Рефлексія про подолання минулого очевидно навіяна «Глобальною історією України» Ярослава Грицака, яку мені вдалося проковтнути буквально за місяць до повномасштабного вторгнення, а ось алегорія гонитви за майбутнім в моїй свідомості напевно виплекана поступовим, вже 10 місячним усвідомленням ступеня складності завдань, які постали перед ВККС. Ступеня складності, який невпинно тяжіє до слова, що не хочеться вимовляти. Неможливість.
«Свіжа» вакансія Голови Комісії теж не додає органу інституційної стабільності, тому і цей контекст треба враховувати. Недарма навіть посли країн групи G7 окремо звернули увагу на необхідність обрати доброчесного та незалежного Голову Комісії.
Під час виступу, який легко знайти на Youtube каналі ВРП, проблематику цю я окреслив, але розмовний жанр, особливо у країні, що другий рік воює, вимагає певного гуманного ставлення до і без того психологічно виснажених колег. Тому спробую тут дещо рельєфніше зобразити вигини тієї частини тіла судової реформи, яка охоплює функції ВККС, адже папір (екран) стерпить набагато більше, ніж мікрофон. Така собі гравюра Рембрандта замість пастельних плям Моне.
Подолати минуле
Отже, червень 2023 року. Формування повноважного складу ВККС внаслідок безпрецедентно жорсткого та відкритого конкурсу (який, втім, доволі блідо виглядає на фоні конкурсних перипетій зими 2024) робить виконаною одну з семи вимог до України на шляху до ЄС та водночас відкриває вікно можливостей для низки незавершених процедур, що залишилися у спадок після «ліквідації» (вибачте, припинення повноважень) парламентом попереднього складу ВККС у жовтні 2019 року шляхом прийняття Закону №193 (про те, що звільняти особу не індивідуальним рішенням, а законом не є гарно, КС сказав, наприклад, у Рішенні № 1-р(II)/2023, це до слова).
В першу чергу, спадщина – це низка процедур, зокрема, добір до місцевих судів, розпочатий 2017 року, завершити який протягом двох місяців новому складу ВККС доручив законодавець тим самим «ліквідаційним» законом №193. Не менш важливим є і запроваджений 2016 року конституційний обов’язок кожного судді пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді. Своєї черги станом на червень 2023 чекали біля двох тисяч суддів. Втім, головне, з чим стикнулася ВККС, - катастрофа із доступом до правосуддя у елементарному, базовому сенсі. В країні немає суддів. Протягом 2023 ми втрачали по одному судді майже щодня. За 3 місяці 2024 року звільнено вже 81 суддю. Зараз у нас менше 5 тисяч суддів, і майже 2300 вакансій. Останній суддя апеляційного суду призначався у далекому 2016 році. У проектному менеджменті немає нічого гіршого, ніж «заходити» у кимось давно написаний проект, заморожений на декілька років. Схожі виклики структурного змісту Комісія отримала разом із апаратом установи, який майже чотири роки буквально «виживав», намагаючись не втратити суб’єктність і інституційну пам'ять. Все це і не тільки описала у серпні 2023 року Рахункова палата у Звіті про результати аудиту ефективності використання бюджетних коштів на забезпечення виконання функцій та завдань Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
І все це не лише ми, нинішні члени ВККС, оптимістично обіцяли вирішити під час співбесід (це ж конкурс, він ніби і передбачає оптимістичний погляд конкурсанта на власні здібності). Але і суспільство разом із партнерами вирішило, що нова Комісія ефектно та ефективно подолає ці виклики.
В принципі, ми намагаємося рухатися саме таким шляхом.
З 01.06.2023 по 27.03.2024 Комісією проведено 266 засідань, з яких: 59 у пленарному складі; 53 у складі Першої та Другої палат; 154 у складі колегій. Розглянуто 670 питань, з яких: 134 щодо добору та призначення на посаду судді; 84 щодо переведення (відрядження) суддів; 53 щодо проведення перевірки декларації родинних зв’язків судді та декларації доброчесності судді; 106 щодо кваліфікаційного оцінювання суддів; 2 щодо проведення конкурсів на зайняття посад суддів вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду; 14 щодо проведення конкурсу на зайняття посад суддів апеляційних судів; 277 щодо загальних питань. Вражає? Напевно не дуже, бо не зовсім ясно, а що в результаті?
Тому нижче - те саме, але по суті.
Завершили добір-2017. Особисто мені важливо, що під час перевірки практичних робіт і встановлення результатів іспиту ще влітку ми одноголосно вирішили, що мати папірець із собою під час іспиту – зась, це вам не на посаду судді, воно вам не треба – у вас інші таланти. Нещодавно ВС у рішенні Великої палати (справа №990/183/23) такий підхід підтвердив, не оцінивши спроби кандидата тлумачити термін «використання» стосовно шпаргалки на іспиті. Чесність – це база.
Ми розвиваємо це і під час співбесід із переможцями добору-2017, що тривають із середини січня. 430 (чотириста тридцять!) співбесід, всі онлайн. З них станом на 27 березня у ВРП 331 особа отримала рекомендацію, 30 припинили участь в конкурсі, ще 73 чекали черги, очевидно, що протягом квітня цей процес буде Комісією завершено.
Формування ГРД у серпні. Життєво важливо. Ми все ще піонери в світі у справі залучення громадськості до процедур заповнення та скринінгу корпусу публічних службовців (включно із суддями, звичайно), і навряд чи після 2014 року можливо було цього уникнути. Тотальна зневіра суспільства у владі – головний козир окупанта, лише вбивши кіл між народом та державою, можна перемогти Україну. Тому дати можливість громадськості пересвідчитися у чесності конкурсів і транслювати це суспільству – невелика ціна за шанс втримати державність.
Саме тому Комісія, пам’ятаючи, як на мене, Закон №193 і те, що позиція КС про «небажаність» припинення повноважень службовців законом нічого нікому не гарантує, доклала зусиль для пошуку компромісу із ГРД у формуванні спільних індикаторів недоброчесності. Перелік не є законом, безумовно, але таке soft law вже є кроком вперед на шляху до спільного розуміння складних питань оцінки поведінки суддів з точки зору професійної етики.
Наша задача тут – зберегти легітимність процедур, тому нагальне питання надання ГРД доступу до суддівського досьє, право на що законодавець закріпив за Радою у грудні, має бути вирішене якнайшвидше. Це право має бути реалізоване змістовно і практично, але важливо не дати шанс при цьому нікому використати це для критики «належності» урядування при наданні цього доступу.
Разом із ГРД Комісія долає один з привидів минулого у вигляді кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. У липні було здійснено авторозподіл 490 таких суддів. Результати на 27/03? Завершено оцінювання 94 осіб, з них 73 визнано такими, що відповідають займаній посаді, 31 суддя отримав рекомендацію на звільнення. Певна кількість – не стала чекати на оцінювання та звільнилася у відставку.
Окрім сухої статистики тут важливе формування практики. Є зрозумілі всім індикатори, вони застосовуються в межах прозорої процедури. Задля цього Комісія ухвалила повністю нову редакцію Регламенту та активно асистувала парламенту у розробці та прийнятті у грудні 2023 року змін до судоустрійного законодавства, якими суттєво спрощено процедури добору. Цим же законом унормовано важливі речі: надано ГРД право доступу до досьє, додано правової визначеності у процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність, в тому числі регламентовано ознаки відмови судді від нього та можливість завершити оцінювання судді за його відсутності. Остання норма вже застосована Комісією.
Ми працюємо над структурою рішень, які, як мені здається, стали більш зрозумілими. В межах цієї структури ми напрацьовуємо нові стандарти мотивації, в тому числі принципи, що використовуються при оцінці відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності. З ними можна не погоджуватися, критикувати, але ми свідомо витрачаємо час та папір на пояснення нашої позиції, бо нам важливо її аргументувати, а не просто реалізувати дискреційні повноваження та проголосувати за чи проти. Саме тому до низки рішень додано окремі думки, вони віддзеркалюють наші пошуки вузького проходу між Сциллою законності та Харибдою справедливості.
І це все в прямому ефірі. Реаліті шоу, каже дехто про співбесіди. Так. Чому б ні? Записи співбесід на конкурсі та під час кваліфікаційного оцінювання – це зріз українського суспільства, інколи зріз «по живому». Я сподіваюся, що будь-хто, переглянувши навіть невеличку їх частину, пересвідчиться, що професія судді – це надскладно, надвідповідально, але вершити правосуддя в Україні – яка так чекає на справедливість – це те, заради чого варто пройти будь-який конкурс.
Життя складніше за будь який закон. І перед тим, як йти в судді, кандидат, продивившись співбесіди, вирішить для себе, чи готовий він застосувати штраф у 17 000 гривень за відсутність медичної маски на обличчі, або чи позбавить він водія прав за нетверезе водіння, якщо це єдиний водій пожежної частини у селі – реальні кейси, які наводили судді під час кваліфікаційного оцінювання.
Це далеко не єдині питання, які мав би поставити собі кандидат на посаду судді. І можливості для такого внутрішнього діалогу правників Комісія активно створює. У вересні 2023 року оголошено конкурс для резерву до місцевих судів (це той, що зараз завершується співбесідами), а також до апеляційних судів (550 вакансій) та Вищого антикорупціного суду (25 вакансій). Вперше документи подаються онлайн (це досягнення, якщо хтось не зрозумів), скористалися цим правом, відповідно 2076 (з них після перевірки правильності поданих документів залишилося 1850 – ось вам і додатковий тест на уважність, вже мінус 10 відсотків, і це ще іспит не розпочався) та 238 осіб.
Чого ще не оголошено, але воно на горизонті – Вищий адміністративний суд (привіт, Ukraine Facility).
І тут ми наближаємося до візії майбутнього. Future Indefinite, так би мовити.
Наздогнати майбутнє
Конкурси – ось що, заради чого ми тут.
Заповнити всі вакансії чи відібрати достойних? Складний вибір, враховуючи, наприклад, стан справ у сумській або харківській загальних апеляціях, але я за достойних. І якщо ціннісно, як на мене, ми десь відчуваємо всі один одного, то шанси перетворити ці процедури на довгу мильну оперу у нас все ще зависокі. А саме відсутність розуміння, коли конкурси завершаться, таки відлякує багатьох потенційних кандидатів. Відкладене правосуддя – те, у якому відмовили. Так і конкурс на багато років – це знущання та зазіхання на людську гідність кандидата.
Саме тому, нагальними завданнями зараз (заради вирішення яких можна навіть дещо сповільнити завершення оцінювання 230 «п’ятирічок», що законом рекомендовано зробити у першому півріччі 2024 року) мають стати бази тестів, практичних завдань, логістика проведення іспиту в умовах бомбардувань та все ще можливих блекатуів, формування ГРМЕ (12 кандидатів є, впевнений, Комісія призначить шість з них доволі швидко).
Окреме питання номер один (як ви помітили, питань «номер один» у нас декілька) – це діджиталізація. Дистанційні співбесіди є, онлайн подача документів на конкурс є, але треба більше, в першу чергу автоматизація роботи із реєстрами, базами даних та досьє кандидатів та суддів. Це можна називати аналітичною службою, чим завгодно, але важливий зміст: Комісія повинна мати швидкий доступ у зручному вигляді до інформації про особу, яка є у держави. У 2024 році руйнувати очі дрібним шрифтом звітів податкової замість оперування наглядною аналітичною довідкою, яка компілює дані з різних реєстрів, – означає обмежувати себе в ефективності та марно витрачати дуже дорогий для суспільства робочий час і члена Комісії і його інспектора.
Що ще?
Функціональний аудит секретаріату (ось де згодиться і Звіт Рахункової) з подальшою оптимізацією витрат (яка має включати, так – підвищення винагороди в секретаріаті та в першу чергу інспекторам Комісії); покращення законодавчого регулювання статусу ВККС (в порівнянні з ВРП та Конституційним Судом статус Комісії на рівні закону виписаний ну дуже обмежено, це неприпустимо); співпраця з проектами МТД (треба визнати чесно, що без них ми не впораємось. Тому координація міжнародної допомоги – це альфа і омега в роботі Комісії); переформатування роботи Комісії через формування робочих органів (комітетів, наприклад, не в назві справа) – про це теж вже писали в окремих Окремих думках. Всі не можуть знати все, тому людство і вигадало розподіл праці. Що за комітети? 1) Фінанси та аудит; 2) регламент та етика; 3) міжнародне співробітництво. Це як мінімум. І той, хто бачить тут посади, а не додатковий тягар, не розуміє суть питання.
Жити сьогодні, але не у зворотній бік
Через два місяці ми зустрінемо річницю роботи Комісії. Або вона зустріне нас і обґрунтовано засумнівається у нашій спроможності результативно функціонувати. Власне, цей сумнів і так існує, адже коли процес Євроінтеграції прив’язується до банального (у нормальному суспільстві) процесу формування органів суддівського врядування – це вже само по собі має нас турбувати і спонукати до розвитку – не тільки спромогтися сформувати ці органи, але і продемонструвати, що вони здатні працювати.
Поточна катастрофа (якщо ви все ще оптиміст/ка, то ок, просто глибока криза) не залишає авторам проектів програм розвитку ВККС багато простору для фантазії (якщо вони, звісно, про суть, а не про форму) – все очевидно і на поверхні. Я би навіть сказав – на шахівниці – і хід за нами. Ми в режимі екзистенційного вибору, який не є насправді складним: ми або вони. Це означає, в тому числі, що, добираючи суддів, варто вже шукати тих, хто здатен бути суддею в країні-учасниці Європейського Союзу – і професійно, і ментально.