Відсутність затвердженого на рівні держави плану дій щодо деокупації, не визнання факту окупації і замість цього – наголос на реінтеграції, а не на деокупації змушують суспільство перебирати на себе певні функції держави, а також створюють сприятливі умови для діяльності політиків-популістів та політиків-шоуменів. Замінюючи поняття війни на АТО, окупантів на терористів, а справжні причини війни на вигадані, ми відходимо від розуміння головного – що власне відбувається, хто є сторонами конфлікту і як його врегулювати не на словах, а на ділі.
Однак, на сьогодні керівництво держави віддає перевагу імітації процесу під назвою «мирне врегулювання», а насправді ж продовжує торгівлю з окупованими територіями та соціальне утримання населення на непідвладній Києву території. Та ігноруючи першопричину, ми даруємо час та ресурси для процвітання маріонеткових терористичних утворень, водночас, втрачаємо ініціативу. А найстрашніше, ми щодня втрачаємо наших патріотів – захисників країни.
Намагання провладних кіл відмежуватись від проблеми та небажання називати все своїми іменами, розставивши крапки над «і», є нічим іншим, як страх перед прийняттям важливих рішень. Неприйняття принципових політичних рішень - це злочинна бездіяльність.
Позиція “Самопомочі” щодо Донбасу залишається чіткою: потрібно ухвалити щодо окупованих територій Луганської та Донецької областей аналогічний закон до того, який поширюється зараз на територію Криму. Потрібно законодавчо затвердити та чітко зазначити на державному рівні – це окуповані Росією території. Навіть якщо Росія і відмовляється це визнати. Будь-які фінансові, адміністративні та інші стосунки з цими територіями мають будуватись саме з цього принципу. Необхідно припинити фінансувати тих, хто воює проти України.
Зволікання в прийнятті такого важливого політичного рішення спричинює наростання соціальної напруги. І справа не в тому, що нам потрібне вугілля для забезпечення енергетичної безпеки країни, а справа в тому, що досі влада не забезпечила альтернативу поставкам з окупованих територій та фінансує терористичні угрупування. Саме така злочинна бездіяльність породжує незадоволення як серед патріотично налаштованої частини суспільства, так і серед військових.
Сьогодні важко окреслити всі причини та передумови відсутності консенсусу влади щодо визнання територій окупованими. Страх? Чи може існує інший план дій, невідомий суспільству? Чи справді ми реінтегруватимемо тих, хто сьогодні стріляє по Авдіївці? Якщо ні парламент, ні Президент не візьмуть на себе відповідальність, то це призведе до ще більшої втрати авторитету керівництва України. Це несе загрозу не тільки наявній політичній більшості у владі, але й існуванню держави у цілому.
Не можна зволікати, сьогодні, як ніколи, потрібно консолідуватись та прийняти ряд важливих політичних рішень. Часу на очікування не має.