ПЛЮСИ І МІНУСИ КОПРОДУКЦІЇ
Деякі кінематографіст(к)и переконані, що краще не робити копродукції. Звісно, у цьому є своя правда. Однак пропонуємо спершу розібратися з перевагами.
Копродукція надає можливість профінансувати проєкт, залучаючи гроші з різних фондів та країн. Це не лише фінансова підтримка, а й розширення дистрибуційної географії. Національні фестивалі будуть більше зацікавлені включити фільм у свою програму. Наприклад, якщо Латвія підтримує проєкт, то вірогідно, що він матиме національну латвійську прем’єру на Riga International Film Festival, що вже непогано для фестивальної історії. Також у вас з’являється простір для маневру між світовою, міжнародною та національною прем’єрою. Завдяки копродюсер(к)ам ви зможете організувати покази на телебаченні та в кінотеатрах не тільки у своїй країні. Навіть більше, фонди, що підтримали проєкт, будуть зацікавлені у його промоції.
Нарешті, копродукція дозволяє створити сильну міжнародну команду, яка буде працювати над фільмом. Перетин сенсів, світоглядів, досвідів і бачень – чи не найбільший плюс копродукції.
Водночас копродукція має і свої мінуси, такі як збільшення бюджету фільму за рахунок гонорарів копродюсерів та їхніх адміністративних витрат, необхідність врегульовувати купу питань адміністративного, логістичного та фінансового характеру. Наприклад, додаткові витрати на подорожі до копродюсерів/-ок та подорожі команди фільму на певні етапи постпродакшену: створення звуку, кольорокорекція, монтаж. Також прибуток з продажів фільму ви мусите ділити зі своїми копродюсер(к)ами – згідно з вашими та їхніми внесками в бюджет фільму. На етапі отримання прибутку ви будете мати справу з розподілом коштів і тут може виникати багато суперечок. Тому у Європі для цього існують навіть спеціальні компанії: гроші потрапляють на їхній рахунок, і вони розподіляють їх між копродюсер(к)ами.
Коливання курсу дуже часто йде не на користь українським кіновиробникам. Ваш міжнародний бюджет буде у євро або доларах, але Державне агентство України з питань кіно надасть вам фінансування у гривнях. Ви розділите відсоток прав разом зі своїм копродюсером/-кою і затвердите бюджет. В умовах нестабільності та коливань курсу ви можете опинитись у такій ситуації, що вже не зможете виконати зазначені в бюджеті роботи за ті самі гроші й будете вимушені або шукати додаткове фінансування, або змінювати бюджет і намагатись скоротити якісь витрати. Відповідно відсоток ваших прав також зменшується.
Утім найголовніше правило копродукції – це знайти таких партнерів, які будуть близькі вам як люди. Це дуже полегшить співпрацю, яка зазвичай є тривалою і має багато суперечливих моментів. Їх ви можете обговорити ще «на березі» і закріпити ваші домовленості в копродукційній угоді. Перейдемо до типів копродукційних договорів та на що звернути увагу під час їх укладання.
ТИПИ КОПРОДУКЦІЙНИХ ДОГОВОРІВ
Letter of interest (LOI)
Це документ, у якому ваш імовірний партнер висловлює зацікавленість у майбутній співпраці. Такий документ аж ніяк не зобов’язує його, але може стати вам у нагоді під час подання на різні фонди, воркшопи, кіноринки. У деяких фондах наявність такого листа є обов’язковою умовою. І навіть якщо офіційно це не прописано в регламенті фонду, знайте, що такі листи в будь-якому разі підсилять вашу заявку. Letter of interest може бути не тільки від потенційного копродюсера/-ки, але й від таких важливих партнерів, як сейлз-агент(ка), дистрибьютор(ка) або телеканал. Такі листи надають ваги вашій заявці.
Letter of Commitment (LOC)
Лист про серйозні наміри, який є підтвердженням того, що ваш партнер має не просто цікавість до вашого проєкту, а й готовий долучитись до роботи. На відміну від LOI, у цьому документі обов’язково прописуються фінансові зобов’язання. Цей лист вже має юридичний характер і до нього можна апелювати в разі виникнення суперечок. Це також документ, який можна використовувати як серйозне підтвердження для фінансового плану.
Такий лист традиційно починають так: I hereby confirm that under such and such conditions I will contribute EUR...
Deal memo
Це попередня угода або меморандум про співпрацю, у якій прописуються базові домовленості: предмет договору, строки та обсяги залучення фінансування, строки виробництва фільму, розподіл територій, загальні права та зобов’язання сторін. Зверніть увагу, що строки залучення фінансування – це, насправді, надважливий пункт, адже дає вам право відмовитись від співпраці із цією компанією, якщо вона не змогла вчасно залучити фінансування і шукати іншого партнера.
У реальній практиці deal memo підписують тоді, коли потрібно подаватися у фонди. І за умови успішного проходження проєкту ви підписуєте угоду, де деталізуєте пункти, прописані в deal memo. Утім усюди є свої нюанси. Наприклад, Держкіно не дуже схвалює deal memo, і хоча поки що приймає цей документ на етапі подання пакету документів на пітчинг, завжди зосереджує увагу на тому, що вони віддають перевагу договорам. Насправді, це не логічно, бо часто – а у випадку України це майже правило – якщо продюсер не зміг залучити кошти зі свого національного фонду, то за відсутності інших можливостей, він/вона припиняє бути копродюсером, і немає сенсу витрачати час та гроші на юриста, переклад і перемовини, яких точно потребує договір.
Short agreement
По суті, це те саме, що й deal memo, але є дещо більш деталізованим документом. Не обов’язково підписувати і deal memo, і коротку угоду. Можна обрати щось одне, що більше підходить до вашої конкретної ситуації. Приклад short agreement можна знайти за посиланням.
Long Form Agreement
Це традиційний договір, у якому мають бути дуже детально прописані всі умови вашої співпраці. Ось дуже детальний чек-лист, спираючись на який ви точно не забудете нічого важливого.
Пам’ятайте, що до складання копродукційної угоди необхідно залучити юриста, особливо, якщо щодо певних умов договору у вас можуть виникнути дискусії з потенційними копродюсерами.
Приклад копродукційного договору - за посиланням.
ТОНКОЩІ ДОМОВЛЕНОСТЕЙ: ПРАВА НА ФІЛЬМ ТА ВІДСОТОК З ПРИБУТКУ
Традиційно права на фільм та відсоток з прибутку кожної зі сторін розподіляються відповідно до внесків сторін у бюджет фільму. Але це не таке правило, яке не можна порушувати. Якщо є потреба, ви можете окремо узгодити з вашими партнерами, що, попри те, що ви внесли 65%, а вони – 35%, прибуток ви ділете навпіл. Таке трапляється, коли ви розумієте, що кожна сторона зробила вагомий внесок. Або навпаки – іноді буває, що за рахунок того, що можливостей у європейських партнерів більше, вони можуть привнести в проєкт більшу долю фінансування, але ви, наприклад, працювали над цим проєктом декілька років безкоштовно й зустрілись з ними, коли кіно вже було майже готове, і ваші партнери не несли таких ризиків, як ви. Тоді чесно буде запропонувати такий розподіл коштів, який би відповідав реально витраченим ресурсам кожної зі сторін.
Традиційно продюсер/-ка забирає собі права на ту країну, з якої він/вона себе презентує – не безпідставно вважається, що місцевий продюсер якнайкраще зможе реалізувати ці права. Права щодо решти світу (ROW – Rest of the World) продюсер(к)и ділять згідно із внесками. Але й це правило не є непорушним: можна не розділяти країни взагалі. Усе залежить від специфіки проєкту. Наприклад, якщо у вас копродюсер з Франції і він забирає собі Францію – країну з дуже великим ринком, а ви, припустімо, є головним продюсером (majority producer) й інвестували в цей проєкт дуже багато свого часу та зусиль, то це, погодьтеся, трохи сумно. Тому ви можете поставити умову, що ви розділяєте права на весь світ 50/50.
Цікавий факт. У Франції продюсер зобов’язаний підписати з режисером контракт про те, що режисер отримує 10% прибутку з продажів фільму.
Українські продюсер(к)и теж можуть робити таке, це не заборонено. Така практика може сприяти розвитку професійної етики в нашій індустрії. Але будьте уважні – якщо у вас є такі домовленості з режисером/-кою, варто враховувати першочерговість виплат. Наприклад, у цих домовленостях може бути прописано, що режисер/-ка отримує прибуток від загальних продажів фільму першим/-ою за продюсерів. Це означає, що, по-перше, ви та ваші партнери отримуєте прибуток пізніше, а по-друге, по факту ви ділите між собою не 100, а 90%.
Загалом, існує окремий документ – recoupment plan – у якому прописується, хто з інвесторів, фондів, партнерів та коли отримує прибуток. Це дуже важливий документ, адже отримання прибутку – гарний привід для сварок та непорозумінь. Аби запобігти негативному перебігу подій, важливо обговорити все з учасниками та учасницями процесу заздалегідь та максимально прозоро. Варто пам’ятати, що сейлз-агенти та дистрибьютори є першими, хто забирає свій відсоток з вашого прибутку, потім найчастіше йдуть різні фонди (не всі фонди дають гранти, які не потрібно повертати), потім можуть бути приватні інвестори, а вже потім, наприклад, режисер, і врешті-решт – продюсер(к)и. Однак ця послідовність не є намертво усталеними правилами. У вас завжди є простір для того, аби проаналізувати особливості саме вашого проєкту й запропонувати партнерам такі умови, які будуть чесними стосовно внеску всіх.
У наступній публікації ми розкажемо про особливості планування роботи продакшн-компанії. Тексти «Продюсувати док» виходять щосереди на docudays.ua та lb.ua за підтримки Українського культурного фонду.