Хтось бачить її як просту наявність комп’ютерів у класах. За даними Міносвіти, майже 16,7 тис. шкіл на 95% забезпечені комп’ютерами і 90% - доступом до мережі. Дійти до 100-відсоткового покриття нескладно: достатньо підписати ще кілька угод зі світовими виробниками планшетних ПК та інтерактивних панелей і буквально за рік-два засипати школи новітньою технікою за кошти бюджету та меценатів. Припускаю, що саме так і комп’ютеризували сільську школу в Голубівці. Нетбуки придбали для першокласників «Нової української школи». Проте сама школа на той час не була підключена до швидкісного інтернету, а вчителька не мала доступу до цифрового освітнього контенту, який можна було би використовувати в навчальному процесі. Тому нетбуки майже рік припадали пилом у класі, поки не потрапили у ломбард.
В інших школах цифровізація вийшла за межі комп’ютерних класів. У Черкасах, Сумах, наприклад, реалізовані проєкти освітніх інформаційних систем. Така собі «школа у смартфоні», з цифровими щоденниками, журналами, домашніми завданнями, статистикою й аналітикою успішності, відвідуваності учнів, управлінням діяльністю вчителів, директорів, органів місцевого самоврядування та комунікацією з усіма учасниками освітнього процесу. Інформативно, сучасно, зручно - все ок!
Проте інформування батьків про освітній процес дітей в режимі онлайн, оптимізація робочого часу вчителів при підготовці до уроків та автоматизація збору даних для прийняття управлінських рішень – це лише крок до технологічного оновлення моделі функціонування школи. Для самого ж навчального процесу потрібен ще й освітній контент. А його надзвичайно мало.
Так, є «Розумники», Mozaik, plus1s, IT-книга, EdEra, Prometheus, Eduget, Вчи.юа, Smartme, видавництва «Гутенбергз», «Навчальна книга-Богдан», «Ранок» та інші компанії, які пропонують школам навчальні ігри, бібліотеки інтерактивного контенту, шкільних відео та 3D матеріалів тощо. А от справжніх е-підручників, реалізованих на базі інтерактивних програмно-апаратних комплексів, з можливістю вибрати наповнення уроків, домашні завдання та додаткові матеріали, з практично необмеженими ілюстративними можливостями, у нас катастрофічно мало. А вони мають бути для всіх класів з усіх предметів, українською та мовами національних меншин. Досі немає загальнонаціональної освітньої електронної платформи, яка містила би весь цей контент. І в більшості випадків у планшет, нетбук чи на інтерактивну мультимедійну дошку в класі з сайту МОН завантажують фотокопії сторінок підручника у pdf-версії.
Виходить така собі «тесла», запряжена волами.
Коли ж вона рушить власним, цифровим ходом?
Коли буде чітко визначена ціль, заради якої вся ця цифрова школа має з’явитися. А це - нова модель шкільного навчання, доступна будь-де і будь-коли. І не лише у сільській школі, поруч із якою відкрили ломбард.
Ця модель ефективно функціонуватиме, коли держава, бізнес та решта стейкхолдерів освітнього процесу спільно сформують комплексну програму дій.
Завдань у ній кілька. Серед головних – єдині стандарти для цифрових платформ управління процесами в навчальних закладах, для засобів навчання та обладнання у цифровому навчальному середовищі та для доступу до інтерактивного та мультимедійного освітнього контенту. Важливо також дати освітньому процесу якісний е-підручник нового покоління, який формував би основні компетенції для навчання протягом життя, і навчити вчителів використовувати його в освітньому процесі. Саме ці завдання слід вирішувати невідкладно.