Зараз українське суспільство переживає історичну трансформацію. Попри протистояння з агресором — путінським режимом, попри спротив внутрішніх, прихованих агентів Кремля, попри відчайдушний опір старої бюрократії в країні відбуваються позитивні зміни. Поступово ці зміни приходять і в середовища життя. І це виражається не лише в ініціативних акціях та рухах благоустрою територій, це відчувається в переміні відношення до місця свого проживання в громадах. Сьогодні громади вчаться самодостатньо відповідати за стан справ в своєму середовищі життя і за його майбутнє. Я це бачу під час зустрічей в середовищах життя, коли доводиться обговорювати юридичні норми (статути), бюджет громади, полемізувати щодо його ефективного використання, добиватися разом з активістами збереження шкіл в селах, переконувати в необхідності створення місцевих підприємств, які б приносили дохід бюджету і робочі місця.
А ще я звернув увагу, як стала зростати увага до історичної пам’яті населених пунктів, краю, всього, що пов’язане з територією зростання та становлення наших громадян. Нещодавно дізнався про конкурс в одному з прикарпатських сіл на кращу інсталяцію родинного дерева села! Причому автор проекту-переможця надав також і схему благоустрою території, смислове пояснення всіх елементів інсталяційного дерева.
Таку ідею щодо пубічної легалізації в різних сучасних форматах на засадах креативної індустрії формування родинного дерева населеного пункту варто винести на суспільний розголос. Вважаю, цей почин варто підхопити в усіх регіонах країни. Бо така ментально-ландшафна історія є цілющим джерелом для сьогоднішніх і наступних поколінь.
В середині 80-х років минулого століття ООН ухвалила проведення Всесвітнього дня середовища проживання. Українські громади та світове українство мали би трансформувати цей день на весь рік, бо ми живемо на цій землі, цією землею і маємо місію від минулих поколінь дбати про неї не лише у визначені дні, а повсякчас, щоб передати нащадкам здоровою і успішною.