Воювати довелося в селищі Піски Ясинуватського району Донецької області два місяці, з листопада до грудня. Для мене це стало першою ротацією, яку я відбув у якості стрільця. Повернувшись до дому та чекаючи наступної ротації, щоб у котре поїхати захищати цілісність України, займався волонтерською діяльністю. Наступного разу на фронт пощастило виїхати в січні місяці 2015 року. Такі самі бої, те саме село Піски. Відвоювавши свою другу ротацію із січня до лютого, повернувся до дому. Попередньо домовився з бойовими побратимами про спільні відвідини Львова, де вони й мешкали.
Пробувши один день у дома та дізнавшись від командира батальйону ОУН, що чергова ротація через кілька тижнів, вирішив реалізувати заплановану мандрівку до Львова. Трошки відпочити, зустрітися друзями — чудовий спосіб відновити сили перед новими бойовими звершеннями. Зібравшись із друзями, ми організовано виїхали в місто Лева, де нас уже чекали інші бойові побратими. Оселившись у хостелі знайомого волонтера, який допомагав нам на сході, розпочали свій довгоочікуваний відпочинок. Ми захопилися старовинними музеями, краєзнавчими екскурсіями та колоритним місцевим фольклором. Влаштували собі поїздку в Коломию, щоби провідати народного Героя України, багаторічного бійця за незалежність України, ветерана УПА та політв’язня Мирослава Симчича.
Одного вечора, розважившись на тематичній вечірці, вирішили не чекати її завершення та пішли раніше. З нами не було місцевих друзів, довелося шукати таксі. Знайшовши на Центральній площі відповідний автомобіль, мої друзі почали домовлятися з водієм за ціну, я чекав на них та насолоджувався нічною ілюмінацією міста. Розмова з водієм відбувалася спокійно, однак почала проростати в щось більше, причиною слугувала завищена ціна на проїзд. Відмовившись від послуги та почувши у свою адресу образу, у водія з друзями почалася сутичка.
По закінченню конфлікту, повз нас проходило двоє дорослих прохожих, які поцікавилися подією. Я був найближчий до них тому й пояснив у чемній формі, що вже все гаразд і всі розходяться. Одразу зазначу, на відміну від тих двох, я був тверезий, адже я веду здоровий спосіб життя. Відійшовши від випадкових прохожих, закрив таксисту двері. Він поїхав. Ті ж двоє, пройшовши кілька метрів та зупинившись, почали нецензурно висловлюватися в наш бік: "Таких гарячих як ви треба відправляти на схід у зону АТО, ми не дозволимо вам так себе вести в нашому місті!…".
Тверезо оцінивши ситуацію, особисто підійшов до провокаторів та попросив перестати зчиняти конфлікт. Натомість, чоловіки продовжили лаятися та розпускати руки. Розпочалася бійка, яка мала тяжкі наслідки. Після цього ніхто нікуди не тікав, ми підняли свого побратима та пішли в напрямку дому. По дорозі нас затримав проїжджаючий екіпаж міліції. Під час затримання правоохоронці поводили себе коректно, натомість у райвідділу на нас почали тиснути та погрожувати.
Забрали наші особисті речі, телефони, документи. Не пояснили, що саме трапилося. Нам не дозволяли зв’язатися з рідними та повідомити про нашу ситуацію. Нам інкрімінували за бійку 121 ст. Відправивши в ізолятор тимчасово тримання та протримавши нас там три доби, суд призначив 60 діб арешту в слідчому ізоляторі. Пробувши рік у в’язниці, нас звільнили, провадження ще не завершене, але майже всі знаходяться дома.
Амністія для захисників Батьківщини - важливий акт гуманізму та сприяння побудови громадянського суспільства.