Справи домашні
Якщо бути відвертим, то не скажу, що це погано. Навпаки, втрата ілюзій – це початок реальної роботи. Ілюзії та надмірні сподівання завжди заважають об’єктивно мислити, оцінювати ситуації та вибудовувати стратегії. Особливо це відчувається у політиці, при чому не має значення у якій – внутрішній чи зовнішній. Коли ілюзії зникають, приходить розуміння того, що вище власної голови не стрибнути, і тому необхідно використовувати лише наявні ресурси, працювати з тими людьми, які є поруч, вести переговори в реальних, а не домислених умовах.
Життя є таким, яким воно є. І якщо виникає необхідність його зміни або модернізації, то треба бути реалістом, а не політичним мрійником чи брехуном.
Моя зовнішня політика
Для мене 2011 рік став роком професійного входження до царини зовнішньої політики. Скажу відверто: це було щось абсолютно нове. Маю на увазі не по формі – дипломатичний протокол та етикет, а по змісту – занурення у світові процеси, через які краще бачити на лише сьогодення Україні, але й її перспективи щодо ролі та місця у сучасному глобалізованому світі.
Рік почався з того, що народними рухами запала Північна Африка та Близькій Схід. Вивчивши у деталях ситуацію я прийшов до висновку, що режими, які 20-30 років тому утверджувалися як народні, у 2011 році такими давно перестали бути. Від народу їх відділяли десятки років ситого життя, коли проблеми пересічних громадян так само далекі, як і власна політична молодість. Тоді, у січні, я був один з перших, хто сказав: Хосні Мубарак піде, і на цьому процес падіння північноафриканських та близькосхідних режимів лише розпочнеться.
Ризикну сказати про те, що «арабська весна» серйозним чином вплинула на самовпевненість більшості антинародних режимів світу. Їх переконання у вседозволеності та відсутності будь-якої відповідальності за антинародні вчинки різко зникло, коли вони відчули руйнівні наслідки народного протесту. Багатотисячні акції протесту проти результатів виборів до Державної Думи Росії у грудні цього року, які проходять у Москві та інших російських містах, стали продовження «арабської весни». Навіть традиційно стабільний Казахстан у грудні відчув, що таке народ, який виходить на вулиці.
У цьому році помер беззмінний керівник Північної Кореї Кім Чен Ір. Зі смертю авторитарного лідера у країну та, власне, у цілий регіон, прийшла доба політичної та безпекової невизначеності. Усім зрозуміло, що новий 30-річний керівник Північної Кореї Кім Чен Ин, який за даними американської розвідки, в дитинстві "катував дрібних тварин" і має "тривожну схильність до садизму", буде у всьому наслідувати свого батька, щоб довести свою гідність.
У 2011 році ми усвідомили необхідність бути більш обережними у питаннях, які мають відношення до національної безпеки. Цьому нас навчив ресурс Wikileaks, який розпочав публікацію документів з обмеженим доступом Державного департаменту США. У цих документах ми побачили, якими насправді щирими патріотами є ті, хто не припиняє бити себе у груди і кричати про те, що доля України вирішується не на кухнях послів іноземних держав, а в партійних офісах респектабельних політичних сил.
Тому мною було запущено проект «Україна у Wikileaks: політика без грифу», мета якого була показати нашу реальну політику та політиків без макіяжу, зрозуміти щирість наших міжнародних партнерів та навчитися зайвий раз покладатися лише на власні сили.
У цьому році я по-новому відкрив для себе Казахстан – чудову країну Середньої Азії, яку ми у політичному плані втратили і яку неодмінно доведеться ще раз завойовувати. Участь у щорічних зборах Європейського банку реконструкції та розвитку, які пройшли у травні цього року в Астані, дозволили мені не лише налагодити корисні контакти серед європейських політиків та бізнесменів, але й провести корисні зустрічі й переговори з казахськими парламентарями, українською діаспорою та студентською молоддю, яка вже завтра буде будувати політичні та ділові відносини з Україною. Разом із українцями Казахстану та нашою дипломатичною місією ми опікуємося встановленням пам’ятника Тарасові Шевченку в Астані. Сподіваюся, що невдовзі Великий Кобзар постане у бронзі у новій казахстанській столиці.
Також з візитом відвідав у листопаді цього року Москву. Цей візит був корисним і цікавим, у першу чергу, з двох аспектів. Перше – розпочалася системна робота Фонду Олега Ляшка «Українська ідентичність» над проектом з повергнення праху великого сина українського народу Олександра Довженка до України. Друге – я привіз із собою у Київ відчуття того, що у московському повітрі різко відчутно протестні настрої. Про це я заявив буквально за кілька тижнів до початку першої масштабної акції в Москві, коли оприлюднив своє бачення російських внутрішньополітичних реалій, окремі досвідчені експерти-міжнародники лише посміялися над такими оцінками. Мовляв, стабільна «путінська Росія» на таке не спроможна. А вже за кілька тижнів на вулиці Москви вийшли десятки тисяч громадян, які у мирний спосіб вимагали від влади чесних виборів.
Під особливий контроль було взято тематику європейської інтеграції України, яка, мабуть, стала мейнстрімом нашої зовнішньої політики. Мої чисельні двосторонні зустрічі з європейськими колегами, під час яких доводилося переконувати у необхідності підписання або принаймні парафування Угоди про асоціацію вже у цьому році, засвідчили: поки що обидві сторони мислять лише тактичними інтересами. Стратегію відкинуто на задній план. Я мільйон разів пояснював політикам з Брюсселю просту річ: не можна карати 46 мільйонів українських громадян за те, що робить купка високопоставлених чиновників. На жаль, тактична домінанти взяла гору, і під час проведення у грудні цього року саміту Україна-ЄС не було парафовано Угоду про асоціацію. Такий результати змусив мене запустити у дію «Моніторинговий Механізм», покликаних контролювати діяльність української та європейської сторін за проголошеним наміром парафувати у ближчі місяці згадану Угоду.
Проте були на цьому шляху й позитивні моменти. По-перше, нашій політичній силі вдалося реалізувати унікальний у своєму роді проект під назвою «Створення зони вільної торгівлі між Україною та європейським Союзом: плюси та мінуси для національної економіки». Ми провели підрахунки можливих втрат та надбань для українських товаровиробників та експортерів від створення ЗВТ з ЄС. Презентацію проекту у листопаді цього року зробили у Луганську – місті, яке, на жаль, поки що слабко уявляє собі переваги вступу України до Євросоюзу. Люди були вражені тим, які перспективи для нас відкриються після підписання Угоди про асоціацію.
По-друге, мене у тюремній камері почула колишній Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко. У жовтні я закликав Юлію Володимирівну не прив’язувати долю євроінтеграції до особистих інтересів, і у листопаді вона звернулася до Євросоюзу з відкритим листом, в якому, серед іншого, виклала запропоновані ідеї.
Тривала також робота над тим, щоб організувати у Верховній Раді України виступ Генерального секретаря НАТО А. Фог Расмуссена, який у лютому цього року відвідав Україну з робочим візитом. І хоча це не вдалося (переговорний процес з цього питання тривав близько двох місяців), робота у цьому напрямі й далі продовжується.
2012: яким він буде
Рік, що наближається, буде характеризуватися, у першу чергу, проведенням виборів вищих керівників у найбільших держав світу. У 2012 році відбудуться президентські вибори у низці ключових держав світу, результати яких можуть суттєво вплинути на нинішній глобальний політичний ландшафт (вибори відбудуться загалом у близько двох десятків країн світу). Зокрема, президентські вибори пройдуть у Сполучених Штатах Америки, Росії, Франції, Іспанії, Індії, Мексиці, Сенегалі, Габоні, Кенії, у Китаї зміниться найвище керівництво країни. Нового лідера або президента можуть отримати близько 3,4 мільярда людей, що складає половину населення землі.
Що ж, на світ чекає глобальне переформатування.
Я ж збираюся залишитися у цих міжнародних процесах, оскільки переконаний: глобальний світ вимагає від національного політика не лише вміння розуміти свій власний народ, але й убезпечувати свою державу від можливих негативних зовнішніх впливів та зазіхань.