Безперечно, варто зважати на творчий погляд режисера і т. і., проте проблема полягає в тому, що інформаційна кампанія, яка супроводжує фільм, намагається представити його як своєрідну претензію на правду щодо подій на Волині за часів Другої світової війни. Як відомо, в цій кінострічці українці зображуються далеко не в позитивному світлі. Саме така надмірна «демонізація» й викликала обурення в нашому суспільстві. Також слід зважати на те, що свіжою в пам’яті є скандальна резолюція Сейму Республіки Польща від 22 липня, якою виключно українська сторона фактично визнається відповідальною за події на території Волині в липні 1943 року.
Світова демократична практика свідчить, що більшість націй, які мали спільні суперечливі сторінки історії, йдуть шляхом пошуку правди з подальшими взаємними поступками, компромісами, вибаченнями та поступово знімають напругу. На превеликий жаль, українці та поляки ще не можуть віднайти точку, з якої почнеться процес забуття взаємних історичних образ, і продовжують обопільно приймати свої однобокі резолюції, знімати фільми зі своїми варіантами правди та покладати провину одне на одного, залишаючи за собою виключно правоту. Такий підхід до проблеми не просто затягне її вирішення, але й не зробить сильнішою ні польську, ні українську націю. Адже саме здатність адекватно вирішувати складні історичні проблеми є тестом на політичну зрілість нації.