Не тільки політичний режим створює мову, як в Океанії Орвелла, а і мова створює політичний режим, як в західних демократіях. Є підстави думати, що ми намагаємось будувати демократію, користуючись для цього радянською тоталітарною мовою, яку створив комуністичний режим, і яка забезпечувала його існування.
Якщо це справді так, то з демократією у нас навряд чи складеться, оскільки тоталітарна мова - це механізм створення та консервації тоталітарної влади. Що ж до мови демократії, то нам її ще тільки доведеться засвоїти.
Очевидно, варто почати з основ. Основоположний принцип існування демократій trias politica, який Ш. Л. Монтеск’є сформулював у праці “Про дух законів”, англійською мовою носить назву “separation of powers”. В Україні його знають як доктрину “поділу державної влади”, “розподілу державної влади”, “поділу влади”, “розподілу влади” або “поділу влади в державі”.
Монтеск’є писав: “Якщо законодавча та виконавча влади поєднані в одній і тій же особі, або в одній і тій же інституції, то свободи бути не може … свободи бути не може, якщо влада судити не відокремлена від законодавчої та виконавчої влад… буде кінець всьому, якщо одна й та сама людина, або одна й та сама інституція здійснюватимуть ці три влади”.
Конституції західних демократій, в основі яких лежить вчення Монтеск’є, передбачають, що демократичний політичний режим забезпечується існуванням трьох окремих влад: законодавчої, виконавчої та судової. Мета такої моделі - запровадження системи стримувань та противаг, які б запобігали виникненню тиранії.
Читаємо статтю 6 Конституції України: “Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову”. Державна влада? Четверта? Чи перша, що стоїть над трьома іншими, бо породжує їх, як дерево гілки? А як же trias politica, у відповідності з якою влад в демократії може бути тільки три?
“Державна влада” – це, взагалі, що? Або, може, хто? Як і хто здійснює її? Жоден закон її визначення не дає. Більше того, незважаючи на те, що не зрозуміло, чим є сама “державна влада”, в Конституції заявляються ще й “органи державної влади”. Їх перелік вражає: “законодавчий орган державної влади”, “суди як органи державної влади”, “правоохоронні органи державної влади”, “виконавчий орган державної влади” і т. д.
Як парламент може бути “органом державної влади”? Як суд може бути “органом державної влади”? Тобто, ці інституції по своїй природі такі, що підпорядковуються четвертій “державній владі”? Як правоохоронці можуть бути “органами державної влади”? Тобто, такими, що є частиною четвертої “державної влади”, тому підконтрольні їй та виконують її вказівки?
На цьому дива в тексті Конституції не закінчуються. Починаючи зі статті 3 з’являється якась “держава” яка, виявляється, настільки потужна та підступна, що може змінити конституційний лад в країні. Далі - більше. Ця містична “держава” така всесильна, що мешканцям країни все на світі гарантує, забезпечує і всьому сприяє. При цьому вона має точно такі ж органи, як і “державна влада”. Влада “держави” безмежна. П’ята влада?
Дивно, але в основних законах колись братніх радянських республік “державна влада” та “держава” такі ж потужні та невизначені, як у нас. “Державна влада” та “держава” нас об’єднують? Як трапилось, що те, чого не мало б існувати в демократіях у відповідності до trias politica, опинилось майже в усіх пострадянських конституціях? Варто розібратись.
Почнемо з “державної влади”, бо з’ясувати, звідки вона прийшла до українського Основного Закону, найлегше. Першою конституцією після розвалу СРСР була Конституція Росії, прийнята в 1993 році. В статті 10 цього документу сказано: “Государственная власть в РФ осуществляется на основе разделения на законодательную исполнительную и судебную”. Очевидно, що стаття 6 Української Конституції, прийнятої в 1996 році, майже слово в слово переписана з російської. Інші колишні радянські республіки зробили те саме, не задумуючись над змістом скопійованого.
Хоча, ні. Не зовсім так. Українці додали креативу та внесли в переклад два суттєві уточнення. По-перше, вставили займенник “її”, щоб сумнівів не було, що саме вона - єдина “державна влада” - ділиться на три її частини. По-друге, дієслово “розділяти” замінили на “ділити”.
Спрацювала вироблена до автоматизму в часи СРСР звичка звертатися до Москви, як до “джерела знань”. “Державна влада” – дослівний переклад на українську словосполучення “государственная власть”.
Цей факт чітко вкладається в логіку існування створеної комуністами тоталітарної мови. В радянській імперії вона була багатомовною системою, на вершині ієрархії якої стояла російська. Слова та їх значення, що створювались комуністичної мовою, передавались згори до інших національних мов. Українська в цій системі була і залишається мовою-реципієнтом, в яку тоталітарна лексика потрапляла і потрапляє через дослівний переклад.
Така ж ситуація з мовами інших пострадянських країн. Тоталітарна мова залишається lingua franca для пострадянського простору так само, як вона була lingua franca для радянських республік.
Постає наступне питання: “Звідки ж “государственная власть” з’явилась в Російській конституції?” Відповідь на нього може дати порівняння російської мови періоду монархії та радянської тоталітарної мови, створеної комуністами після Жовтневого перевороту 1917 року.
Справа в тому, що “государственная власть” в дореволюційній Росії справді існувала. Це словосполучення, власне, там і виникло. На відміну від англійського слова “state” (держава, країна), що походить від латинського “status”, російське “государство” є похідним від слова “государь”, яке означало або господаря холопів, або верховного правителя.
З розширенням Московського царства титул “государь” став пануючим і царі, як наслідок, почали сприймати своє царство як “государство”, як виключно власне володіння, де все, включаючи підданих та їх власність, належало особисто царю. Деякі дослідники взагалі наполягають на тому, що це російське слово слід розміти як “domain” в значенні “панське володіння”.
Прикметник “государев” походить від іменника “государь” так же, як “царський” від “цар”, та означає щось, що знаходилось у особистій власності “государя” або “царя”. Наприклад, “государевы дела”, “государево правление”, “государева служба”, “государевы слуги”, “государево имущество”. Сьогодні в російській мові ці словосполучення відображаються як |”государственные дела”, “государственное управление”, “государственная служба”, “государственные служащие”, “государственное имущество”.
Не виключення і “государева власть”, яка в сучасній російській мові звучить як “государственная власть”. В дореволюційній Росії вона означала ніщо інше, як владу конкретної людини - царя, государя чи государя-імператора.
Колишнім мешканцям СРСР та їх нащадкам “государственная власть” видається споконвічною. Насправді, в радянській новомові це словосполучення з’явилось тільки через 20 років після захоплення влади більшовиками.
Дослідження мови документів російських комуністів показує, що. зразу після Жовтневого перевороту вона була зрозумілою, чіткою та співпадала з мовою західних країн. Політична мова Російської імперії в ній не використовувалась. В так званій “малій конституції” Росії 1918 р., авторство якої приписують Леніну, ні про “государство”, ні про “государственную власть” згадок немає.
Ключові слова в ній - “нация”, “республика”, “федерация”, “страна”, “органы власти”: “Советская Российская Республика учреждается на основе свободного союза наций, как федерация советских национальных республик». Західні країни називались “немногими избранными нациями” та “странами”, складові Російської імперії - “всеми нациями России”.
У більшовитській російській Конституції 1918 року, частиною якої стала згадана вище “мала конституція”, її лексика повторюється, але, на додаток, йшлося уже про “конструкцию советской власти, “организацию советской власти”, “организацию центральной”, або “высшей власти”. Цікаво, що однією з її цілей вказується “водворение социализма …в котором не будет государственной власти”.
Більшовитська мова змінюється в наступних конституціях. Оскільки зі створенням СРСР конституції так званих союзних республік як під копірку переписувались з конституцій Союзу, зупинимось на мові, яка використовувалась в них. Не існує досліджень, з яких можна було б дізнатись, хто і яким чином долучився до створення цих юридичних фікцій.
Попри це, існує багато досліджень, в яких показано, яким чином створювалась радянська тоталітарна мова. Для нас цікаві висновки про щонайменше два джерела її формування. Першим була російська дореволюційна мова, як простонародна, так і мова еліти. Другим – цитати з творів та промов комуністичних вождів, які мали сакральний характер, не не потребували доведення і тому просто відтворювались
Більшовики запозичували дореволюційну російську для того, щоб зміни, що відбувались в країні, здавались її населенню менш радикальними. Фактично, порожня комуністична новомова виконувала одну з найголовніших функцій тоталітарних мов – функцію приховування реальності та введення в оману.
З іншого боку, через те, що більшовикам потрібно було якось управляти “країною рад”, вони часто використовували для написання власних начебто юридичних документів слова та вирази з офіційних документів російської монархії. В інтерпретації неосвічених комуністів юридичні терміни та складні формулювання настільки сильно змінювались, що набували абсурдних форм та смислів.
Прикладом може бути російський прикметник “верховний”. Не дивлячись на те, що в дореволюційній Росії ним описували владу російського монарха, комуністи почали використовувати його в назвах власних управлінських структур, перетворивши їх на абсурдних смисловий мікс.
Словосполучення “государственная власть” - ще один яскравий приклад такого запозичення. Більшовики запозичили його з юридичних текстів, створених в царській Росії. Одним з них, наприклад, міг бути проект конституції Російської демократичної Федеративної республіки, розроблений до Жовтневого перевороту 1917 р. З іншого боку, вираз “государственная власть” в своїх праця та промовах використовував Ленін.
Нам залишається констатувати, що вперше і всього тільки раз словосполучення “государственная власть” зустрічається Конституції СРСР 1924 р: “…каждая союзная республика осуществляет свою государственную власть самостоятельно”. Що мали на увазі комуністи під “государственной властью” залишається здогадуватись.
Остаточно в радянську тоталітарну мову “государственную власть” запровадила лише Конституція СРСР 1936 р. Історики називають її “сталінською” не тільки тому, що вона була прийнята в період правління Й. Сталіна, а і тому, що в її написанні диктатор приймав безпосередню участь. Словосполучення “государственная власть” стає центральним в документі. Государственная власть”, “органы государственной власти,” “государственное управление”, “органы государственного управления” навіть виносяться в заголовки розділів. Горезвісний комуністичний вираз “государственная власть в лице ее государственных органов” випливає зі статі 14 цього опусу.
Текст документу вкрай плутаний. У тоталітарної мови немає логіки. Статті сталінської конституції – це набір незрозумілих, непов’язаних між собою, часто суперечливих термінів, виразів та назв, запозичених з різних джерел, які пролетарські “юристи” поєднували так, як їм це дозволяла фантазія. Наприклад, в статтях 31, 32, 64, 102 читаємо: “Высшим органом государственной власти СССР является Верховный Совет СССР. Законодательная власть СССР осуществляется исключительно Верховным Советом СССР. Высшим исполнительным и распорядительным органом государственной власти СССР является Совет Министров СССР. Правосудие в СССР осуществляется Верховным судом СССР … создаваемым по постановлению Верховного Совета СССР”.
Що мається на увазі під “государственной властью”, з тексту зрозуміти неможливо. Зате стає зрозумілим, що уявлення громадян пострадянських країн про те, що “державна влада” в якості своїх органів має законодавчу, виконавчу та судову влади, сягають корінням саме сталінської конституції.
З іншого боку, навіть побіжний перегляд відомих сьогодні дореволюційних юридичних текстів показує, що комуністи позичили розуміння “державної влади” як такої, що поєднує в собі законодавчу, судову та виконавчу, з документів, що описували російську монархію. Оскільки їх досить багато, для ілюстрації процитуємо декілька.
Наприклад, в проекті “Уставної грамоти Російської імперії” 1820 р. писалось: “Державная власть неразделима: она состедотачивается в лице монарха… Государь есть единственный источник всех в империи властей гражданских, политических, законодательных и военных… Он управляет исполнительною частью во всем ее пространстве…Каждое начальство исполнительное, управительное и судебное им одним постановляется».
“Исполнительная власть есть существенная часть верховной, единой и нераздельной власти Государя. Верховная власть вмещает в себе законодательную и исполнительную совокупно; без той или другой нет верховной власти, если есть две равных”, - писав граф Д. Гурьев в записці “Об устройстве верховного управления в России”.
В СРСР комуністи ти їх вожді не просто називали себе “государственной властью”, вони, як в абсолютній монархії, сконцентрували в своїх руках всі три влади. Комуністична “державна влада” була законодавчою владою, бо сама придумувала “закони” та приймала їх у власному бутафорському “законодавчому органі”. Вона ж була виконавчою владою, бо силою примушувала людей дотримуватися начебто законів, знищуючи непокірних власними “виконавчими” та “компетентними” “органами”. Вона ж була і судовою владою, оскільки суди були її “органами”, тому судили так, як того вимагала “державна влада”.
Радянські “вчені” називали цей тоталітарний абсурд “принципом організаційної єдності державної влади”. Вражає, що їх пострадянські колеги продовжують цю традицію.
Не можна не помітити, що за часів правління Сталіна зміст словосполучення “государственная власть” зазнав в мові тоталітарної імперії дивного перетворення. Якщо в царській Росії вираз “государева власть” відображав реальну владу російських царів, то в мові радянської імперії він мав би стати порожнім терміном, який позначав би уже неіснуючий суб’єкт влади, як, наприклад, “імператорська влада”.
Мова зіграла з реальністю злий жарт. В тоталітарній дійсності відтворилось те, чого існувати уже б не мало. Всю “государеву власть» Сталін сконцентрував у своїх руках.
Конституція СРСР 1977 року зберігає лексику та логіку попередньої. “Державна влада” мігрувала в наступний радянський основний закон, ставши і в ньому центральним поняттям.
Власне, оскільки ніякої іншої влади в СРСР крім монолітної “державної” не існувало, відповідь на запитання, звідки в російській Конституції 1993 року вона з’явилась, очевидна. Після розвалу тоталітарної імперії її частини бачили себе в майбутньому демократіями західного типу, тому як могли скористались вченням європейських теоретиків про засади демократичного урядування. До слова, ці вчення були перекладені в СРСР тоталітарною мовою та адаптовані (локалізовані) до радянської реальності, що великою мірою спотворило їх зміст.
Як наслідок, радянські люди застосували trias politica в уже пострадянських конституціях у відповідності до своїх уявлень про світ, структурований радянською тоталітарною мовою, в тому числі мовою союзних конституцій 1936 та 1977 років. В результаті вийшло, що виключно “государственная власть” могла ділитися на законодавчу, судову та виконавчу.
Так тоталітарна “державна влада”, яка мала вмерти разом з СРСР, завдяки тоталітарній мові реінкарнувалась у вигляді “четвертої влади” в пострадянських країнах і, у властивій їй манері зробила частиною себе три окремі влади, які мали створити демократію в її імперських володіннях.
Появу в українському та російському Основних Законах п’ятої влади у вигляді “держави” також пояснює остання радянська Конституція.
Якщо в центрі сталінської конституції знаходилась “государственная власть”, то в наступній заявляється новий суб’єкт влади, відсутній в попередній, - “государство”. Спроби з тексту зрозуміти хто, або що є цією “державою” марні.
Тим не менше, це містичне “государство” наділяється безмежною владою. Воно “осуществляет контроль”, “охраняет”, «защищает», “создает условия”, “содействует”, “способствует”, “регулирует”, “развивает”, “ставит своей целью”, “обеспечивает”, “поощряет”, “организует”, “заботиться”, “укрепляет”, “гарантирует”, “проявляет заботу”. “Государство” наділяться власними “интересами” та “политикой”. Символічно, що з попередньої конституції сюди перекочувала сталінська зловісна “государственная безопасность”.
Містика зникає, якщо повернутися до сталінської конституції. Просте порівняння текстів показує, що все, що раніше могла “государственная власть в лице ее государственных органов”, тепер може “государство”.
Відповідь на запитання, звідки взялось всемогутнє “государство”, така ж проста, як і тоталітарна мова, якщо не дати їй ввести себе в оману. “Государственная власть” назвала себе ще одним словом, утворивши синонім. В новій конституції тоталітарної імперії за “державою” ховалась всесильна “державна влада”.
В радянській реальності так і було. Хоча статті документа апелюють до якоїсь містичної “держави”, в СРСР щось робити могла тільки одна влада, яка там існувала, - “державна”, незалежно від того, як вона себе називала: “державою”, “радянським народом”, “комуністичною партією”, або “народом і партією” вкупі, постійно маніпулюючи поняттями та підмінюючи їх.
Перетворити “державну владу” на “державу” комуністи могли, наприклад так: яблучний сік – це те саме, що і сік яблука. Значить має існувати яблуко, з якого сік зроблений. “Державна влада” - це те саме, що і “влада держави”. Значить, має існувати “держава”, яка має владу.
Виходить така собі тоталітарна trias politica: “державна влада = влада держави = держава, яка має владу”. Якби вона справді існувала, її треба було б розуміти так: в тоталітарній країні законодавча, судова та виконавча влади мають бути поєднані в “державній владі” та “державі”, під якими розуміється одна особа чи інституція та група пов’язаних з ними осіб.
“Держава” в радянських та пострадянських конституціях - таке ж порожнє слово тоталітарної мови, як і “державна влада”. В реальності не існувало нічого, що ним би позначалось.
Нагромадження порожніх слів, які не мали реальних значень, не дозволяло радянським людям роздивитись, що за цими начебто всесильними “державою” та “державною владою” ховались реальні люди, які насильством, брехнею та маніпуляціями узурпували владу в країні та управляли ними, як холопами. На відміну від “держави” і “державної влади” вони точно існували в реальності, або, навіть, існують зараз. Можливо, “Нюрнберг-2” коли-небудь назве їх прізвища, як колись були названі прізвища відповідальних за злочини нацистів.
Українські політологи називають політичний режим в Україні купою різних слів, починаючи від “парламентської демократії” до “охлократії”, “авторитаризму” та навіть “авторитарної демократії”. В цьому переліку відсутній термін, яким користуються західні науковці – “statism”. У нас помилково його перекладають як “державництво”, або “державницька позиція” та розуміють як патріотизм. Насправді, ні з першим, ні з другим стейтизм не має нічого спільного. Дивитися його значення треба не в радянських англо-російських словниках, а в тлумачних словниках європейських мов та дослідженнях, присвячених тоталітарним режимам.
Термін “statism” походить від англійського слова “state – держава”. Ним західна совєтологія, в якій він і виник, описувала світові нацистські та комуністичні режими. Західні аналітики визнають, що, перебуваючи в ейфорії від розпаду імперії зла, вони не зразу помітили, що містична радянська “держава” пережила СРСР.
Тепер стейтистськими називають більшість політичних режимів на пострадянському просторі, включаючи наш. Варто додати це слово до нашого словника. Воно багато що пояснює.
Визначення стейтизму різні, та, якщо їх узагальнити, виходить наступне. Стейтизм – це форма диктатури, в якій не визнаються або обмежуються права і свободи людини. За цієї форми правління життям та результатами праці людини розпоряджається держава. Під нею розуміється легалізований криміналітет, що сконцентрував необмежену політичну та економічну владу. Він утримує централізований контроль над суспільством шляхом використання фізичної сили в будь-якій формі і з будь-якою бажаною метою проти обеззброєних законом, беззахисних жертв, часто в ім’я суспільного блага, обраного на власний розсуд.
Українці можуть уточнити та доповнити це визначення, посилаючись як на власний досвід, так і на український Основний Закон. Українська посттоталітарна Конституція - пряма спадкоємиця сталінської Конституції 1936 року. З деякими правкам переписана з останньої радянської Конституції 1977 року та російської 1993 року, вона встановлює в країні стейтистський політичний режим.
Зі сталінської та останньої радянської конституцій до нашої перейшли системоутворюючі категорії стейтизму – “державна влада” та “держава”. Звідти ж в українській мові і, відповідно, законодавстві, “законодавчий орган державної влади”, “виконавчі органи державної влади”, “суди як органи державної влади” та всі інші “органи державної влади” та “державні органи”, існування яких неможливе в демократії.
До речі в Україні практично немає текстів про trias politica, в яких би слово “влада” було в множині, як у Монтеск'є.
Використання слова “влада” замість “влади” в перекладі доктрини “separation of powers” на українську мову призводить до того, що цей вираз набуває прямо протилежного змісту у порівнянні зі змістом оригіналу.
Використання іменника “влади” призведе до відображення в українській мові того факту, що в країні є три окремі влади – законодавча, виконавча та судова, і ніяка одна “державна влада” їх не об’єднує.
На жаль, на цьому проблеми з розумінням українцями trias politica та відображенням її в українській мові не закінчуються. Навіть, якщо “влади” використати в множині, то “поділ влад” – це як? Саме слово “поділ” означає поділ чогось цілого на частини.
Наприклад, можна поділити на частини пиріг між друзями. Чи можна поділити влади, якщо їх декілька? Можна, якщо їх поділити, як декілька пирогів між декількома друзями, що хочуть ними поживитися. Очевидно, на частини, як пиріг, можна поділити тільки “владу” в однині.
Іронічно, але саме слово “поділ” закріплює в українській мові наше сприйняття її – “державної влади” - як чогось монолітного. Використання слова “поділ” для передачі в українській мові змісту trias politica насправді її зміст повністю заперечує.
Можливо, законодавча, судова та виконавча влади мають бути відокремленими одна від одної? Можливо, trias politica має бути відображена в українській мові як “доктрина відокремлення влад”? Буде такий собі сепаратизм в лоні імперії тоталітарної мови.
Порівнюємо: trias politica (separation of powers) українці можуть розуміти як “доктрину поділу державної влади”, або як “доктрину відокремлення влад в державі”. На вибір.
До речі, ніяких “гілок влади” не існує. Уявлення про них в пострадянських мовах з’явилось через неправильний переклад з англійської виразу “branch of government”. В англійській мові “branch” означає “влада”, а не гілка, а “government” - урядування, а не “державна влада”. “Branches of government” – це урядуючі влади, а не гілки “державної влади”, як прийнято вважати у нас.
“Legislative branch” – це законодавча влада, а не “законодавча гілка влади”, або “законодавча гілка державної влади”. З цієї ж причини можуть існувати тільки “виконавча влада” та “судова влада”, а не “виконавча гілка державної влади”, “судова гілка влади” або “судова гілка державної влади”.
Біологізація терміну якимсь недолугим перекладачем знайшла родючий ґрунт в головах постоталітарних людей, в яких він проріс у дерево “державної влади” з гілками у вигляді трьох влад, що ростуть з його стовбура. Власне, саме таке розуміння trias politica суперечить основній вимозі до урядування в демократіях – відокремленості всіх трьох влад. З іншого боку, “незалежні гілки влади” – вираз, який також часто використовується в нас – це оксюморон. Уявіть собі незалежні гілки.
В конституціях більшості демократій trias politica передається так: законодавчу владу здійснює парламент, судову владу здійснюють суди, виконавчу владу здійснює уряд. В такому формулюванні “державній владі”, її “гілкам”, “державі”, а також усім їх разом узятим “органам” взятись просто ніде. Справжня мова має імунітет до порожніх слів-мутантів.
Стаття 6 Української Конституції тільки на перший погляд забезпечує демократію в країні, насправді ж вона повністю заперечує trias politica, прокладаючи шлях поверненню країни до тоталітаризму.
Єдина “державна влада” не може стримувати сама себе та створювати собі противаги. До тих пір, поки в українській мові “державна влада” буде живильним стовбуром інших “гілок державної влади” - судової, законодавчої, виконавчої, - в реальності вони так і залишатимуться не більше ніж імітацією окремих влад в країні, а конституції перетворюватимуться на купку листків паперу, які можна в будь-який момент замінити, і, роздрукувавши на принтері черговий варіант, кинути тим, хто до кола посвячених у “державну владу” не входить.
Сталінські “органи державної влади” варто прибрати з української мови так само, як з вулиць українських міст і сіл були прибрані пам’ятники комуністичним вбивцям і катам. Інституціям урядування в країні треба знайти такі назви, які точно відображатимуть суть роботи, яку вони виконують.
Демократії не структурують світ іменем “государя”. Це суперечить їх природі. До тих пір, поки “державна влада” існуватиме в мові, в реальності з’являтиметься той або ті, хто думатиме, що в ній є вакансії. До тих пір, поки ми будемо мати “государеву власть”, знаходитиметься “государь”, який заявлятиме права на неї. Ми ж залишатимемося в болоті пострадянськості і постійно балансуватимемо на межі повернення до тоталітаризму. З цієї ж причини ми залишатимемося частиною сусідньої імперії з її “государєвою владою”, незалежно від її поточних назв та прізвищ “государя”.
Майдани – це виклик України четвертій “державній владі”. Моторошно визнавати, але через тридцять років після падіння імперії зла ми продовжуємо говорити її мовою, і, як наслідок, бачити світ її очима. Схоже на те, що масштаби скоєного нею зла нам ще тільки доведеться усвідомити.
Орвелл писав, що занепад мови має політичні та економічні причини, а чітке мислення - необхідний перший крок до політичного відродження. В нашому випадку відродження без декомунізації мови, без очищення її від спадку тоталітаризму видається неможливим. Ми зможемо побудувати демократію в країні тільки тоді, коли засвоїмо мову демократії.
Цей матеріал також можна прочитати російською мовою.