ГоловнаБлогиБлог Лесі Оробець

У прийми до влади, або Споконвічний вибір опозиції

З огляду на останні події в Росії відчула бажання не лише перечитати повість Бориса Акуніна «Статський радник», але й передивитися однойменний фільм в інтерпретації Нікіти Міхалкова. Наразі обидва діяча розкидані долею по різі боки барикад – Акунін підтримує опозиційні виступи і закликає росіян з Болотної до протистояння режиму Путіна, а Міхалков його всіляко виправдовує і вибілює з екранів телевізорів.

Гнучкий/безпринципний – непотрібне викреслити

Перечитавши і переглянувши – виявила цікаву відмінність між обома сюжетними лініями фільму і повісті, яку раніше і не помічала.

Для тих, хто не дивися/не читав, стисло нагадаю основний перебіг подій. Головний герой Фандорін (Меньшиков) – такий собі Шерлок Холмс в Російській імперії початку ХХ століття, розслідує справу бойовиків-підпільників, що діють у Москві. Виходить кепсько, бойовики постійно уникають пасток – схоже, хтось їх інформує про плани Фандоріна.

Як виявилося в підсумку, інформацію підпіллю «зливав» той, хто й створив його – один із високих чинів тодішньої Московської управи князь Пожарський (Міхалков). Перед бойовиками стояла суто політична мета – повалити градоначальника Москви, приятеля й опікуна Фандоріна – і замінити його на родича імператора, тобто покровителя Пожарського. У такому разі князь претендує на роль другої людини в Москві – але трохи заграється. На одній із зустрічей із підпільниками Пожарського підривають.

При цьому задум покійного все ж таки втілюється в життя – опікуна Фандоріна відсторонюють від керівництва Москвою, а на його місце призначають того, кого від початку лобіював Пожарський. Йому відомо про звіт Фандоріна, в якому той викриває жертву терористів як організатора їхньої групи. Тому приймає рішення – тримати такий талант поблизу себе, спокусивши посадою обер-поліцмейстера і титулом дійсного статського радника.

Від цього моменту сюжетна лінія в повісті і фільмі роздвоюється – у книзі Фандорін заявляє, що служити такій владі не буде, тим часом як герой у фільмі приймає інше рішення.

Як бачите, два образи одного й того самого героя, два творця за кожним із цих образів, два світоглядних вибори. Фандорін Акуніна більш зрозумілий і більш симпатичний. Натомість Фандорін Міхалкова – більш прагматичний і впливовий. Щоправда важко сказати – наскільки.

Бачили очі, що купували, а тепер їжте – хоч повилазьте (с)

Серед українських опозиційних політиків так само простежуються обидві лінії поведінки.

Кому більше дано, з того більше і запитають. В умовах перманентної боротьби влади із власним народом подібний вибір повстає ледь не щодня – співпрацювати з владою в надії «а раптом вдасться зробити хоч щось хорошого» чи відмежуватися від неї і залишитися собою. Перших одразу ж оголошують колабораціоністами і, схоже, не безпідставно. Саме завдяки їх іменам владі вдається демонструвати, нібито не така вона вже й антинародна – он депутат N., ректор NN. Чи громадський діяч NNN. співпрацюють з нами, отже довіряють. Інших звинувачують у дискредитації «чесних і порядних професіоналів», а потім знищують усіма допустимими і недопустимими методами.

За цим вибором – персональна відповідальність кожного. І відповідні наслідки.

Цікаво, що не лише повість, але й фільм залишає за кадром/рядком те, до чого призвів у підсумку вибір Фандоріна? Чи не став акунінський герой диваком-схимником, який замкнувся у собі, власній інтелігентності та ерудованості, відключившись від світу стіною відсторонення? Чи не став міхалковський герой апологетом тих, із ким хотів боротися – в ім’я збереження державності, безпеки і стабільності?

Чи вдалося першому Фандоріну віднайти алгоритм боротьби зі злом, якщо воно – під державним прапором і захистом? Чи не викинули іншого як непотріб, підставивши при першій же нагоді, бо ж «один у полі – не воїн»?

За принципом – додумуйте/обирайте власний сценарій. І перспективу.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram