Про молодого техасця Річарда Лінклейтера вперше почули на Санденсі 1991-го року, де його стрічку «Нероба» (Slacker) було номіновано на гран-прі в категорії «Драматичний фільм». Через два роки він знову зняв історію про розгублену молодь – «Під кайфом і збентежені» (Dazed and Confuzed, 1993). Потім критикував американську кухню і мораль (Fast Food Nation, 2006), грався з психоделічною мультиплікацією (Waking Life, 2001, A Scanner Darkly, 2006) і навіть брався за комедію (The School of Rock, 2003, Bernie, 2011). Здавалося б, з Лінклейтера будуть люди – якби щодев’ять років він не знімав неймовірно романтичні фільми.
Показуючи 40-річних Селін (Жулі Дельпі) та Джессі (Ітан Хоук), у «Над північ» Лінклейтер доводить, що випадкове знайомство в громадському транспорті в середині 90-их таки може завершитися шлюбом і відпусткою в Греції. Перший фільм трилогії – «Перед світанком» (Before Sunrise, 1995) – був швидше фантазією американця-інтелектуала про ідеальну подорож до Європи: знайомство з юною француженкою в потязі, прогулянка нічним Віднем, розмови про сенс життя і пестощі на траві під зорями. Друга частина – «Перед заходом сонця» (Before Sunset, 2004) – збагатила фантазію проблемами 30-річних людей: недоступна француженка плюс діти-дружина-кар’єра.
Щоб зняти третю частину, Лінклейтер катував Жулі Дельпі й Ітана Хоука переглядом тригодинних «Сцен з подружнього життя» (Scener ur ett äktenskap, 1973) Інгмара Бергмана. Однак «Над північ» далеко до судорожної шведської теле-саги: виконавці головних ролей, як співавтори сценарію, наповнили стрічку власним досвідом. Від часу виходу «Перед заходом сонця» француженка завела нового коханця, народила дитину і зняла чотири повнометражні фільми. Хоук розлучився з Умою Турман, одружився з нянею своїх дітей і також зняв фільм. Ці люди мають чим наповнити діалоги.
Лінклейтер не випадково відправив своїх героїв у Грецію. Волтер Лассалі – британо-німецький оператор, якому так сподобалось на Криті під час зйомок славнозвісного «Грека Зорби» (Alexis Zorbas, 1964), що він туди переїхав. У «Над північ» він грає письменника, на чиїй віллі відпочивають Джессі та Селін. Героїню Дельпі вчить куховарити пристрасна Аріадна у виконанні Афіни Рахель Цанґарі – режисерки фестивальної бомби «Аттенберг» (Attenberg, 2010) та продюсерки сенсаційного «Ікла» (Kynodontas , 2009). Афіна Рахель лише двічі знімалась у кіно, і обидва рази – у Лінклейтера. Вона також покликала подругу – молоду грецьку акторку Аріану Лабед, яка здобула популярність саме завдяки ролям у стрічках Цанґарі.
Тож «Над північ» – 109-хвилинний колаж життя, розділений на довгі плани і склеєний з концентрованих шматків досвіду сценаристів. Він ближчий до реальності, ніж хотілося б. Волелюбні Селін і Джессі в «Над півночі» займаються звичними для нудних подружніх пар справами: спілкуються з іншими подружжями, гиркаються через плани на майбутнє і пригадують свої кращі часи. Еко-активістка Селін, здається, уже не та: вона погладшала, готує фаршировані перці на обід і готова працювати на уряд. Джессі схиляє її до чергових жертв, що дивно як на дядька з меліруваним волоссям і ланцюжками на шиї. Та протягом усього фільму Лінклейтер стверджує лише одне: його герої не змінилися – змінилися лише обставини їхнього життя. А Селін і Джессі досі люблять одне одного.
Персонажі Лінклейтера вирішують свої проблеми за допомогою вишуканого гумору, який відрізняє трилогію від звичайного сопливо-романтичного кіно. А ті, хто стежитимуть за особистим життям режисера та його акторів, напевно, зможуть передбачити, що чекатиме на Джессі та Селін у четвертій частині. Щонайменше, їм буде про що поговорити.
Тетяна Рубльова,
Школа кінокритиків ОМКФ