навернення дитини до «правильної» ідеології, то формалізація цього потребує як вчителів-коучів (тренерів) замість учителів-менторів, так і цілий штат вихователів-психологів замість класних керівників радянського штибу.
Якщо ви беретеся за проектно-цільове перетворення старої освітньої системи в інноваційну, то формалізація такого задуму передбачає й проектно-цільове бюджетування розвитку замість старої практики постатейного формування бюджету як мінімуму на виживання.
Якщо ви прагнете створити умови для рівного доступу до якісної освіти, то формалізація цього прагнення чітко враховує, що під час навчального року чимало учнів змінюють разом з батьками своє місце проживання. Тому маєте будувати мережу рівнозначних різних шкіл, бо доступ до якісної освіти пролягає через реальну можливість дитини будь-де навчатися у адекватному її рівню освітньому закладі (за віковою категорією, профілем та рівнем складності навчальних програм).
Якщо ви беретеся за створення інноваційної мережі різних загальноосвітніх закладів як ресурсу до якісної диференційної освітньої підготовки, то формалізація наміру передбачає принцип цільового фінансування конкретного учнівського місця, а не мережі шкільних класів як дотепер. При цьому ви не комплексуєте, що доведеться відмовитися від певної кількості освітянських управлінських «контор».
Якщо ви, політики, бачите «архітектуру» інноваційної шкільної мережі як ресурс до здійснення своєї суспільної місії з підготовки молоді до входження у сучасну та майбутню глобальну мережу інформаційного суспільства знань, то формалізуєте своє бачення у конкретних структурних елементах мережі закладів, що вони були і різними, і рівноякісними по всій країні.
Якщо ви визнаєте, що будівлі радянського зразка у вигляді паралелепіпеда з вузькими коридорами не є взірцем сучасної шкільної архітектури, а для шкіл майбутнього й поготів, то не «припудрюйте» їх «євроремонтом», а формалізуйте свій крок у «шкільне майбутнє» капітальною реконструкцією до рівня сучасного П-подібного шкільного архітектурного комплексу.
Так, наприклад, зробили кияни зі старою школою № 76 Святошинського району столиці по вулиці Жмеринській. Шкільний комплекс того суспільства, що декларує «Все найкраще – дітям» як аксіому має закритий внутрішній двір у вигляді «базарної площі» для щоденного спілкування дітей та вчителів в атмосфері високої ландшафтної та архітектурної культури замість пострадянського «плацу» для шкільних «лінійок» та спортивний майданчик із добре розвиненою інфраструктурою, а не лише комбіновану площадку для пари ігрових видів спорту та яму з піском, де вигулюють собак мешканці мікрорайону.
Якщо ви пропагуєте в учнів тягу до здорового способу життя, то формалізуєте свої зусилля у побудові сучасної просторої шкільної їдальні та у введенні по-справжньому великої перерви, щоб був час неспішно, недорого та смачно поїсти із виделкою та ножем за всіма правилами етикету, як те випадало щораз бачити у звичайних їдальнях французьких ліцеїв.
Вгамувати відчуття голоду нашвидкуруч солодкими вуглеводними тістечками та газованими напоями не означає дбати про здоров'я. Як і не є виразником перепочинку «велика», а насправді всього на 30 хвилин, перерва у нефізіологічний для обіду час.
Якщо ви ставите за мету духовно-культурне та моральне зростання українських школярів, то треба майте здатність формалізувати свій поступ до цілі на матеріальній основі: створення пришкільної культурно-мистецької інфраструктури (актова зала на весь загал учнів та вчителів зі сценою та різною технікою тощо) та організація неурочних видів спільної з педагогами учнівської діяльності замість перевантажувати учнів надмірною кількістю предметів розмовного жанру, де вчитель-ментор займається моралізаторством радянського штибу.
Якщо ви плануєте новоякісну шкільну мережу, то формалізуймо свій задум не через принцип «усім сестрам по одній сережці», а мережею потужних центрів профільної освіти старшокласників, забезпеченої ефективним автобусним ресурсом та необхідною структурою шкільних пансіонів.
- Як, наприклад, в Алжирі облаштовують пансіони для досить дорослих ліцеїстів недорогим та суспільно неконфліктним чином?
- Замість нагромаджувати невеличкі кімнати, а потім наймати великий персонал, щоб пильнувати дитячо-дорослі небезпеки всі тамтешні ліцеї є такими потужними, що займають цілий міський квартал, а тому мають на своїй території окрему будівлю із двома величезними залами на кожному поверсі. Одна для хлопців, а друга для дівчат. Такі зали легко проглядаються одним черговим вихователем: проста присутність дорослого спонукає ліцеїстів поводитись порядно. З кожної зали є окремі виходи до власного просторого санітарно-гігієнічного блоку та читально-письмового приміщення.
Зрозуміло, що є і дешевшим один раз облаштувати мережу профільних центрів з якісною навчально-матеріальною базою, високопрофесійним педагогічним ресурсом, і реально успішнішим, щоб потім роками гарантовано задовольняти різнопрофільні освітні потреби територіальної громади. От, тільки у нас відповідальні працівники скоріше такі «відповідальні», що у проектуванні старшої школи як виключно профільної вбачають не осучаснення освітньої системи, а її руйнацію.
Мовляв, яка може бути профілізація сільської школи з обмеженим учнівським контингентом. Їхня думка не сягає таких реалій життя, за яких давно є риторичним наступне питання: «З якого «розуму» та за якої «любові» до власних дітей дорослі організатори їхнього життя тримаються за острівки слаборозвиненого «хуторянства» у вік тотальної автомобілізації?»
Якщо, якщо, якщо … - багато їх можна перерарувати, але корінь зв'язки «аргумент – функція» у тім, щоб діяти.
ЧИ Ж…
Здатна наша влада, наділена повноваженнями та ресурсами (народні податки та рента з від загальнонародних природних копалин) практично реалізувала хоча б ту їх мінімальну кількість, за котрої система пройде «точку неповернення» щодо наявного стану постійних проблем виживання замість сталого розвитку.
- Невже український вищий державний менеджмент слабший, ніж африканські чи аравійські урядовці, щоб замість системи виживання побудувати сучасні суспільно-освітні структури сталого розвитку?
Чи українські громадяни мають чекати, щоб замість колишніх сталіністів та теперішніх «почекунів» сьогодення пришле нам сучасного освітньо-педагогічного Альберта Швейцера?