«Ситуація з кисневозалежними пацієнтами залишається критичною»
Зоя Максимова, лікарка паліативної допомоги БФ «Свої»
Я працюю з паліативними пацієнтами — людьми, які потребують паліативної допомоги. Це пацієнти з онкозахворюваннями, після інсультів, переважно маломобільні. Частина з них має павербанки або EcoFlow — про цих людей подбали родичі. Але так пощастило не всім.
Якщо людина тривалий час лежить, з часів блекаутів у багатьох залишилися акумулятори чи великі павербанки. Водночас є пацієнти, які залишаються без води й світла. Вони перебувають на протипролежневих матрацах, що без електрики здуваються, і фактично залишаються без жодної підтримки.
Умови життя таких людей, відверто кажучи, жахливі. Це надзвичайно важко і для родичів, і для самих пацієнтів, адже не кожен може дозволити собі спеціальні креми для миття, засоби для сухої гігієни, губки. Ситуація справді складна.
Коли не працює ліфт, більшість пацієнтів узагалі не виходять з дому. Був випадок, коли швидка відмовилася транспортувати паліативну пацієнтку з вагою понад 150 кг. Ліфт не працював, не було світла, а фізично перенести людину було надзвичайно важко. Тому родичі часто змушені залишати таких пацієнтів удома.
Якщо транспортування і відбувається, то не на обстеження. Зазвичай це госпіталізація або переведення до паліативного відділення. Часті поїздки для них неможливі.
Одинокі пацієнти перебувають під супроводом соцслужб. Соцпрацівники можуть приготувати їжу, коли є світло, повідомити лікаря або допомогти звернутися до лікарні у разі важких симптомів. Забезпечення EcoFlow до їхніх обов’язків не входить. Без потреби в активній меддопомозі лікарня таких пацієнтів не госпіталізує.
Наші підопічні — надзвичайно вразливі, особливо кисневозалежні. Вони самі купують EcoFlow або збирають акумуляторні батареї, адже централізованого забезпечення не існує. Благодійний фонд «Свої» має мобільну службу паліативної допомоги. У критичних випадках ми збираємо кошти й купуємо EcoFlow, адже для кисневозалежної людини відключення світла може бути смертельним. Однак забезпечити всіх неможливо. Кисневий концентратор не працює від павербанка, і навіть не кожен кіловатний EcoFlow його витримує. Для стабільної роботи потрібна потужність щонайменше 6 кВт.
Йдеться не лише про кисень, а й про відсмоктувачі слизу. Існують механічні відсмоктувачі, але механічних кисневих концентраторів не існує. Тому ситуація з кисневозалежними пацієнтами залишається критичною. Бувають випадки, коли людина залишається без догляду. Тоді допомагають сусіди й волонтери: приносять їжу, ліки.
Була пацієнтка без дітей і близьких родичів — лише брат, який жив на іншому кінці міста й зламав ногу. Її годували сусіди, за ліками ходили волонтери. Навколо неї фактично сформувалася спільнота, яка допомагала вижити.
У відповідь на запит LB.ua департамент охорони здоров'я КМДА відповів, що бригади паліативної допомоги “працюють у штатному режимі“, а інформації про проблеми з відсутністю додаткового живлення не надходило. Також не було звернень “з приводу відсутності живлення апаратів, підтримуючих життєдіяльність, та необхідності госпіталізації через брак електроенергії”.
Працівниця відділення паліативної допомоги столиці розповіла, що медикам регулярно доводиться підійматися на верхні поверхи до пацієнтів пішки. На місці виїзна бригада працює з медичним станом пацієнтів – обробка пролежні, призначення медикаментів, можуть привезти спеціальне медичне харчування за показами тощо. Однак на цьому їхні обов’язки закінчуються. Спостерігають, що родині обкладають своїх рідних механічними грілками, теплими ковдрами, і поки, каже, справляються і на пропозиції госпіталізації, яку часом пропонують, відмовляються.
«Мама бігає в “Пункт незламності”, щоб приготувати їжу дитині»
Анна Яцульчак, лікарка паліативної допомоги для дітей
Кожна родина намагається заздалегідь підготуватися до можливих відключень: роблять запаси води, медикаментів. Ті, хто не може самостійно щось придбати, звертаються до благодійних фондів, шукають допомогу з обладнанням для резервного електроживлення. Адже багато дітей, які перебувають удома, залежать від медобладнання, що потребує постійної електрики.
Дехто намагається знайти портативне медичне обладнання: кисневі концентратори, аспіратори, помпи для годування — або хоча б прилади з акумуляторами, які дають змогу певний час підтримувати стан дитини.
Родини, де діти перебувають на штучній вентиляції легень, шукають резервні апарати й додаткові джерела живлення. Зазвичай апарати ШВЛ мають батареї, щоб уникнути перерв під час переключення на генератор або EcoFlow — аби не допустити дискомфорту й життєво небезпечних станів.
Фактично вся відповідальність за цю категорію дітей лежить на батьках. Саме від рівня їхньої підготовки залежить якість життя дитини вдома.
Сім’ям, які мешкають у приватних будинках, у певному сенсі легше. Ще у 2022 році багато благодійних фондів закуповували генератори й передавали їх таким родинам. Я, зокрема, брала участь у закупівлях ЮНІСЕФ — генератори передавали безпосередньо сім’ям.
В інших випадках кожен справляється як може: хтось отримує допомогу від закордонних або українських фондів, хтось відкриває збори, хтось відкладає кошти із зарплати. У багатьох є EcoFlow або павербанки великої ємності. Але по суті павербанки — рішення лише для дрібних потреб. Коли ми почали глибше аналізувати залежність дітей від медичного обладнання, з’ясувалося, що для багатьох критичною проблемою є звичайний блендер. Багато дітей не можуть жувати їжу — їм необхідна блендована їжа через фізіологічні особливості. А блендер напряму залежить від електроенергії.
Є сім’я, у якої під будинком розташований пункт незламності, і мама змушена бігати туди з блендером, щоб приготувати їжу дитині. Вдома родина економить електроенергію, намагаючись насамперед забезпечити роботу життєво необхідного медичного обладнання.
Ситуації бувають різні. Був випадок, коли сім’ї відмовили у “Пункті незламності” через велику кількість охочих зарядити телефони й павербанки.
Мама пішла до іншого пункту, пояснила, що дитина залежить від кисневого концентратора — і там дозволили зарядитися. Дитина не перебуває на постійному кисні, але навіть невелика станція дає змогу стабілізувати стан до моменту транспортування в лікарню, якщо ситуація стає критичною.
Є й складніші випадки. В Одесі є сім’я, де дитина перебуває на постійному кисні з великим потоком. Кисневий концентратор споживає багато енергії, тому генератор працює майже безперервно. Вся сім’я фактично «живе на дизелі». Але генератор — не вічний. Цього року після обстрілу Одеса сім днів була повністю без світла. Якщо генератор вийшов би з ладу, дитина могла померти без кисню — при від’єднанні від апарату вже за хвилину в дитини синіють губи.
Найближча лікарня знає цю дитину з народження й готова прийняти в будь-який момент. Але батьки намагаються уникати госпіталізацій, адже кожна з них — це високий ризик інфекцій. Тому більшість родин хоче, щоб діти жили вдома, де безпечніше з погляду інфекційного контролю. Мої знайомі зібрали кошти, купили ще один генератор, зробили запас мастила й дизеля. За словами мами, цього вистачить приблизно на місяць — до початку весни.
У багатьох батьків відкриті картки, куди люди просто донатять на дизель. Дехто має дві станції, які працюють по черзі: одну заряджають у пункті незламності або великому маркеті, інша в цей час працює вдома. Кожна сім’я адаптується по-своєму.
І, на жаль, держава в цьому майже не бере участі — ситуація справді болюча. Я не можу говорити за всіх дітей, особливо у віддалених регіонах. Але, наприклад, у Києві більшість дітей, які відповідають критеріям, отримують паліативну допомогу. Так само — у великих містах. Львівський хоспіс фактично покриває всю область: команди виїжджають у будь-який населений пункт і надають допомогу вдома.
Водночас в Україні немає єдиного стандарту паліативної допомоги, тому її якість суттєво відрізняється залежно від регіону. У маленьких громадах соціальна складова часто працює краще: всі знають одне одного, медицина й соціальна допомога тісно пов’язані. У великих містах ці системи роз’єднані. Від своїх пацієнтів я майже не чула, щоб до них приходив соцпрацівник, за винятком Одеської виїзної служби, де соцпрацівник є в штаті й виїжджає разом із медичною командою.
Паліативна допомога в Україні в тому вигляді, в якому її фінансує держава через НСЗУ, охоплює лише медичну й психологічну складову. Соціальні, духовні, юридичні сервіси, які є стандартом за кордоном, у нас не передбачені.
Якщо дитина потребує медичної допомоги вдома, паліативна служба приїде, підкаже, зробить усе можливе. Але вона не може обігріти дім чи нагодувати сім’ю. Тут уже мають долучатися громада й держава.
«Багато літніх людей не перебувають на обліку в соцслужбах»
Аліна Дяченко, програмна менеджерка БФ «Starenki»
Самотні літні люди — як під час блекаутів, так і поза ними — не залишені повністю напризволяще, якщо перебувають на обліку в соціальних службах. До них регулярно приходять закріплені соцпрацівники: до когось двічі на тиждень, до когось — тричі.
Соцпрацівники допомагають з прибиранням, миттям посуду, доставкою продуктів, надають моральну підтримку. Водночас важливо розуміти, що й самі соцпрацівники перебувають у складних умовах. Часто це люди передпенсійного віку, яким фізично важко носити продукти на високі поверхи, особливо під час відключень, холоду й слизької погоди.
Ми також запитували про гарячі обіди, які, за повідомленнями, мали доставляти самотнім літнім людям у Києві. Тим, з ким працюємо ми, гарячі обіди не привозять. Водночас гострої потреби в цьому немає. Більшість має газові плити й кажуть: «Нам потрібні продукти, а не готові обіди».
Саме продуктами ми й допомагаємо. Благодійний фонд разом із волонтерами, за донати та підтримку міжнародних організацій, регулярно закуповує продуктові набори. Ми робимо це не лише в кризові моменти, а постійно, адже потреба є постійною. Коли літнім людям доводиться обирати між теплою ковдрою і продуктами, більшість обирає продукти. Вони ще можуть самі готувати.
За словами соцпрацівників, будинків без газу, лише з електроплитами, на лівому березі Києва небагато. Для таких людей намагаються організовувати гаряче харчування.
Серед наших підопічних багато маломобільних людей: хтось пересувається з ходунками, хтось — на милицях. Іноді доводиться чекати, поки людина повільно дійде до дверей.
Практично ніхто з них не виходить з дому — не лише маломобільні, а й ті, хто здатен ходити. Через холод і слизьку погоду вони уникають цього і фактично покладаються на соцпрацівників та волонтерів.
Водночас є багато літніх людей, які не перебувають на обліку в соціальних службах. Це серйозна проблема, адже такі люди залишаються без охоплення допомогою. На жаль, як фонд ми не можемо на це вплинути.
Ми працюємо лише з тими, хто перебуває на обліку — це питання безпеки. Відвідування завжди відбуваються разом із соцпрацівником, щоб людина бачила знайоме обличчя й розуміла, що поруч не сторонні.
Окрім продуктів, ми також розвозимо «теплі набори»: ковдра, подушка, плед, ліхтарик, термос.
Дехто користується пластиковими пляшками з гарячою водою, але це незручно. Часто згадують свічки — ліхтариків не завжди вистачає. Термоси для людей із газовими плитами не є критичною потребою.Загалом підопічні задоволені роботою своїх соціальних працівників, зокрема й тому, що ми приходимо разом.
Літні люди тримаються. Бадьоряться, кажуть: «Нічого, переживемо». Одягають кілька кофт, кутаються в шарф, взувають теплі шкарпетки.
Так, вони потребують продуктів і підтримки. Але назвати ситуацію безнадійною не можна. Або ми до таких випадків не потрапляли, або ці люди пережили стільки випробувань у житті, що й теперішні сприймають як чергові, які треба витримати.
У відповідь на запит LB.ua столичний департамент соціальної політики відповів коротко. Працюють міський територіальний центр соціального обслуговування та 10 районних. Станом на 1 січня 2026 року вони обслуговують 26 085 (!) людей з числа малозабезпечених мешканців міста, людей похилого віку, з інвалідністю та ВПО.
Через критичні умови в столиці терцентри працюють у посиленому режимі, зокрема й у вихідні: “Працівники забезпечують підопічних усім необхідним: роздано теплі ковдри та термоси. Особам, у яких було відключено електропостачання, видано джерела альтернативного живлення (лампи, ліхтарі). Підопічних, які користуються електроплитами, забезпечено гарячим харчуванням. З усіма підопічними підтримується цілодобовий зв’язок”, – йдеться у відповіді департаменту.
«Для наших підопічних відсутність світла — не незручність, а питання життя і гідності»
Досвід Благодійного фонду «Карітас Україна»
Під час тривалих відключень електроенергії та блекаутів «Карітас» продовжує підтримувати тих, хто є найбільш вразливим — людей старшого віку, з інвалідністю, із хронічними та важкими захворюваннями.
У межах напряму «Домашня опіка» соціальні працівники щодня приходять до підопічних незалежно від того, є електроенергія чи ні, яка погода надворі та наскільки складно дістатися. Вони допомагають з доглядом удома, приносять питну воду, їжу й ліки, підтримують гігієну, залишаються на зв’язку й надають психологічну підтримку — особливо в темряві, холоді та під час повітряних тривог.
Допомагають налагодити альтернативне освітлення, пояснюють ризики використання свічок і газових пальників, проводять інструктажі з пожежної безпеки та запобігання переохолодженню.
У всіх регіонах фахівці «Карітасу» говорять про погіршення фізичного й психоемоційного стану підопічних: темрява, холод, постійна тривога й самотність загострюють хронічні хвороби, посилюють страх, відчуття безпорадності та виснаження. Для всіх міст спільними є переохолодження в домівках без стабільного опалення, складнощі з самообслуговуванням без світла й води та критична залежність людей від допомоги соцпрацівників у, здавалося б, дрібних, але життєво необхідних побутових речах.
Водночас кожен регіон має свої особливості. У Хмельницькому більшість підопічних живуть у старих багатоповерхівках без ліфтів, де зникнення світла означає також відсутність води й опалення та додаткове фізичне навантаження як для людей, так і для самих працівників.
У Бродах високими залишаються ризики травм у темряві — падіння, опіки, пожежі, тому соцпрацівники приносять гарячі обіди, грілки, допомагають утеплювати постіль і пояснюють, як діяти у випадку переохолодження.
У Львові блекаути значно ускладнюють гігієнічний догляд через відсутність теплої води та світла, а більшість побутових справ доводиться робити вручну, що фізично виснажує і працівників, і бенефіціарів; водночас самі візити стають для людей важливою емоційною опорою й відчуттям, що вони не самі.
У Києві через масштаби міста виникають серйозні логістичні труднощі: дорога до підопічних займає значно більше часу, під час тривог майже неможливо перетнути місто між берегами, а знеструмлення призводить до скорочення муніципального транспорту.
«Під час відсутності світла можуть не працювати супермаркети, а для людей похилого віку, особливо тих, які пережили Голодомор, це страх залишитися без їжі. І через блекаути виникає обмежений доступ до медичних установ», – кажуть працівники Карітасу Київ.
У Харкові відключення часто тривають довше за оголошені графіки, що в будинках з електроплитами та електроопаленням означає неможливість приготувати їжу, зупинку ліфтів і складнощі з доставкою води, ліків та продуктів, а також втрату зв’язку з підопічними через розряджені телефони.
У Дніпрі, де працює «Карітас Донецьк», до блекаутів додаються постійні повітряні тривоги та загроза балістичних ударів, що паралізує роботу ліфтів, водо- й теплопостачання та ускладнює пересування працівників через скорочення електротранспорту.
У Запоріжжі, попри відсутність тотального блекауту й системних відключень води та тепла, люди щодня залишаються без світла по 10–16 годин, і головним викликом стає ізоляція підопічних у багатоповерхівках без ліфтів — соціальні працівники підіймаються пішки з важкими сумками, щоб люди не залишалися без їжі та ліків.
«Серед моїх підопічних є люди, які взагалі не виходять з дому. Приміром, пані Раїса, 76 років. Жінка має інвалідність і зовсім самотня. Я відвідую її раз на тиждень за чітким графіком. Купую для неї продукти та ліки. Це завжди великі пакунки. Жінка живе на 9 поверсі, тож коли живлення нема, я підіймаюсь із сумками пішки. Бо не можу зволікати й підлаштовуватися під “графіки”. За день маю відвідати 5 підопічних. Всього у мене під опікою 15 людей, які отримують соціальну послугу догляду вдома. Якщо буду чекати поки включать світло, не встигну і хтось залишиться без допомоги», – ділиться соціальна працівниця Карітасу Запоріжжя.
«Мати запас питної води – це база для прифронтового міста, тож всі соціальні працівники стежать за тим, аби їх підопічні мали питну воду на певний період у випадку відключень централізованого водопостачання. Ми постійно відстежуємо критичні потреби й співпрацюємо з рятувальниками» , – пояснює Ярослав Невзоров, керівник напряму «Догляд вдома» Карітасу Запоріжжя.
За словами працівників фонду, державні та муніципальні служби частково надають підтримку, наприклад, гарячі обіди в школах чи базову медичну допомогу. Водночас у повсякденних кризових ситуаціях – коли немає світла, води, зв’язку або ліфта, коли людина не може вийти з квартири й потрібно приготувати їжу чи донести воду – саме благодійні організації та соціальні працівники стають найближчою і часто єдиною опорою для людей.
Буває держава просить підтримку у громадських організацій.
«Нещодавно державні інституції звернулися до нашого Фонду із запитом про забезпечення теплими ковдрами та спальними мішками людей, які ізольовані у своїх домівках, часто маломобільні. Карітас-Київ надав близько 100 теплих спальних мішків із власного резервного фонду для людей похилого віку, які перебувають на обліку у державних територіальних центрах. Зі свого боку держава забезпечила населення пунктами незламності та пунктами обігріву», – говорять працівники Карітасу Київ.
Окремим напрямом роботи Карітасу є паліативна допомога — медико-соціальна підтримка людей з важкими невиліковними захворюваннями, малорухомих людей старшого віку з хронічними хворобами, яку надають п’ять мобільних команд і стаціонарний паліативний центр.
Під час блекаутів ця допомога зосереджена на збереженні життя й гідності: це медичний супровід удома, гігієнічний догляд, допомога з використанням електрозалежного обладнання, забезпечення їжею та водою, психологічна підтримка пацієнтів і їхніх родин. Водночас відсутність електроенергії, води й тепла, холод у домівках, фізичне навантаження на працівників і ризики, пов’язані з кисневими концентраторами, електричними ліжками та матрацами, постійно створюють кризові ситуації, де кожна хвилина може бути вирішальною.
У відповідь на запит LB.ua столичний департамент охорони здоров’я повіжомив, що після 9 січня (дата обстрілу, після якої почалися критичні проблеми зі світлом й теплом) з діагнозом “переохолодження” до медзакладів звернулися 18 людей. двох госпіталізували. Обмороження зафіксували у 5 людей.
У відповідь на питання, чи фіксували бригади екстреної медичної допомоги Києва випадки гострих станів внаслідок браку електроенергії? Наприклад, у паліативних пацієнтів не було живлення і переставали працювати підтримуючі апарати, які викликали кризи, департамент відповів, що таких випадків не зафіксовано.