Від самого початку обговорення наслідків терактів для Франції було невід’ємним від оцінювання зисків Росії. З одного боку, такий ракурс подачі мав право на існування, адже підгодовування та заохочення Москвою радикалів всіх ґатунків почалося давно і принесло свої плоди – лідера Російської Федерації обожнюють на екстремістських теренах Європи. Партії правого спектру – від французького «Національного фронту» до угорського «Йоббіка» – виступають на боці Путіна. Той платить їм взаємністю, конвертованою у тверду валюту.
Останні події в Європі відчутно укріпили позиції правих радикалів. Невипадково рівень підтримки «Християнсько-демократичного союзу» Анґели Меркель впав до трирічного мінімуму. Натомість зросла популярність праворадикальної «Альтернативи для Німеччини», яка на сьогодні набирає 7% голосів, як повідомляє соціологічна компанія Emnid. Німецькі аналітики пов’язують падіння рейтингу Меркель з міграційною кризою, яка є актуальною і для Франції.
Але німецькі радикали не мають такого козиря, який дістався радикалам французьким. Марін Ле Пен наступного ж дня після терактів звинуватила у трагедії «західні спецслужби» та закликала закривати мечеті і брати під контроль кожного мусульманина, що живе у Франції. Посилення напруги, яке могло мати місце після озвучення подібних ідей та спроб їх реалізації, і було метою Ле Пен. Вона зробила ставку на те, що хвиля страху та ксенофобії винесе її на владний олімп, але зрештою програла.
Бо все сталося з точністю до навпаки. Якраз в силу того, що над країною нависла загроза тероризму, французи віддали перевагу збереженню статус кво. Вони проголосували за те, щоби все залишалось на своїх місцях, і передусім – демократія. Що ж стосується Ле Пен, то вона упустила можливість стати флагманом французької політики. Яким би не був успіх «Національного фронту» у першому турі виборів, центральний вхід у владу залишається для нього закритим.
Можливо, така ситуація навіть влаштовує Ле Пен. «Золото» і «срібло» виборів розділили більш помірковані республіканці Ніколя Саркозі, які отримали перемогу в семи з тринадцяти регіонів Франції, а також соціалісти Франсуа Оланда, котрі досягли лідерства в п’яти регіонах. Відтак Ле Пен буде кого критикувати за промахи у соціальній політиці та в економіці – для всіх незадоволених вона й надалі залишатиметься привабливою фігурою. Попри обмеженість перспектив випередити колись політичних суперників.
Що стосується переможця місцевих виборів Ніколя Саркозі, то ця персона значною мірою контраверсійна. Він також спробував наростити свій політичний капітал на терактах, наголошуючи на потребі єднатися з РФ задля боротьби з ІДІЛ. Інтернет-ресурс «Новоросії» – сайт «Новостійний фронт» – навіть поквапився повідомити про формування «франко-російської осі», яка протистоятиме як київській «хунті», так і світовому тероризму. Говорилося про це в контексті жовтневого візиту Саркозі до Москви, адже саме йому пропутніські сили пророкують перемогу на наступних президентських виборах.
Якщо говорити про середовище консерваторів, з якого походить Саркозі, то на президентських виборах 2017 року цей політик, вочевидь, здолає свого найближчого соратника й одночасно суперника Алена Жюпе. Що ж стосується чинного президента Франсуа Оланда, то його рівень підтримки, вірогідно, знизиться. Власне, деякою мірою це вже довели місцеві вибори 2015 року, за результатами яких партія Оланда посіла друге місце.
Слід зазначити, що після нападу на редакцію Charlie Hebdo рейтинг Оланда дещо зріс, проте навряд чи варто сподіватись на підтримання цього тренду. Питання до уряду, наскільки ефективно спрацьовують його антитерористичні заходи, є і логічним, і передбачуваним. І хоча в плюс Оланду можна записати те, що 13 листопада матч на Stade de France не було перервано (інакше могла б виникнути паніка, яка б призвела до ще більших жертв), очільникам Франції доведеться давати пояснення, як саме були «освоєні» 425 мільйонів євро, виділених на боротьбу з тероризмом після розстрілів в Charlie Hebdo.
Однак відповідати за 13 листопада будуть не тільки французькі силовики й спецслужби – частина провини ляже персонально на Франсуа Оланда та прем’єра Франції Мануеля Вальса, чий президентський рейтинг зараз дорівнює 22%. У Ле Пен та Саркозі він вищий (відповідно: 26% та 24%), однак у другому турі радикали все ж програють своїм суперникам. Французький інститут IFOP, який у серпні 2015-го проводив дослідження громадської думки, з’ясував, що за умови виходу у другий тур пари Ле Пен – Вальс, останній отримає 60% голосів, тоді як Ле Пен – лише 38%.
Після кривавої п’ятниці 13 листопада баланс сил може бути збито не на користь тих, хто уособлює традиційні ліберальні цінності. І якщо говорити про всюдисущий російський інтерес, то зрозуміло також, що відтинок часу, який лишився до 2017 року, Путін використовуватиме з максимальною користю для себе. На прикорм його французького лобі піде чимало ресурсів, що в свою чергу може спровокувати деяку дестабілізацію у Франції.
Однак насправді не все так страшно. Успіх правих радикалів спирається на їхній нестримний популізм. Вони майстерно володіють мистецтвом грати почуттями та потребами французького провінціала, переконуючи його в тому, що столичним елітам до нього байдуже. Як слушно пишуть самі французи, очільникам двох найбільших політичних партій варто якомога швидше покинути «космічний корабель під назвою «Париж» і відчути повсякдення французьких околиць.
А відтак повести атаку на ксенофобську, антиєвропейську, націоналістичну сутність «Національного фронту». Наразі він програв, і мрія Марін Ле Пен про Єлисейський палац відтермінована на невизначений час. Але так може бути не завжди. Тож її політичним опонентам варто бути песимістами і налаштовуватися на гірший варіант, аби потім з чистою совістю радіти кращому.