Вироблялися різні концепції прокурорського нагляду, багато положень яких не знаходили застосування на практиці і, навпаки, практика висувала певні вимоги до органів прокуратури, які не знаходили закріплення в законах про прокуратуру та наукового обґрунтування в теорії прокурорського нагляду. В даний час, в Україні, коли нинішня влада усім розповідає, що вона здійснює правоохоронну реформу, особливо важливо згадати про історію виникнення прокуратури як державного органу, у світі і у Радянському Союзі (бо Україна тоді була його частиною), і перенесення цих принципів на грунт сучасної держави.
Взагалі саме поняття «прокуратура» походить від латинського (procuro) - піклуюся, забезпечую, запобігаю, і в стародавні часи, при створенні цього органу ідея полягала аж ніяк не в каральному його призначенні, а в забезпеченні справедливості і законності. Наприклад, призначення прокуратури в Греції полягало, по-перше, у нагляді за виконанням приписів державної влади, а по-друге, у здійсненні обвинувачення в суді (так звані "оратори"). Але згодом, саме у давній Європі, прокуратура виникає уже Франції у XIV столітті, і причому з перших її кроків стає суто обвинувальним, каральним органом.
До XIV століття в європейських країнах, особливо в Іспанії, прокуратура слугує інквізиції, яка прийшла на місце публічного процесу, гласного і змагального. Саме така, «каральна» прокуратура давньої Європи послужила зразком для прокуратури у Російській Імперії, а згодом і в Радянському Союзі. Щоправда цей орган був заснований у СРСР лише у 1922 році, бо до цього її функції з «успіхом» виконували найрізноманітніші органи «червоного терору». А вже починаючи з 1926 року, органи прокуратури набувають у країні рад, по суті монопольне право проведення попереднього розслідування злочинів. З роками компетенція прокурорів істотно розширювалася, вони набували функції по здійсненню прокурорського нагляду за сформованими на той час основними напрямками в діяльності органів прокуратури.
У роки великих репресій 1937 – 53 років, політики вже користувалися органами прокуратури «як кістенем». Надалі все йшло «по накатаному сценарію», прокуратура «радянського типу» більше сприяла «посадці» дисидентів та політв’язнів, аніж захистові прав радянської людини, поступово перетворюючись на систему тотального контролю та залякування. Власне, у такому вигляді прокуратура і перейшла у спадок нам, у незалежній Україні. І за понад два десятиліття, вже українська влада не дуже то поспішала розлучатися із таким зручним інструментом «представлення інтересів» держави, як неконтрольована ніким і нічим, окрім Президента, прокуратура.
В останні часи крига нібито скресла. З вищезгаданим станом речей, не схотіла миритися, насамперед, та сама Європа. У висновку Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) від 27 жовтня 2009 р., (№ 539/2009) щодо проекту Закону України «Про прокуратуру» була дана негативна характеристика п’ятій функції прокуратури України, а саме «нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержання законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами». Комісія зазначила, що закон передбачає прокуратуру як «дуже потужний інститут, функції якого значно перевищують обсяг функцій, виконуваних прокурором у демократичній правовій державі». Цей інститут був названий в Європі, конкретно - прокуратурою «радянського типу».
Слід відзначити, що при приєднанні до Ради Європи Україна взяла на себе зобов’язання, згідно з яким «роль і функції прокуратури зміняться (зокрема щодо здійснення загального контролю за законністю), з перетворенням цього інституту на орган, який відповідатиме стандартам Ради Європи». Отже з урахуванням вищевикладеного, мною, на розгляд парламенту був винесений законопроект № 1168 від 25.12.2012, що має на меті скасування невідповідності зазначених законодавчих актів чинному законодавству України в частині визначення функцій прокуратури. Даний законопроект підготовлений для того аби прибрати колізії які сьогодні існують в законодавстві. Сьогодні в законах України які регламентують діяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, вищою наглядовою інстанцією, яка здійснює нагляд за законністю визначено прокуратуру, однак в перехідних положеннях Конституції 1996 року написано що ці функції повинні виконуватися протягом 5 років.
По моему мнению, в первую очередь мы должны обращать внимание на государственный и системный подход к проблеме реформирования прокуратуры, а не на количество полномочий того или иного правоохранительного органа
— Виктор Пшонка
Але ті 5 років уже давно минули, а функції прокуратура усе ще продовжує виконувати, створюючи правову ситуацію, що не відповідає вимогам Венеціанської комісії та діючому законодавству. Тому, наприклад, законопроектом № 1168, приводиться у відповідність до діючого законодавства Закон «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», Закон «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», тобто в них виключаються відповідні частини, що стосуються саме цих функцій прокуратури. Питання же щодо дотримання законодавства і нагляд за діяльністю галузевих структур, у проекті покладається на відповідні міністерства й відомства, тобто нагляд здійснюватиметься уже не прокуратурою.
Але ж, як і слід було очікувати, ця законодавча ініціатива, викликала значний супротив з боку партії «регіонів» - на профільному для нього Комітеті законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, де у них більшість дев’ятьма голосами, проти шести від опозиції, провладні «реформати», відхилили мій законопроект. Це демонструє те справжнє ставлення цієї політсили до проблеми наведення ладу в правоохоронній галузі. Проте, я звернувся до керівництва нашої фракції «Батьківщина», з проханням все ж таки розглянути законопроект, як суспільно – важливий у сесійній залі. Хай горе-реформатори публічно скажуть народові - чи хочуть вони аби в українців й надалі була «прокуратура радянського типу».