Магдебурзьке право — світло у Середньовіччі. Сьогодні часто можна почути, що нам не потрібна історія. Потрібно займатися реальними господарськими проблемами. Це і справді так. Разом з тим саме економіка була основою традицій самоврядності відомих сьогодні під загальною назвою “Магдебурзьке право”.
Щоб розуміти господарське значення феномену магдебурзького права треба глянути в історію, що собою представляли середньовічні міста. На початку свого розвитку — це були просто великі поселення з усіма їхніми вадами. Відсутністю ефективного управління, антисанітарією, злочинністю. Недарма найбільше лихо того часу, чума, поширювалося у першу чергу через міста.
Магдебурзьке право, якщо говорити сучасною мовою, дало можливість залучати інвестиції. Ремісники, власники нерухомості у містах, торговці за певні послуги місту звільнялися від сплати різного роду мит. Колишні господарі міст і селищ віддавали міста на самоуправління громаді, бо саме громада могла вирішити спільно такі проблеми, як пожежний захист, економічний розвиток, встановлення міських комунікацій, робота судів.
Завдяки впровадженню магдебурзького права міста розцвіли. Стали культурними та економічними центрами. Перестали відігравати роль суто військово-адміністративних одиниць, якими були до цього. Більше повноважень з вирішення поточних господарських проблем, визначення розвитку міст переходило у руки самих містян.
Самоврядність — українська традиція
Формально Магдебурзьке право прийшло до України у XIII-XIV століттях. Зокрема на Тернопільщині першими таке право отримали Теребовля (1387) і Бучач (1393). Однак, якщо подивимося на нашу історію, то самоврядність у крові українця.
У часи Київської Русі існувало таке поняття, як віче. Саме збори мешканців села, селища, міста — мало найбільшу вагу. Особливо сильно самоврядність виявилася у часи між Першою і Другою світовими війнами. Саме завдяки вмінню організовуватися, обирати серед своїх гідного керівника, українці зберегли свою ментальність, забезпечили виховання політичних еліт, створили передумови для економічного розвитку.
Значна частина шкіл, бібліотек, церков, особливо у селах Західної України, збудовані на початку XX-го століття взагалі без допомоги держави, яка тоді була ворожою до українця. Їх будували самоорганізовані громади, які обирали кращих на посаду війта. Керувалися спільними інтересами. Це вони створювали робочі місця і успішні підприємства тоді, коли українцям давали лише низькооплачувану роботу.
Завдяки самоврядуванню, без держави і вищого політичного керівництва, Україна зберегла той дух, який дозволив на початку 1990-х відновити власну державність.
Самоврядність сьогодні
Одним з перших законів, який ухвалила ще Верховна Рада УРСР першого демократичного скликання у 1990 році був закон “Про місцеве самоврядування”. Чому так? Дуже просто — це було розуміння інтелігенцією значення цього закону для майбутнього України. Значна ж частина депутатів першого скликання були саме представники інтелігенції, істориків, літераторів тощо.
Проте усвідомлення значення самоврядності і самоорганізації прийшло до більшості українців значно пізніше. Наприкінці 2013 року, коли тодішня центральна влада почала втрачати рештки легітимності, саме на плечах місцевого самоврядування встояла Україна тоді, коли з вулиць зникла міліція, центральні адміністративні органи були недієвими. Можливо на хаос і повний розвал України й очікували наші вороги. Але країну врятувала здатність українців до самоорганізації і самоврядності. Вулиці патрулювали громадяни. Працювали лікарні і пожежні. Координацію здійснювали міські і селищні ради. Це і був прояв сили самоврядності. Вміння брати відповідальність на себе за те, що діється на твоїй вулиці. Це відчуття відповідальності з нас роками витравлював радянський режим, знищуючи найбільш активних. Але на генетичному рівні українці живуть відповідальністю за громаду.
Сьогодні відбувається процес децентралізації. Подекуди він іде “згори”. Все через звичку чекати, коли прийде “хтось” і зробить. Але одночасно вже з’явилася когорта управлінців на місцевому рівні, обраних громадою, які розуміють, що потрібно діяти, шукати ресурси, не очікувати, поки вони прийдуть “згори”. Це і є прояв звички громадою вирішувати проблеми самостійно.
Про господарську конкретику
Наведу конкретний приклад з Тернополя. У листопаді, у нашому місті було встановлено перший у житловому фонді індивідуальний тепловий пункт. На сьогодні він дозволяє мешканцям будинку платити приблизно втричі менше за тепло. Проект було реалізовано на основі спів фінансування, коли міська влада виділила 70 %, а саме мешканці будинку сплатили 30 %. Це приклад того, як громада і влада співпрацює. Можна чекати, поки проблему вирішать на рівні держави, але реальність є така, що держава фізично не має ані фінансових, ані організаційних ресурсів для швидкої реформи, а тарифи ростуть вже сьогодні.
От і виходить, що сьогодні максимальний розвиток самоврядності громад, використання трибуни депутата міськради у першу чергу для пошуку спільних механізмів вирішення конкретних проблем громади, її розвитку, може стати основою для відродження всієї України. Ресурси можна знайти у приватному секторі. Профінансувати спільнокоштом. Залучити людей. Головне, щоб було бажання.