«Українські злі» та американські лагідні

Кіноальманах «Українські злі» не вийшов у кінопрокат. А чи мав насправді вийти в прокат? Чи це був «развод кроликов»?..

Яка мета кіновиробництва в Україні взагалі? Тим більше кінопродукту, що профінансований коштом платників податків, тобто народом?

Людмила Горделадзе Людмила Горделадзе , Директор кинотеатра "Жовтень" (Киев)

Кадр из фильма Красивая женщина
Кадр из фильма Красивая женщина

Якщо сприймати кіновиробництво як індустрію, то гроші, як відомо, мають приносити гроші. Проте, як ми знаємо, наше кіно таким гордим ім’ям, як індустрія, не назвеш. З одного боку, рештки радянських кіностудій із застарілим обладнанням, які в основному «виробляють» послугу оренди приміщення, з іншого боку, приватні продюсерські агенції без будь-якого обладнання, які разом або поодинці виробляють здебільшого комерційну заказуху та телевізійний контент (теж під замовника). Тобто в галузі кіно гроші «назад» за готовий продукт ніхто не очікує. Адже ринку реалізації нема. Тобто це не бізнес.

Може, метою вітчизняного кіновиробництва є міжнародне визнання? Пошук щастя на кінофорумах? Фестивальний туризм? Піар держави і митців? Типу «румунська нова хвиля»? Можливо, тепліше… Тоді, виходить, розмови про прокат українського кіно – димова завіса…

Тобто воно створюється просто, щоб було! В Європі є, в Росії є, і у нас має бути!

Всі ці питання риторичні. Концепції державної політики в галузі кіно нема. Вже три роки обіцяють, але досі на громадське обговорення не ставлять.

Практика довела, що українському фільму дуже важко пробитися до українського глядача. Ми випустили картину “ТойХтоПройшовКрізьВогонь” і знаємо, які проблеми були пов\'язані з її прокатом. Найбільша – це потужний американський кіноконтент, під який наперед розписаний час у кінотеатрах— Катерина Копылова, глава Госкино

А коли нема зрозумілої концепції розвитку кіномистецтва, то й закономірно, що, як Пилип з конопель, вискакують божевільні законопроекти про прокатні квоти, податок з прокату, позамежні штрафні санкції щодо кінотеатрів за мінімальну провину та інші заходи терору відносно того, що є сьогодні не повноцінним кіноринком, а тільки його паростками. А загубити, розтоптати, як «слон в посудной лавке» - це так по-нашому.

Що таке ринок кінотеатрів в Україні?

Україна має традицію високої кіновідвідуваності. Проте на цей час у нас вкрай низький показник кількості кінозалів. На всю державу всього 400 кінозалів («екранів» - за західною термінологією). Для порівняння: в Росії - 3,2 тис., Німеччині - 4,7 тис., Франції – 5,5 тис., Великій Британії - 3,7 тис., США - 40 тис. екранів.

Яким контентом зайняті наші кінозали? Зрозуміло, світовим мейнстрімом, тобто в основному, Голлівудом. Чи є в них чільне «місце» для вітчизняного кіно, навіть при певному патріотизмі керівництва кінотеатрів?.. Тим більше для кіно експериментального, дебютного, не кажучи вже про альманахи короткого метру. Відповідь ясна – ні! (Те, що кінотеатр «Жовтень» надає свої екрани для такого кіно, - скоріше не правило, а виключення).

Так що має бути концептуальним пріоритетом державної політики розвитку кіно? Безумовно, відкриття нових залів, кінотеатрів, як закладів культури, благо новий Закон про культуру підтвердив такий статус для кінотеатрів.

Я не пропоную відкривати кінотеатри бюджетним коштом. Але я б вважала за потрібне нагадати чиновникам і Міністерства культури, і Держкіно, що саме на них лежить обов’язок сприяння розширенню мереж культурних закладів. Для того, щоб українське кіно БУЛО, а кіно є тільки тоді, коли в нього є глядач (інакше це просто плівка в коробках або диск із записом), треба протягом найближчих 3-5 років створити широку розгалужену мережу невеликих, не коштовних при створенні, але обладнаних сучасною цифровою технікою 2-4-х зальних кінотеатрів. Вартість відкриття професійного 2-х зального малого кінотеатру, вбудованого в готове приміщення – до $300 тис. (як бутік в торговому центрі). Заробляти, звичайно, він буде не «дурні» гроші, але нормальні для малого бізнесу. За підтримки центральної влади, губернаторів в регіонах підприємці можуть відгукнутися. Адже насправді гроші в українців є – депозитами банки завалені. Чому б не вкладати в прозору, красиву, прибуткову справу?..

А молодим режисерам і режисеркам кіноальманаху раджу не скаржитися, що кінотеатр не надав безкоштовні місця для всіх родичів авторів проекту, а уважно читати і вдумливо редагувати виробничий договір з продюсером, що має регулювати відносини не тільки при створенні фільму, але і при його прокаті. Тоді не буде образ і непорозумінь з продюсером і дистриб’ютором.

А ще хочу порадити молодим кінокритикам не скаржитися на публіку. Цитата: «люди не ходят смотреть серьезное, не развлекательное кино в кинотеатры и не хотят ревизии своей жизни, получая картинку социального ужаса из собственного существования и телевизора. А это в свою очередь демонстрирует неспособность зрителя к рефлексиям — справедливой оценке собственного бытия и соответствующей реакции, чтобы его изменить». («Зеркало недели. Украина» №13, 5 апреля 2013).

Публіка не винна. За свої гроші вона хоче дивитися якісне конкурентне кіно. А дебюти, експеримент, короткий метр – це не формат репертуару кінотеатру. Місце цього контенту – на фестивалях, в кіноклубах, на спеціальних показах, а тепер і дійсно, - в інтернеті! Крім того, політично загостреним вважати альманах «Українські злі», на мій погляд – велике перебільшення. Майже манія величі.

Пригадується анекдот. Наведу російською.

Сидят в тюрьме Волк, Лиса и Цыпленок. Рассказывают друг другу о своих преступлениях. Волк овцу задрал, Лиса курицу украла. «А я политический, - сказал Цыпленок. – Пионера за попку укусил!».

Людмила Горделадзе Людмила Горделадзе , Директор кинотеатра "Жовтень" (Киев)