"Програма Шмигаля" — повна протилежність "програмі Гончарука", хоча дещо їх все ж єднає. Попередню програму уряду багато критикували за її відірваність від реальності, називаючи то "шкільним твором", то "програмою Нью-Васюки". Нам обіцяли зростання економіки на 40%, тривалості життя на 5% і 50 мільярдів доларів прямих іноземних інвестицій. А ще: нові аеропорти й лоукости, доступне житло й тотальну діджиталізацію. Проблемою була лише відсутність конкретних послідовних і вимірюваних кроків, якими уряд нас у цей рай заведе. Що ж, якщо попередній твір писали мрійники-відмінники, то наразі за справу взялися безкомпромісні прагматики-двієчники.
Проєкт на десяти сторінках. Серед позитиву — уряд в курсі, що в нас пандемія і навіть присвятив цьому одну зі сторінок своєї програми. Стратегічного бачення боротьби з поширенням епідемії й подоланням її наслідків сторіночка, щоправда, не додає.
Чи не варто якимсь чином підсилити кадровий потенціал медичних закладів? Чи впроваджуватиме Україна відстеження контактів заражених осіб? Яка подальша стратегія тестування? Яким чином перебудувати економічні й соціальні процеси до тих пір, поки світ не має вакцини від вірусу? Що будемо використовувати як індикатор для прийняття рішень про відновлення міжобласного транспортного сполучення, відкриття кордонів чи пом’якшення карантину? Ось далеко не повний перелік очевидних питань, на які програма не дає жодної відповіді. Все, що ми знаємо: мережа закладів охорони здоров’я буде підготовлена, економіка — підтримана, а вразливі верстви — забезпечені допомогою. Бурхливі оплески.
Довгострокових пріоритетів (якщо можна так назвати цілі на 8 місяців) у програмі чотири: “стимулювання економіки в період постпандемії”, “підвищення стандартів життя”, “розбудова безпечної країни” й “ефективна держава”. Вони щедро рясніють обіцянками сприяти, розвивати, створювати умови, забезпечувати й підвищувати. Без жодних цифр. Дуже надихає впевненість в постпандемії.
Проблема ж криється у тому, що більш абстрактні й туманні гасла важко було б придумати навіть професійним філологам. Наприклад, одним із підпунктів завдання посилення обороноздатності читаємо “відновлення територіальної цілісності держави”. Тобто, це не ціль, не мрія, не пріоритет — це такий же підпункт, як і ефективний оборонний менеджмент, або сучасне озброєння. Інший приклад — економічна криза, в яку вже втрапив весь світ. Згадку про неї знаходимо лише один раз, у розділі “гідне місце України в світі”. Що ж до економіки — читаємо чергові кліше про “створення сприятливих умов для розвитку підприємництва” й “підтримку підприємницької ініціативи”. Жодних цифр.
Програма уряду — фундаментальний управлінський документ, яким нова команда державних управлінців зобов’язана пояснити народу, державним бюрократам і політикам, чим вона планує займатися рік, які пріоритети й фокуси, і головне – чого зможе досягти, виходячи з наявної ситуації й прогнозів щодо її розвитку. Безумовно, потрібні індикатори, аби наприкінці року оцінити ефективність її виконання. Але в зареєстрованому в Верховній Раді документі цифри зустрічаються лише як номери сторінок і магічна цифра «19» в назві вірусу. Такого поняття як коефіцієнти ефективності (бодай, кривий і не валідний) немає взагалі.
Чи тримали її в руках міністри — навряд, чи є це продуктом ґрунтовної роботи аналітиків міністерств чи експертів, що живуть з міжнародної технічної допомоги — точно ні. Під егідою форс-мажору й кризи пандемії, парламенту вчергове пропонують закрити очі й схвалити «в цілому» нашвидкуруч написаний прагматиками-двієчниками “для галочки” документ, який ніяк не пов’язаний ні з планами міністерств, ні з пріоритетами нових міністрів, ані з можливістю дати хоча б якусь оцінку роботи уряду в кінці року. Цей проєкт програми є звичайною управлінською фікцією.
В перший день призначення цього уряду було зрозуміло, що чудес очікувати від нього не варто, і доля його буде безславна і швидка. Менше, ніж за місяць вже змінили двох міністрів, вакансії залишаються, адекватних охочих долучитися до цієї команди дуже мало, майже нема. Зараз бачимо, що в поточному складі уряд навіть не намагається затриматися надовго в будинку на Грушевського, чітко даючи сигнал і розписуючись у своїй незацікавленості реально боротися за порятунок економіки України. Поки політика уряду – ні обіцянок, ні пробачень.