Під час перебування в Аргентині мені видався цікавим і придатним для України місцевий досвід розвитку дитячого футболу. Більш того, багато із побаченого у цій латиноамериканській країні ми вже реалізуємо на рівні Донецької області та Краматорська. Ключова відмінність між нашими системами дитячого футболу – у їхній масштабності. Аргентина, при своїй колосальній території, за кількістю населення порівнянна з Україною. Однак, ця майже 44-х мільйонна країна щороку постачає на внутрішній і світовий футбольні ринки тисячі талановитих вихованців, які займають ключові позиції у провідних клубах Європи. Натомість Україна поки не здатна закрити потреби навіть 12-ти команд своєї Прем'єр-ліги.
Федерація дитячого футболу Аргентини (FAFI) об'єднує 140 дитячих клубів в одному лише Великому Буенос-Айресі. По всій країні їх понад 600. Клуби-члени FAFI розподілені на вісім зон. У кожній змагання проводять у семи вікових групах. Дитячий чемпіонат починається в середині лютого і, з урахуванням літньої місячної перерви, закінчується в листопаді. Судять фахівці з відповідною ліцензією та професійним досвідом.
Головна умова успішності футбольних шкіл Аргентини – масове залучення дітей у процес навчання. Там не обмежують себе пошуком одних лише самородків, таких, як Мессі, Батістута чи Марадона, відсіваючи інших у «шлак». Місцеві футбольні школи на початковому етапі взагалі не займаються селекцією. При наборі нового курсу там не передбачено жодного футбольного тестування.
Шанс дається усім без винятку. У тому числі дітям, явно несхильним до футболу. Для них створюють оздоровчі групи в кожній віковій категорії. Це нормально для країни, де дитяча мрія будь-якого хлопчиська – одягнути футболку національної футбольної збірної.
Така тренерська поблажливість пояснюється соціальними традиціями аргентинського суспільства. Футбол тут – не просто спорт №1. Це – релігія. А доступ до храму – завжди рівний для всіх. Для мільйонів хлопчаків професійний футбол – одна з небагатьох реальних можливостей стати успішними і забезпечити фінансово себе і свої родини. Для них – це також шанс уникнути горнила вуличної злочинності. Тому 90% місцевих хлопчаків не втрачають можливості спробувати себе у дитячому футболі. А держава не вважає за можливе забрати у них їхню велику мрію.
В Аргентині у багатьох школах тренери працюють безкоштовно. Для них – це спосіб самовираження і можливість реалізувати себе, а не мотивація заробітку. Батьки платять за заняття досить символічні внески, які забезпечують оренду приміщення, комунальні послуги, участь в турнірах.
У школах діти займаються з п'яти років. Спочатку їм викладають ази поводження з м’ячом. Далі ставлять індивідуальну техніку і навчають комбінаційної грі. За два роки їх готують психологічно і функціонально до участі в змаганнях. І до дванадцяти років юні футболісти потрапляють в поле зору селекціонерів аргентинських і світових грандів. Вважається, що до цього часу в дитячих школах зібрані всі перспективні футболісти країни.
Україна не може скласти Латинській Америці конкуренцію в масштабах експорту футболістів. Занадто сильні наші ментальні відмінності. Наш юний футболіст приймає рішення: бути чи не бути професіоналом у 16-17 років, після закінчення середньої школи. В Аргентині сумніви відкинуті вже в сім років. У цьому віці хлопці ставлять собі мету – стати футболістом і грати в європейському професійному клубі. Всі наступні роки вони йдуть до цієї мети. А система футболу зміцнює їхнє бажання досягти мети.
Аргентинський досвід, безумовно, корисний нам щодо масовості залучення дітей. Як, втім, і європейські моделі, які є окремою темою для вивчення. Розвиток власних шкіл і спортивної інфраструктури дозволять Україні вирішити одразу кілька завдань. По-перше, забезпечить нашим хлопцям здоров'я і цікаве дозвілля. По-друге, вбереже їх від темних сторін життя. По-третє, Україна виховає гідну зміну чинним зіркам – Ярмоленку, П'ятову, Коноплянці...
Суспільство повинно дати шанс кожній українській дитині, незалежно від місця проживання. Це дозволить знаходити таланти там, де їх ніхто раніше не шукав. А за умови правильного «огранювання» вони виростуть в класних футболістів європейського рівня.
Першим кроком до масовості і доступності дитячого футболу є програма будівництва полів зі штучним покриттям. Це – основа становлення і розвитку футбольних шкіл. У Федерації футболу Донецької області ми ініціювали будівництво 100 таких майданчиків. До слова, стільки ж в області побудували за чверть століття... Програма стала можливою завдяки підтримці та розумінню глави військово-цивільної адміністрації Донеччини Павла Жебрівського.
За сприяння ФФУ ми розробили програму розвитку спортивної інфраструктури на базі цих полів, відкрили школу тренерів. В офісі Федерації футболу Донеччини організовані тренерські курси за програмою С-Диплом. Ця базова для тренерів ліцензія дозволяє тренувати дитячо-юнацькі та аматорські команди в Україні та країнах Європи.
На рівні Краматорська ми запустили пілотний проект – Лігу шкільного футболу. Це – ключовий механізм для масового залучення підлітків. У 15 школах, де вже побудовані нові футбольні поля, створені секції. Вже половина міських шкіл беруть участь в проекті. Будуємо ще дев'ять шкільних полів, після чого їхні учні також увійдуть в Лігу.
У секціях займаються діти з 1-го по 4-й клас. А всього в Лізі задіяні понад півтисячі дітей Краматорська в двох вікових групах. Кожна з груп займається тричі на тиждень. Усі школи, де створені відділення Ліги, забезпечені формою, м'ячами та інвентарем від Федерації футболу Донецької області. За кожним полем закріпили професійного тренера, який пройшов курс підготовки і отримав відповідний сертифікат. Як правило, цією роботою займаються дипломовані вчителі фізкультури.
Система занять багато в чому схожа на школи дитячого футболу в Буенос-Айресі. Звісна річ, із урахуванням наших погодних умов. Навесні, восени і влітку заняття відбуваються на відкритих полях зі штучним покриттям. Взимку – у шкільних спортзалах. Як тільки потеплішає, плануємо організувати повноцінний міський чемпіонат, а досвід пілотного проекту Ліги шкільного футболу – розширити по області. Далі цей досвід потрібно поширювати по всій країні.
Дитячий футбол – один із проявів українського патріотизму. Сьогодні хлопчик грає за свою школу, завтра – за рідне місто, згодом – за область, і зрештою – за національну збірну. Спорт, і зокрема футбол, об'єднують Україну. А єднання – найважливіша умова відродження країни.