Держава – найбільший землевласник
«Декрет про землю» — це перший законодавчий акт радянської влади, що яскраво демонструє важливість земельного питання для того часу. Декрет був підготовлений особисто Леніним (Ульяновим) Після його доповіді Декрет прийнятий Другим Всеросійським з'їздом рад у 2й години ночі з 8 листопада (26 жовтня) на 9 листопада (27 жовтня).
Цей документ повністю скасував приватну власність на землю, яка переходила у «всенародне», а насправді – у державне володіння. Ринкові операції ліквідовано: заборонявся продаж землі, здача її в оренду чи під заставу, заборонялося використовувати найману працю для її обробки.
Експеримент виявився невдалим. Планове господарство не змогло якісно замінити механізми ринкової конкуренції. В господарюючих суб’єктів не було внутрішніх стимулів та зростання продуктивності. Що призвело до недостатнього випуску продовольчих товарів. Зрештою, Радянській союз перетворився на найбільшого імпортера продовольства у світі. А згодом розвалився.
Не дивлячись на те, що процес роздержавлення землі, ліквідації радгоспів та колгоспів почався чверть сторіччя тому, він ще далекий до завершення. Держава й досі найбільший землевласник в країні.
Всього в Україні є 60 млн га землі. При цьому більше 70% з них (42 млн Га) - земля сільгосппризначення, що розташована за межами населених пунктів. Це один з найвищих показників у світі. При цьому 32 млн Га вже давно розпайовані. Але ще 10,5 млн Га - досі державні.
Я не сумніваюся, що опір популістів та аграрних олігархів таки буде подолано. Й ми нарешті розпорощаємося з цим найбільш значущим рудиментом радянської влади – державним землеволодінням. Земля отримає нового ефективного власника, а економіка – потужний поштовх для розвитку.
Але як продати землю, щоб отримати гарну ціну та не допустити її над концентрації?
Як продається земля зараз
На державні земель сільгоппризначення накладено мораторій на продаж. На решту проводяться застарілі так звані публічні аукціони. Проте ніхто насправді не може гарантувати їх публічність, чесність та відкритість.
Справа в тому, що при неелектронній формі продажу надто багато можливостей для маніпулювання.
По-перше – дуже обмежено коло покупців може дізнатися та прийняти участь у такому аукціоні. Треба регулярно читати газету конкретної райради чи її сайт. А у визначений день фізично прийти на аукціон (або уповноважити представника). Це різко звужує конкуренцію, я як наслідок – ціну. Наслідком цього є недотримання бюджетом величезних коштів.
По-друге - рішення про виграш приймають конкретні люди. Й в них є спокуса для зловживань. Допущення на торги, перевірка документів, хід аукціону й навіть підписання підсумовуючих протоколів залежать від доброї (або злої) волі конкретних чиновників. Й на кожному кроці вони можуть сприяти одним й заважати іншим.
Ці недоліки, в тому числі, призводять до консервації відсталості нашого ринку. Попри більші показники родючості, українська земля набагато дешевша, ніж у наших сусідів по Східній Європі.
Переваги електронних аукціонів
Саме електроні аукціони мають усі засоби для полохання цих недоліків.
Перше – торги проходять відкрито й всі їх бачать. Причому, не лише підсумки, а й хід – хто й яку ставку зробив. Тож процес відбуватиметься під контролем громадськості та ЗМІ.
Друге – завдяки більшій конкуренції активніше зростатиме ціна. З одного боку, це призведе до зростання надходжень до бюджету. З іншого, власник отримає актив, що матиме офіційну вартість. А не просто дані «чорного ринку».
Третє – немає необхідності подавати кипу паперових документів. Це спрощує життя покупцям, звільняє їх від витратних в часі пересувань в пошуках довідок й черг. А також унеможливлює корупцію щодо неприйняття чи затягування рішення про прийняття паперів.
Четверте – ефективний контроль надкоцентрації. Зараз широко обговорюється необхідність та розмір обмежень щодо володіння певною кількістю землі одним суб’єктом. Хочу зауважити, що нинішня застаріла форма продажу просто не здатна проконтролювати ці обмеження! Адже орган продажу в конкретному районі може не знати про кількість землі, що є у власності претендента в інших 489-ти районах. Обмін паперовими запитами може зайняти тижні й місяці. А якщо претендент приховає інформацію – то розривати угоду доведеться у суді, що триватиме роками.
З електронною системою все просто. Вона однозначно ідентифікує суб’єкта по його персональним даним. Й просто не допустить його до продажу після досягнення ліміту, незалежно від географічного розташування його ділянок.
П’яте – можливість автоматичної видачі протоколу переможцю з електронним цифровим підписом.
Крім того, реформу можна впровадити поетапно. Першими повинні бути переведені в електрону форму торги щодо прав оренди на землю. Відповідне рішення Кабміном прийнято влітку й чекає законодавчого оформлення.
Тож, сподіваюсь на оперативне прийняття політичного рішення про відкриття ринку.
Саме це було б достойним завершенням сторічного більшовицького експерименту.