Мар’яна Максим’як, Бучач
“Якщо говорити про секрети успіху нашого “Арт-двору” то важко давати якісь рекомендації, тому що кожне місто має свої особливості. Ми почали з того, що ми зайшли в цей двір, він тоді був в занедбаному стані. Ми запитали мешканців, які там ще живуть, чи вони не проти, що ми зробимо такий простір і будемо в неділю збиратись і щось робити. Ніхто не заперечував, і ми почали працювати. Зараз простір закладений бруківкою, там є невеличка сцена, висять банери “Арт-двір” та стенди з інформацією про відомих вихідців з міста. Є коридор, де виставлені старі фотографії Бучача. Ти заходиш і ти розумієш, що це не просто двір. Це як такий ланцюг: ти зачіпаєш одну людину, вона зачіпає іншу і вона просто за ланцюговою реакцією йде. До нас не приходило одразу 50 людей. Спочатку 20-30. Але з кожним роком кількість збільшувалась.
Місто маленьке, тому поширення інформації – доволі легкий процес. Зараз про нас дізнаються з афіш, які висять в центрі міста в декількох локаціях. Це більше для літніх людей, а молодь здебільше потрапляє до нас через соціальні мережі.
Гостро стоїть питання фінансуваня подібних ініціатив. Ми є збитковим проектом, і існуємо з того, що витягуємо з своєї кишені. В нас є принцип - не брати з людей грошей за вхід. Ми розуміємо, що для того, щоб люди споживали цей літературний продукт, він має бути безкоштовним. Не кожен зрозуміє його цінність і буде готовий віддати за нього 20 гривень. Ми часто шукаємо спонсорів – місцевих меценатів – це добре, що вони є, ті, хто просто анонімно дає гроші. Ми привозили декількох письменників і ми просили хоча б знижку на готель. І ці власники готелів просто давали знижку. Але зазвичай це за свій кошт.”