Про історичні уроки
Вже минуло кілька місяців з часу створення так званої урядової “робочої групи”, до якої ввійшли представники уряду та профільних аграрних асоціацій. Група мала владнати проблему надмірного фіскального тиску на агросектор, що в нинішніх умовах матиме наслідком різке збідніння людей, ріст цін, знецінення національної валюти і, зрештою, знищення єдиного сектору економіки, що працює. Аграрії запропонували компромісний варіант податкового законодавства, здатного вивести з тіні ринок обігу земель. Запустити економіку. Дати більше відрахувань у бюджет. Дати перспективу Україні. Однак, з боку владних установ далі розмов не пішло.
Я економіст, проте економіка тісно пов’язана з історією, бо економічні кризи мають подібний характер і мають здатність повторювати. Вони ж мають подібні соціальні наслідки.
Чого нас вчить історія? Посилення фіскального тиску з боку держави — штовхає економіку в тінь. Зароблять посередники, корумповані чиновники, конкуренти України на міжнародному ринку. Втрачають люди і держава.
Яким чином відбувається тінізація зараз? Дуже просто. Реальні врожаї приховуються. Виробник і селянин добре пам’ятає, що було в історії, коли держава дивилася на нього виключно, як на “дійну корову”. При цьому вважала, що цій “корові” треба давати удвічі менше корму та інтенсивніше доїти. Корова від такого поводження довго не проживе.
Після індустріалізації 1920-х селянам влаштували Голодомор. Тому що, вони занадто часто збройно повставали проти політики “силового відбору врожаю”. Тоді відбулося кілька сотень великих і малих повстань, які жорстоко придушували в тому числі із застосуванням хімічної зброї. Приблизно через 30-ть років ситуація повторилася. У 1962 році “реформатор Хрущов” дав вказівку розстріляти повсталих робітників у Новочеркаську. Люди вийшли проти високих цін. А СРСР вперше почав закуповувати пшеницю за кордоном. При тому, що до його складу на той час входила Україна довоєнна “житниця Європи”.
Сподіваюся, що сьогодні до цього не дійде. Але це приклади того, що буває, коли бездумно втручатися у економіку. У нас поки далеко до проблем з продовольством, як було колись. Поки далеко до голоду, хоча чверть українців реально боїться Голоду. Але ми вже у ситуації, коли люди економлять на харчах, перестали купувати найнеобхідніші речі, коли виробники, як і в 1930-х, масово вирізають худобу. І все це наслідок глухоти влади.
Про уроки сучасності
Як економісту мені зрозуміла логіка влади, котра штовхає людей до бідності. Позбавляючи людей можливості купувати товари, влада “стримує інфляцію”. Логіка проста. Менше грошей в економіці, а це переважно гроші споживачів, менший попит на товари. Менший рівень інфляції. Такі способи можуть мати ефект у короткотривалій перспективі. Проте це глухий кут для економіки і суспільства. Загальна бідність призводить до кількох речей. Люди частіше хворіють. Люди втрачають можливість вчитися і підвищувати кваліфікацію. Виробництво стає примітивнішим. Країна скочується до рівня “бананової республіки”, де добре живе лише верхівка.
Що ми бачимо вже зараз? З країни масово втікають спеціалісти, яких ми вчили у минулі роки. Зокрема, це стосується тих же фахівців аграрної сфери. Бо бізнес, який вперто знищують, не здатний платити такі зарплати, які є в Польщі. Європа з радістю приймає українців. Для них це альтернатива дешевої і кваліфікованої робочої сили на противагу біженцям з Близького Сходу, котрі не мають таких якостей.
Україна експортуватиме більше сировини. Ця сировина ставатиме нижчої якості, бо не буде грошей на модернізацію. Вже зараз, постачаючи більше агропродукції, ми заробляємо менше ніж в минулому році.
Більшість товарів таких, як пральні машини, телевізори, комп’ютери і навіть прості продукти харчування та одяг можуть стати недоступними для багатьох людей. Українці вже економлять на молоці, кондвиробах, одязі і продуктах тривалого користування.
Ті, що сильніші і розумніші залишать країну. Країна без людей нездатна вижити.
Аграрії змушені діяти
На відміну від більшості тих, хто “сидить нагорі” і переймається, як він буде сьогодні виглядати “у телевізорі”, чи як у черговий раз “випросити кредит”, щоб потім його “освоїти” у своїх же інтересах, нам не байдужа наша Земля, наші Люди, наша Україна. Аграрій не може “у разі чого” сісти у літак і забрати з собою свою землю. Тому це чи не єдині люди, які продовжували працювати у зоні бойових дій, коли весь бізнес там ліг і виїхав.
Ми будемо діяти. Ми вже розпочали роботу з підготовки великих акцій протесту восени цього року. Проте у мене ще є невелика надія, що влада прокинеться. Зрозуміє, що без підтримки людей вона нічого не варта, що люди як ставлять керівників, так само легко їх можуть знімати. Бо цінне у державі — це земля і люди, які на ній живуть.