Нацбезпека якої нема

Під час передвиборчої кампанії політичні еліти обіцяли захистити Україну від агресора. Пройшов час та влада не лише саботує необхідні для нацбезпеки зміни, а й не виконує законодавство.

Щоб точно впевнитись у вищесказаному, достатньо почитати воєнну Доктрину України. Наприклад, цей документ запевняє нас, що «збройна агресія, в результаті якої може виникнути локальна або регіональна війна проти України, в середньостроковій перспективі є малоймовірною». Подібна ситуація із законом “Про основи національної безпеки України”, що писався задовго до російської агресії, а тому не відповідає сучасним загрозам українській державі. Відтак, визначені ним напрями державної політики щодо подолання цих загроз не просто застарілі, а неадекватні. Усе це свідчить про одне – відсутність серйозного та систематичного підходу влади до нашого з вами захисту. Система національної безпеки, яка мала б урегульовуватись комплексно, зараз керується в ручному режимі та без стратегічного планування.

Але далеко не все законодавство у сфері національної безпеки і оборони треба переробляти. Воно цілком дозволяє організувати захист наших національних інтересів, але його комусь треба виконувати.

За період конфлікту загинуло багато наших солдат – людей, які заплатили страшну ціну за спокій і мир решти українців. Експерти констатують: стан Збройних Сил України просто не дає нам шансу максимально забезпечувати наших солдат, їх підтримку. Волонтерський рух робить усе можливе і не можливе для підтримки ЗСУ, а влада неспроможна зробити банальні кроки, які, до того ж, її забов’язує зробити законодавство.

Перш за все, це питання до Кабінету Міністрів: чому вони не в повному обсязі виконують закон “Про оборону України”? Досі не організовано розробку та виконання державних програм розвитку ЗСУ, не кажучи уже про план розвитку озброєння та військової техніки й інших програм з питань оборони.

Президент у своєму Посланні до Верховної Ради сказав, що військова загроза зі Сходу проглядається на дуже далекосяжну історичну перспективу і постійно потребуватиме великих зусиль та колосальних ресурсів. При цьому не докладено жодних зусиль, щоб велика та потенційно потужна система національної безпеки України працювала злагоджено та чітко, а не банально реагувала на проблеми вже після їх виникнення.

Поки влада демонструє повну безпорадність і необізнаність у цій справі, ціну власним життям та здоров’ям платять наші військові. А наразі треба лише організувати ретельне виконання закону «Про організацію оборонного планування», яким визначаються завдання, принципи, зміст і порядок планування в галузі оборони та координації дій органів державної влади.

Алгоритм цього планування придумано давно, але просте його виконання – велика проблема для урядовців. Вони просто не знають про його існування.

Так, cтратегічне планування застосування ЗС України, інших військових формувань та правоохоронних органів для оборони держави робиться Генштабом, але для цього потрібна директива Верховного Головнокомандувача. Інакше кажучи Президент має дати відповідне розпорядження Генштабу.

Дещо складніший алгоритм планування інших аспектів нацбезпеки, але й тут Америку відкрити важко – усі ці кроки результат здорової людської логіки дій.

Перш за все, Президент має звернутися з Посланням до Верховної Ради “Про внутрішнє і зовнішнє становище України, з чим Петро Порошенко впорався. Наступний крок – стратегія НБУ, що є дуже важливим аспектом планування, адже забезпечує фінансову безпеку. Наразі НБУ лише говорить про неї і в реальності стратегії не існує. Про Воєнну доктрину вже було сказано. Четвертий крок: прийняття нового закону “Про засади зовнішньої та внутрішньої політики”, з чим Верховна Рада все ж таки впоралась.

Подальші шість кроків алгоритму стратегічного планування у сфері Національної безпеки та оборони – “закон “Про основи НБ України”, “Державна програма розвитку Воєнної організації влади”, “Завдання ЗСУ та іншим військовим формуванням”, “Стратегічний обронний бюлетень”, “Державна програма розвитку ОВТ” та “Державна програма реформ і розвитку ОПК” - ще очікують високої уваги урядовців та депутатів.

Очевидне неусвідомлення владою своїх забов’язань та алгоритму реформування сектору національної безпеки і оборони свідчить про те, що треба починати з підбору кадрів на керівні посади. При чому шукати ці кадри потрібно не серед друзів чи кумів, а серед експертного середовища, яке, на відміну від виборних осіб, добре знайоме з усіма потребами українського законодавства та викликами сучасності.

Валерій Садовський Валерій Садовський , Експерт групи "Національна безпека та оборона" Реанімаційного пакету реформ
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram