На початку весни 2024 року Комісія нас порадувала, і нарешті опублікувала проєкт стандартів української мови як іноземної. Такі довірливі як я подумали, що це щось нове і дійсно релевантне до європейських вимог. Раділи ми недовго, тому що це старі пропозиції, на яких просто змінили дату. Мабуть членам Комісії зараз не до української мови у світі, можливо, вони мають важливіші справи. Публічне обговорення минуло, документ розіслали науковим інституціям, які досить часто навіть ніколи і не тестували знання з української мови як іноземної. Скоріш за все, пропозиції Комісії підтримали за замовчуванням і тепер цей орган влади урочисто починаємо проводжати українську мову в Європейського Союзу.
Беручи до уваги досвід інших країн у системі сертифікації європейських мов, хочу запропонувати широкій громадськості декілька важливих моментів і, на жаль, сотні дрібних недоопрацювань, котрі творять цей проєкт неможливим до прийняття. На мою думку, Національна комісія зі стандартів державної мови все ж таки спрямує свою пропозицію у Європу. Тож я б хотів, щоб небайдужі українці розуміли, чому імітування діяльності цим органом влади нічим хорошим для української мови не завершиться.
Розглянемо кілька дуже важливих мінусів цієї пропозиції:
1. Відсутність законодавчої бази. У пропозиції ми читаємо що:
Запропонований стандарт застосовують у всіх сферах суспільного життя, визначених Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Однак закон не визначає сфер функціонування української мови як іноземної. Єдине згадування іноземної мови в Законі є у статті 22, яка чітко вказує, що українська мова не є іноземною.
У бібліографії до пропозиції є Конституція України, але головний закон у державі оперує категоріями: іноземна військова база (стаття 17); іноземна держава (стаття 85); іноземна валюта (стаття 92). Категорії іноземна мова, українська мова як іноземна відсутні. Покликання на Конституцію та на профільний Закон, які регулюють функціонування української мови як державної, щодо функціонування української мови як іноземної є правовим нігілізмом. Визначення застосування української мови «у всіх сферах суспільного життя, визначених Законом» як іноземної веде до підміни державного статусу української мови в України на статус іноземної.
Треба чітко визначити сфери функціонування української мови як іноземної і зафіксувати це законодавчо. Усі нормативні документи Національної комісії зі стандартів державної мови (Положення) згідно із профільним Законом стосуються української мови як державної, яка є національною мовою українців, а не іноземною мовою для них. Єдиним документом, на який спираються автори Стандартів і який відповідає поставленій меті, є «Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання». Рекомендації описують досягнення тих, хто вивчає іноземні мови в Європі. Отже, вимагає законодавчого врегулювання різних статусів української мови як національної, яка є державною та рідною мовою українців, основою конституційного ладу української держави, і як іноземної в Європі та світі. Перша підпадає під регулювання національного законодавства, друга – міжнародного. Гармонізування національного і міжнародного законодавства повинна забезпечити Комісія, яка має право законодавчої ініціативи (див. стаття пп. 6, п. 1 стаття 44). Крім того, створенню стандартів з української мови як іноземної мають передувати базові стандарти української мови як національної. Варіант мови як іноземної є вторинним щодо варіанту мови як національної/першої/рідної. У цій частині мене дуже непокоїть відсутність будь-якої реакції Уповноваженого з захисту української мови, однак із публічних джерел відомо, що пан Кремінь досить активно спілкується з Головою Комісії (дописи на офіційній сторінці Уповноваженого у соціальній мережі “Фейсбук”), тому на такі огріхи він закриває очі. Як там було – ну якось то буде.
У цій частині давайте ще подивимось на саму назву: Стандарт державної мови «Українська мова як іноземна. Рівні загального володіння А1 – С2» (далі – Стандарт). Ця назва є продовженням правового нігілізму. Таке формулювання визначає державну мову як іноземну. Навіть формулювання Державний стандарт «Українська мова як іноземна. Рівні загального володіння А1 – С2» (далі – Стандарт) усував би правову і частково політичну проблему.
А далі читаємо наступне: «Стандарт державної мови «Українська мова як іноземна. Рівні загального володіння А1 – С2» – це сукупність норм і положень, що окреслюють вимоги Української держави до рівня володіння українською мовою з боку осіб, для яких українська мова не є рідною (першою).
Не відомо, чи йдеться про громадян України, чи будь-яку особу, для якої українська не є рідна. Таким чином, те, що не довела до кінця русифікаційна політика радянської влади, зробить Національна комісія зі стандартів державної мови, що може призвести до того, що російська стане “первим родним язиком”.
2. Документ не є стандартом – це вимоги до рівнів володіння.
Документ є переписаною версією з наступних праць:
1. Стандартизовані вимоги до рівнів володіння українською мовою як іноземною А1–С2 – URL: https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni-materiali-ukrainskim-shkolam-za-kordonom (дата звернення: 01.11.2023)
2. Українська мова як іноземна. Стандартизовані вимоги. Рівні володіння українською мовою як іноземною А1–С2. Зразки сертифікаційних завдань: посібник / Данута Мазурик, Олександра Антонів, Олена Синчак, Галина Бойко. – Київ : Фірма «ІНКОС», 2020. – 186 с.
У кожній з цих праць, ще на додаток тих самих авторок, є вимоги до рівнів. В документі бракує організації іспиту, типів і видів завдань, часу на їх виконання та інших обов’язкових складових для такого типу документу, як це вимагають стандарти АLТЕ.
Вимоги для цієї частини важливі з уваги на те, що в іспитах, котрі вже є Комісія плутає поняття граматична компетенція та лексична компетенція і пропонує питання, котрі стосуються граматики в частині читання, що абсолютно суперечить здоровому глузду та документам Ради Європи. З тої самої причини у іспит з мовлення (інтеракція та медіація) відбуваються з комп’ютером, а не з живою людиною, як у всіх країнах ЄС. Програма не відповідає на слова іспитованого та не входить з ним у діалог, що є ключем у вирішенні конфліктів, тобто у медіації. На закиди Комісія реагує загальними словами, а не конкретикою. Прошу порівняти розмиту відповідь на моє питання і бажання співпраці, хоча на офіційному засіданні за сприяння Посольства України у Польщі члени Комісії були відсутні.
3. Наукове обґрунтування таких вимог – відсутність наукової складової.
Тут трошки дивна ситуація. Теоретично текст писали і затверджували науковці, в практиці текст надто відбігає від науки. У бібліографії всього 5 позицій. Якщо законодавча частина (Конституція та профільний закон) прости вписані, щоб створювати кількість, то у практичній частині лишаються дублювання вимог та документ Ради Європи з 2001 року в українській версії з 2003. З того часу в дидактиці та сертифікації іноземних мов надто багато змінилось. Для прикладу авторкам та комісарам невідомий такий документ, як CEFR CV: Common European framework of reference for languages: Learning, teaching, assessment. Companion volume with new descriptors. Strasbourg: Council of Europe, 2020, котрий доповнює цитований у праці документ з 2003 року. Прикладово сучасна Дидактика та методика викладання польської як іноземної та другої авторства Пшемислава Ґембаля та Владислава Мьодунки, котру опублікували в 2020 році вже чітко описує медіацію згідно цих доповнень. Додатково, в 2021 році Івона Яновська, вже колишня секретар Державної комісії з сертифікації польської мови як іноземної публікує детальний опис змін у системі медіації вже польською мовою. Яновська додає 23 таблиці, котрі змінюють погляд на медіацію, хоча і без документу з 2020 українська пропозиція іспиту надто відстає від сирої пропозиції з 2001 року. Навіть якщо документ з 2020 року дописати у список використаної літератури – це не змінить самого змісту, а стане ще більше компрометацією.
Польські програми викладання, що є відповідником української пропозиції мають близько 200 позицій у бібліографії, без самих підручників для вивчення. Думаю, що математики швидко порахують, наскільки пропозиція є необґрунтованою. Мабуть підставою було гадання на кавовій гущі, чи водіння пальцем по небу, але точно не лінгвістичні дослідження. У дискусії зі мною одна з членкинь грозилася повкидати все, що можна, що вже напрацювали з української мови як іноземної, проте це все є про викладання, а не про тестування, а це дві різні речі. Зрештою, ті статті, що мають європейців переконати не індексуються у міжнародних базах, я вже мовчу про SCOPUS i WoS, хоча б у ERIH Plus чи у CEEOL. Європу не цікавить категорія Б, а статті з подвійним сліпим рецензуванням та відкритими списками рецензентів з різних країн світу. Українській мові потрібно світове визнання, а не «ми тут трошки чимось займаємось». Для прикладу, велика кількість статей відносно сертифікації в Польщі можна знайти навіть у базі SCOPUS, але польську комісію завжди очолювали професори, а український відповідник у нинішньому складі має великі проблеми з присутністю у цій базі. Комісія українську мову проводжає у Європу, але сама не йде. Принаймні таке враження складається, коли читаєш пропозицію.
4. Питання ALTE.
У пропозиції написано:
Стандарт засвідчує:
- проєвропейський напрям української освітньої та мовної політики;
- прагнення України до вступу в Асоціацію укладачів мовних тестів (Association of Language Testers in Europe / ALTE) та до співпраці з Європейським центром сучасних мов при Раді Європи;
- можливість визнання українських мовних сертифікатів у ЄС та у всьому світі.
Правда є іншою. На момент початку громадського обговорення Україна і Комісія взагалі не контактувались з цими організаціями, це натиски зі сторони українських чиновників змусили Комісію почати думати про європейське майбутнє для української мови. Проєвропейський напрям Комісія мати почати від себе – законодавчої бази та розпізнавання представників України на міжнародній науковій арені. Україну бачать через призму її представників, а тут зауваг надто багато.
Якщо говорити про самі вимоги – мене дивує, чому у тематичному каталозі на А1 менше тем, ніж у англійській та французькій мовах. Чим українська гірша? Чому описують відміну трьох частин мови, на прикладі вживання тільки займенник у давальному відмінку? Чим відрізняються рівень С1 від С2, і які лінгвістичні дослідження структури української мови, частотності вживання граматичних форм в українській мові є підґрунтям саме для таких програм?
Хотілося б побачити ще і самі завдання та інструменти перевірки правильності створення завдань, швидкість запису аудіо для кожного рівня, присутність додаткових шумів на окремих рівнях. Особливо цікавить співвідношення граматичного каталогу та реальне тестування граматичної компетенції. Граматичний каталог є досить обширний і дуже дивно для чого він, якщо потім на практиці він не є предметом тестування та оцінки як окремої компетенції.
Ну і вишенька на торті – як буде тестуватися усна частина, за допомогою яких тестів і чи знову буде розмова винятково з залізякою, тобто компʼютером?
У попередніх пропозиціях з 2015-2016 років та й у тому, що я бачив на презентаціях залишається проблема з автентичністю текстів для тестів. Потрібно відкинути класичну літературу і власні думки, а взяти тексти написані для інших цілей і зробити завдання на їх основі та всюди додати покликання на оригінал тексту.
Підсумок, мабуть трохи невтішний, але варто заглибитись у європейські практики і запропонувати дійсно європейську модель для української мови, а не бездумно копіювати запозичені від інших програм пропозиції. Українська мова - це самостійна мова. Пам’ятайте про це.