ГоловнаБлогиБлог Макса Левина

Врадіївка. День другий

Вже давно перевалило за півночі. Рівно два дні тому, саме в цей час, розлючені мешканці Врадіївки закидували райвідділок МВС камінням і запальними сумішами. Нині тут тиша і спокій. Навіть опозиція згорнула намети з площі перед відділком.

День пройшов насичено – таке відчуття ніби продивилися одразу з сотню серій мильної опери. Тільки тут все по-справжньому. З кров'ю, вбивствами і сльозами.

Зранку по дорозі в Первомайськ GPS нас заносить в селище Кумари – краєвиди надзвичайні, не зрівнятися із врадіівськими. Дорога в’ється до вершини гори – колеса тарахкотять по камінню. Ліворуч – смарагдові скатертини полів; пасуться корови, поміж кущів виринає фіолетова хустка пастушки. Підходжу ближче – хочу спитати пані про останні події у смт за 10 км звідси. Пані Оксана, виявляється, врадівчанка. Тільки рік назад вона вийшла заміж і переїхала до чоловіка у Кумари. Чи то назва допомагає, чи то цілюще повітря, але за останній рік, каже, здоров’я покращало. Та й міліцію боятися майже перестала.

При тому у Оксани під оком - синенький фінгал, але вся вона така оптимістична. В цьому селі, каже, набагато спокійніше. От тільки п’яничок багато. У Врадіївці у неї лишилися брати. Вечорами вони сидять по домівках – так спокійніше.

Пастушка Оксана
Фото: Макс Левин
Пастушка Оксана

Вертаючи назад у Врадіївку, спиняюся біля першої ж бабусі – спитати про жертв катувань у райвідділку. Далеко їхати не треба – кілька будинків вперед, тут живуть Степанюки.

На подвір’ї самотньо висить гойдалка, розкидані дитячі іграшки – на ганку зустрічає дядько Андрій. Його середній син, Олег, загинув у райвідділку. Підпалює цигарку, а рука дрижить – пройшло два роки по смерті, але Андрій помітно нервує. І не приховує агресії щодо працівників міліції.

Степанюки
Фото: Макс Левин
Степанюки

Так, у Олега були проблеми з алкоголем, часом - сварилися з дружиною. Так сталося і того разу. Посварилися, не обійшлося без «рукоприкладства». Викликали міліцію. Наряд приїхав миттєво – схопили й одразу на суд. Там – декілька діб арешту. В цей час по селу активно тривали пошуки вбивць 15-річної Аліни. Про неї я згадаю ще пізніше. Вбивство цієї дівчини в 2011 році спровокувало значну кількість затримань. Молодих хлопців хапали по домівках, ледь не через одного. За словами місцевих, тортурами було вибито 11 зізнань. Тобто 11 душ взяли на себе вбивство молодої дівчини. Але жоден з них не сидить – не вистачило доказів.

З дверей виходить мама Олега. На ній халат у квіточки – саме вклала онуку спати. З перших слів згадки про сина, на очі накочуються сльози.

Як його затримали, каже, мєнти подзвонили через годину - попросили горілки привезти. З пиріжками й горілкою, побігла у райвідділок.

Олег був огрядний такий хлопець, а тут бачу – б’ють його добряче. На третій день, під час побачення, каже: ну, все вже, мамо, завтра додому відпустять. О 17-й годині від нього пішла. Об 19-й з відділку дзвонять: ваш Олег помер, заберіть труп.

На розтин в Первомайськ тіло повезли самі міліціонери. Приїхали додому, завантажили, батькам їхати на розтин не дозволили. Привезли назад за пару годин – все швидко відбулося.

Микола Степанюк
Фото: Макс Левин
Микола Степанюк

Андрій тільки стискає кулаки: “повісити їх, нах, і всьо”. Лютує, але безсило. Куди не потикалися - Адміністрація Президента, прокуратури всіх рівнів, всі спускають заяву на нижчий рівень.

– Я кожен день до райвіділку з фотографією Олега ходила, просила розслідувати. Прокурор, Мочалко, вислухає і йде собі далі – “розслідуємо, будемо старатися, почекайте”.

– На похорон ми всім селом збирали: ми бідні, грошей особливо не водиться. А від міліції принесли на похорон дві пляшки горілки і два кабака – отака допомога. Я вінок у райвідділок принесла – поставити у камері, де помер Олег. Шоб, як годиться було. Кажу, хлопці, дозвольте там хоч на півгодини поставити – мені легше буде. Мене випхали так, що аж вінок через дорогу летів. А ще під забор записку кинули: “не закриєш рота, закриєм очі”. Отак живем – ніде правди шукати і віри вже немає.

Підгурські
Фото: Макс Левин
Підгурські

Трохи далі по вулиці - через декілька хат - живуть Підгурські.

Історія до страху знайома. Приїхав наряд, схопили, забрали. Дружина понесла їсти – через пару годин дзвонять: задушився.

Розвертаюся в сторону центру. Намагаюся в голові скласти якісь назви тому, що тут відбувається. Анархія, «бєспрєдєл»? Чи аномалія місцевого масштабу? Або – звична провінційна картина, яку ми, жителі великих міст, воліємо не помічати? Важко відповісти… Не буває на складні запитання простих відповідей…

Цими днями, часто питав місцевих: чому саме зараз ви підняли бунт? Адже не перший рік вас «гноблять». Відповіді, як на мене, не дуже переконливі.

Заїжджаємо до батьків Аліни, дівчини, яку згвалтували і вбили два роки тому.

Батько вбитої два роки тому Аліни
Фото: Макс Левин
Батько вбитої два роки тому Аліни

Звичайна вулиця, звичайна – нічим не примітна – яких тут багато, хата. Чорні ковані ворота з золотистою облямівкою. Майже як пам’ятник на кладовищі. Тато з фотографією 13x18 в чорній рамці. Мама ховає очі. Вони вже сотні разів розказали цю історію. Це їм не допоможе повернути дочку. Хіба що допоможе знайти нелюдів, які це зробили.

Аліна поверталася після школи, зайшла зробити корекцію нігтів. Йшла додому, подзвонила близько 20-ї: скоро буду. Зупинилася машина – запропонували підвезти. Аліна відмовилися. Її в машину затягли. Гвалтували, розбили голову, потому - викинули в озеро, що в центрі Врадіївки.

Коли донька не прийшла додому, батьки одразу подзвонили міліцію. Там тільки посміялися: «мабуть, десь з женіхом загуляла». На наступний день звідти самі подзвонили: щоб мати прийшла описати дочку, в чому була вдягнена тощо. В цей момент тіло Аліни вже знайшли на березі озера. Але батьків на опізання не допустили – "щоб не мішали". Доньку вони побачили вже в морзі.

З одягу на ній була тілька маєчка. З низу і до поясу – нічого.

Макс Левин Макс Левин , Фотокорреспондент LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram