Проблема на поверхні - у непоінформованості. Перед тим, як дати відповідь на запитання: «Що український аграрій може втратити через ГМО?», - хочу зробити невеликий історичний екскурс.У 1973 році було створено першу трансгенну кишкову паличку. Хоча офіційно трансгенні технології використовуються з 1996 року. ГМО значно поширилися в біотехнологічній промисловості для виробництва лікарських препаратів, а вже у дев’яностих роках «перекинулися» на агропромисловий комплекс – велися активні роботи зі створення трансгенних кукурудзи, сої, ріпаку та бавовника.
Нині, якщо дивитися у світовому масштабі, понад 18 млн фермерів працюють з генетично модифікованими продуктами. А це – десятки мільйонів га земель сільськогосподарського призначення. Основними виробниками є, насамперед, США, Аргентина, Канада та Бразилія.
ГМО настільки швидко розлетілися по усьому світу, що більшість країн розпочала рух за створення зон, вільних від ГМО. Так, у січні 2000 року було схвалено Протокол про біобезпеку, відомий як Картахенський протокол. Документ набрав чинності у 2003 році після того, як його ратифікували 50 країн світу. Україна приєдналася до нього у 2002 році. Протокол декларує правила обробки та використання всіх живих змінених організмів, які можуть несприятливо впливати на здоров'я людини.
Незважаючи на це, продукція з ГМО продовжує домінувати на світовому продовольчому ринку, тому кожна країна вибирає свій шлях. Наприклад, у Європейському Союзі кожна країна по-різному контролює обіг ГМО продукції. Є країни, які толерантні до ГМО, а є країни, які мають нульову толерантність до ГМО.
Загалом, за правилами Європейського Союзу, перш ніж почати вирощувати генно-модифіковані культури, країнам-членам необхідно отримати на це дозвіл. Проте не усі поспішають це робити. Так, на початку року Німеччина почала робити кроки для заборони генно-модифікованих сільгосппродуктів після того, як аналогічні дії вчинила Шотландія.
В Україні на сьогоднішній день теж нульова толерантність до ГМО. Запитаєте чому?
Усім відомо, що трансгенні рослини стійкі до гербіцидів, шкідників, вірусів, посухи. Це дає можливість певній рослині бути невразливою до хімікатів, які є смертельно небезпечними для інших. Внаслідок цього поле звільняється від бур’янів, а культури, стійкі до гербіциду, виживають.
Звісно, економічні переваги вирощування генетично модифікованих рослин завдяки цьому стають незаперечними, тому й недивно, що бізнесу цікавіше вирощувати ГМО-культури.
Це один бік медалі.
Зворотній – «Що український аграрій може втратити через ГМО?» - полягає у наступному: продукція «без ГМО» має перевагу на ринку, довіру споживача і попит на неї буде завжди. Для порівняння: кукурудза, яка містить маркування «ГМО» і українська «без ГМО» - ціни однакові, але у нашої більш якісні показники. Це і є наша з вами перевага, майбутнє нашої країни.
Китай також застережливо дивиться на країни, які вироблять ГМО продукцію, віддаючи перевагу органічним продуктам. А це – величезний ринок.
На державному рівні ми сформували чітку позицію щодо ГМО - генетично модифікованим продуктам не місце на українських чорноземах. У нас є альтернатива, наприклад органічне землеробство, адже наша країна має значний потенціал виробництва органічної сільськогосподарської продукції.
Ми даємо посил світу, що вирощуємо продукцію без ГМО, це і є наша «аграрна індивідуальність», і тоді усі двері відчиняться перед нами.
28 країн, що вирощують біотехнологічні культури (дані за 2014 рік (статистика – ISAAA): США - 73,1 млн. га (кукурудза, соя, бавовна, цукровий буряк, люцерна, папайя, гарбуз; Бразилія – 42,2 млн.га (соя, кукурудза, бавовна); Аргентина - 24,3 млн. га (соя, кукурудза, бавовна); Індія - 11,6 млн. га (бавовна); Канада - 11,6 млн. га (канолла, кукурудза, соя, цукровий буряк); Китай – 3,9 млн. га (бавовна, папайя, помідори, солодкий перець); Парагвай – 3,9 млн. га (соя, кукурудза, бавовна); Пакистан – 2,9 млн. га (бавовна); Південно-Африканська Республіка – 2,7 млн. га (кукурудза, соя, бавовна); Уругвай – 1,6 млн. га (соя, кукурудза); Болівія – 1,0 млн. га (соя); Філіппіни – 0,8 млн. га (кукурудза); Австралія – 0,5 млн. га (бавовна, ріпак); Буркіна-Фасо – 0,5 млн. га (бавовна); М’янма – 0,3 млн. га (бавовна); Мексика – 0,2 млн. га (бавовна, соя); Іспанія – 0,1 млн. га (кукурудза); Колумбія – 0,1 млн. га (бавовна, кукурудза); Судан – 0,1 млн. га (бавовна); Гондурас – 0,05 млн. га (кукурудза); Чілі – 0,05 млн. га (кукурудза, соя, ріпак); Португалія – 0,05 млн. га (кукурудза); Куба – 0,05 млн. га (кукурудза); Чехія – 0,05 млн. га (кукурудза); Румунія – 0,05 млн. га (кукурудза); Словаччина – 0,05 млн. га (кукурудза); Коста-Ріка – 0,05 млн. га (бавовна, соя); Бангладеш – 0,05 млн. га (баклажан).