Для початку варто розібратися, який різновид корупції найбільше дошкуляє українцям. Почнемо з простого і, на мій погляд, найганебнішого підвиду - коли особа при владі вимагає хабар за отримання Вами і мною того, що і так нам належить. Наприклад, мама, яка прагне влаштувати свою дитину у школу, зазвичай отримує дружню чи зухвалу пораду зробити спочатку "внесок до благодійного фонду" або пряме прохання покласти на стіл певну суму. Хворий, якому в державній лікарні натякають, що ліки є, але не для всіх. Чи підприємець, який під час реєстрації своєї компанії дізнається про цікаві благодійні та кишенькові фонди державних установ. Конституція гарантує, але ті, хто приймають заяви, вирішують на власний розсуд. Здирництво є назва цього підвиду.
Більш складний, але не менш брудний вид - це змова двох сторін, коли державний службовець погоджується надати певній особі те, що їй не належить. Перевагу у тендері, податкових пільгах або зарахування чиєїсь зовсім не талановитої дитини до університету на місце за державним замовленням. Здавалося, обидві сторони задоволені, тож чого турбуватися? Але ми з Вами, громадяни, які не брали участі у цій оборудці, є ошуканими! Учасник тендеру з чесними даними несправедливо недоотримає замовлення від держави. Бізнес, що і так змагається з усім світом, не зможе конкурувати з компаніями, яким незаконно надали пільги. Обдарований студент так і не потрапить до університету. Наші права були скореговані змовою інших.
Звичайно, є й інші види корупції, яка здійснюється тими, хто має доступ до творення законів, розпорядження державними коштами у великих розмірах, або впливає на процеси слідства. Така корупція має вигляд напівкримінальних розборок між приватними кланами, що ведуться із залученням суддів, прокурорів та інших державних службовців, які, перевищуючі свої повноваження, грають на полі хабародавця.
Зверніть увагу, у зазначених вище двох випадках є безпосередній контакт представника влади з потенційним хабародавцем. Решта випадків має складнішу структуру, що передбачає змову багатьох людей. Саме перші приклади є особливо докучливими для більшості громадян. Це така собі побутова корупція, з якою стикаєшся щодня, і яку вже вдалося побороти у багатьох державах. Можливо, настав час перейняти досвід? Запозичення лише кількох ідей, успішно впроваджених в інших країнах, на мою думку, вже сьогодні доможе Україні залишити принизливо низькі місця у рейтингах сприйняття корупції.
Проблема есть, она реальна. Она должна беспокоить не представителей какой-то организации, мне неизвестной, а должна интересовать нас
— Николай Азаров о коррупции
Перша ідея полягає у зміні дизайну сучасного державного адміністрування. В нашій країні він передбачає наявність двох сторін - заявника та службовця, який "дозволяє". Тобто є звернення і дозвіл. Навіть у частині прав, які гарантовані і Конституцією, і здоровим глуздом. Наприклад, закордонний паспорт є документом, який засвідчує громадянство особи. Тоді навіщо чоловіків сьогодні змушують при отримані закордонного паспорту додавати довідку про місце приписки військовозобов’язаного? Громадяни України мають право вільно пересуватися, і їх статус військовозобов’язаних не має прямого впливу на це право. Але якщо вже державі потрібно переконатися у тому, що вона сама і так знає, бо довідку ж видають інші державні органи, то чому саме громадяни змушені збирати ці папірці? Чи не тому, що "без довідки можна, але тільки за 100 умовних одиниць"? Функція будь-якого акту, що лише формалізує право, стверджене законом, повиненна бути змінена на інформуючу. Тобто громадяни інформують державу про реєстрацію підприємства, подають інформацію про потребу у закордонному паспорті. А якщо державному службовцю для здійснення покладених на нього функцій з реєстрації компанії чи оформлення паспорту потрібні якісь довідки, він має самостійно отримати їх у іншому органі влади. Службовець повинен здійснити певну дію у певний строк або офіційно повідомити про причини відмови.
Друга ідея полягає в тому, щоб зменшити можливості для прямого контакту між громадянами та державними службовцями, це на 90% дозволить уникнути випадків здирництва. Я змогла записати свого сина в школу у Бостоні без візиту до навчального закладу завдяки листуванню та подачі інформації на веб-сайт, але не мала можливості зробити це у Києві. Розмова з директорами центральних шкіл міста кожного разу завершувалась однаково - вони довго й докладно розповідали мені про важкий економічний стан і необхідність благодійних внесків перед тим, як буде розглянуто нашу заяву. Компанію у США можна зареєструвати шляхом телефонного дзвінка, електронного листа або заявки через Інтернет. Якщо немає контакту службовця і прохача, то не буде і можливості натяку на особливу подяку. Рішення повинні прийматися державними службовцями на основі об’єктивного розгляду сухих фактів і без будь-якої можливості впливу на їх ухвалення.
Моя третя ідея передбачає скорочення найрізноманітніших пільг та виключень із правил. Саме за наявності великої кількості різноманітних "шпаринок" у законі державні службовці можуть маніпулювати цим законом та створювати спеціальні умови для одних, які погіршують ситуацію для інших. У багатьох випадках пільги створюють ілюзію соціальної рівності, а на практиці вони є засобом несправедливої конкуренції та преференцій. Дизайн законодавства має бути чітким і передбачати рівні можливості для всіх. Відповідно і рішення всіх служб мають бути зрозумілими і відповідати закону, а не методам його застосування.
Редизайн процедур державного управління на інформуючий, безконтактність рішень та рівність умов для всіх учасників не могли би бути реалізовані ще 10 років тому. Було б надзвичайно важко та дорого забезпечити роботу поштою, швидку обробку даних та надання державних сервісів. Моя четверта особлива теза полягає у тому, що сьогодні завдяки інформаційним технологіям можна нарешті зробити реальний крок вперед. Саме Інтернет і засоби електронного врядування можуть забезпечити подачу заяв, отримання інформації та обробку даних від громадян. Перехід держави на електронний збір та управління не тільки стане дієвим ударом по корупції, а й суттєво здешевить застаріле державне управління. Громадянам не потрібні тисячі службовців, які приймають заяви. Я переконана, їх кількість можна суттєво зменшити, підвищивши кваліфікаційний рівень спеціалістів з одночасним широким впровадженням інформаційних технологій.
Впевнена, значна частина українців у спілкуванні з державними органами радо нададасть перевагу веб-сайтам, а не особистій зустрічі з рядовими бюрократичної армії. Ми отримаємо не лише зручний для громадян механізм взаємодії з владними органами, але й побачимо зміни у культурі роботи їхніх представників. Зменшення кількості службовців вивільнить кошти для зарплати, яка буде більш точно відображати рівень їхнього професіоналізму. Мої однокласники з Гарварду, що працюють у державних установах в США, отримують зарплату меншу ніж колеги з приватного сектору, але все ж достойну і таку, яку шкода втрачати. Крім того, вони розуміють, що, вчинивши корупційний проступок, назавжди перекреслять своє політичне майбутнє. Інвестиції у технології, які націлені на спрощення доступу громадян до державних сервісів та забезпечення прозорості, обов’язково виправдають себе.
Корупція перш за все виникає там, де сама система спонукає або дозволяє людині дії, які виходять за межі закону. Людина слабка, а машина у більшості випадків об’єктивна. На жаль, тільки законодавчі зміни не можуть позбавити державних службовців бажання підзаробити. Очистивши владу від тих, хто вже стоїть за межею закону, ми повинні зробити все для того, щоб на їхньому місці не з’явилися нові послідовники. Технології дозволять зробити державні послуги для громадян доступнішими та дешевшими, а поява корупційних дій буде більш очевидною на тлі зібраних даних. Для реалізації цих ідей потрібна чітка політична воля ключових партій та цілеспрямована робота всіх органів влади на виконання програми у періоді від 2 до 5 років. Це зовсім не багато для тих партій, які мають довгострокові політичні амбіції в Україні, і надзвичайно важливо для всіх виборців!