Як виживають фермери за кордоном
Удар COVID-19 по сільському господарству був дуже сильним. Зокрема, кілька місяців сезонні робітники не мали змоги виїжджати за кордон, щоб збирати фрукти й овочі. І хоча український уряд домовлявся з іншими про рейси для робітників-мігрантів, скористатися ними змогли далеко не всі. Зокрема, до Німеччини у квітні-травні прилетіло лише 28 000 із 40 000 запланованих.
Зараз, коли ситуація трохи стабілізувалась, кордони поступово відкриваються. У Німеччині зняли обмеження для сезонних робітників, проте санітарні умови у роботодавців повинні бути забезпечені належним чином. У Великій Британії, для прикладу, також зняли обмеження. Зокрема, сезонні робітники не обов’язково повинні перебувати у 14-денній ізоляції, а можуть одразу приступати до роботи. При цьому, вони повинні мінімізувати використання громадського транспорту та залишатися в межах території ферми.
Дехто через пандемію був змушений спробувати себе у іншій ролі. Наприклад, італійці. Вони хоч і звикли до звичних для себе справ (роздрібної торгівлі, розваг), мусили спробувати себе у ролі фермерів. Без їхньої допомоги сотні тон фруктів та овочів могли б зав’янути на лозі або прости зіпсуватися. За словами міністра сільського господарства Італії Терези Белланови, яка сама є колишньою фермеркою, “вірус змусив нас переосмислити моделі розвитку і зрозуміти як працює наша держава”.
Інша проблема, з якою зустрілися фермери, стала реалізація свіжої продукції. І це логічно, бо із закриттям закладів громадського харчування, попит на продукцію зменшився. У Бельгії, яка відома своєю картоплею фрі, 750 000 тонн картоплі не мали шляхів збуту через закриття сектору продовольчого обслуговування. Щоб побороти таку ситуацію, Belgapom - торгове об’єднання промисловості - почали використовувати додаток Too Good to Go для з’єднання споживачів з усієї Бельгії. А один французький фермер, що живе поблизу Ліона, до пандемії продавав власні овочі та фрукти на 8 різних ринках, хоча потім втратив доступ до всіх. Через це із першим спалахом коронавірусу він продає продукцію в телефонному режимі та онлайн.
Взагалі, онлайн через пандемію став хітом сезону. Провідні італійські сільськогосподарські асоціації створили веб-сайти з іменами на кшталт Agrijob та Jobincountry, в яких було подано понад 20 000 заявок на купівлю продуктів харчування. А с/г палата графства Дром (Франція) зібрала контактні дані сусідніх супермаркетів, які бажають продавати місцеву продукцію. Це допомагає локальним виробникам знайти альтернативних покупців, поки ринки все ще закриті.
Як живе українське фермерство пліч-о-пліч із пандемією?
В Україні все, плюс-мінус, подібно. Щоправда, крім COVID-19, клопоту завдали ще й несприятливі погодні умови. Фермери на Вінниччині оцінюють втрати врожаю на 30%, у Миколаївській до 50%. По окремих культурах такі втрати можуть сягати 70-80%. З тієї ж причини не буде й травневого меду. Тож пом’якшення карантину навряд чи врятує від суттєвого зменшення врожаю.
Водночас пандемія вже спричинила зменшення попиту на продукти харчування. Це призвело до зниження закупівельних цін на продукти, наприклад, на молоко. Менші доходи від молока означають менші доходи для фермерів. А менші доходи для фермерів - менші можливості для розвитку власної справи та підтримання належного рівня життя власної сім’ї.
У такій ситуації, на думку багатьох малих та середніх виробників, державні дотації не врятують. Лише податкові “канікули” або відтермінування сплати податків зможуть допомогти втриматися на плаву невеликим аграрним підприємствам. Натомість, податкові органи погрожують судами тим сільгоспвиробникам, які не готові платити податки в умовах кризи.
Через карантин українські фермери втратили доступ до ринків. У соцмережах та ЗМІ можна було не раз бачити тони викинутого напризволяще продовольства, яке агровиробники просто не змогли реалізувати. Адже ринки, ресторани і кафе, з якими вони співпрацювали, закрились. Все продовольство можна було придбати лише у супермаркетах, де санітарні умови дотримані на 100%.
Але не кожен дрібний фермер може відповідати вимогам до стандартів пакування, безпеки, обсягів та якості продукції, як у супермаркетах. І ви, мабуть, помічали, що у наших великих торгових мережах важко знайти фермерську продукцію. Чому так - пояснення просте: фермери є “незручними” постачальниками для супермаркетів. Їх багато, а мережам магазинів простіше мати одного великого постачальника. Організаційно так куди простіше, ніж возити, перебирати та зберігати продукцію багатьох дрібних фермерів.
Що варто зробити Уряду, щоб допомогти українському фермерству?
Наразі у Програмі Уряду зі стимулювання економіки для подолання наслідків епідемії COVID-19 зазначено, що у 4 кварталі цього року буде створено онлайн-платформу для збуту агропродукції. Також заплановано виділення коштів на реалізацію проектів з онлайн-продажів і діджиталізації процесів. Але цього, м’яко кажучи, недостатньо.
Уряду України варто зробити підтримку малих українських виробників комплекснішою та послідовнішою. Такою, щоб вирішувати не лише поточні проблеми аграріїв, а й думати про майбутній розвиток малого і середнього фермерства. Це важливо, оскільки експерти прогнозують нову хвилю пандемії на осінь 2020 та весну 2021 року. За їхніми оцінками, друга хвиля буде потужнішою, ніж зараз.
Для більшої підтримки, ймовірно, доведеться виокремити з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Міністерство сільського господарства, яке було б зосереджене винятково на аграрному секторі країни. Аргументами для розділення Міністерств є висока частка зайнятих у секторі АПК - майже 3 мільйони людей - та 12% ВВП, які дає аграрний сектор.
“Старе-нове” Міністерство передусім має розробити нову Концепцію розвитку фермерських господарств і сільськогосподарської кооперації, адже термін дії попередньої закінчується цього року. Наявність такої стратегії допоможе забезпечити ефективність використання 400 мільйонів гривень, виділених з бюджету, на підтримку фермерства у 2020 році.
Уряд повинен відмовитися від дотацій та відшкодування ПДВ на експорт найбільшим експортерам с/г продукції в Україні та скерувати ці кошти на підтримку дрібних агровиробників.
Особливої уваги потребує питання зміни клімату та адаптації до неї українського сільського господарства, яке дуже залежить від кліматичних умов. Щонайменше, потрібно розробити політику зменшення площі розораних земель, підтримувати та впроваджувати агроекологічні та органічні підходи до ведення сільського господарства. Зміна клімату насувається на Україну шаленими темпами і коронакриза може здатися нам “квіточками” уже найближчими роками.
Підтримка тих, хто самостійно обробляє землю, є не тільки екологічною, але і більш соціально-відповідальною. Оскільки, працюючи на своїй хоч і маленькій земельній ділянці, фермери забезпечують себе, життя в селі, і продовольчу безпеку країни зокрема.