Неефективність системи безпеки, яку надає держава, вимагає пошуку альтернатив. Тобто, коли держава не справляється зі своїми обов’язками, їх все-рівно виконають. Питання лише – на якому рівні. Чи через кримінал (привіт «криша» з 90-х), чи через «тітушок» чи – власними силами. Ми живемо не в мирний час, коли можна довго судитись і навіть дійти і чекати рішення Європейського суду. Суспільство чотири роки прожило в умовах популяризації насильницьких моделей поведінки, загостреного відчуття справедливості та зростаючої недовіри до всіх інститутів влади. Ну і традиційної корупції. За таких обставин те, що відбулось у Нікопольському суді – є прогнозованим наслідком.
Навіть якщо методи досягнення справедливого рішення є незаконні (нелегальні), суспільство може дати згоду на них. І якщо згода на порушення закону є, то ніхто не чекатиме доки буде виконуватись закон. Особливо, якщо бути впевненим у тому, що закон не виконується.
Два роки тому Фонд Разумкова провів дослідження щодо ставлення до самосуду. 47% населення допускають його, а 46% проти. Цифри тривожні. Але, що змінилось з того часу? «Мажори» почали нести відповідальність? Засуджені ті, хто ініціював сепаратистські настрої та заходи на Донбасі та в Криму? Скільки людей отримали реальні строки за злочини на Майдані?
У суспільстві вже давно панує думка, що «закон як дишло». І чим більше вкласти коштів, тим краще він повертається. Проблема у тому, що багатство зосереджене у 5% населення. Але. Ми живемо не в мирний час. Сьогодні дістати гранату як дієвий аргумент у суді – стало доступним для решти 95%. І не лише гранату. За даними дослідників, сьогодні один незаконний вогнепал на 7 громадян. Враховуючи дітей і не враховуючи законної зброї.
Вибух гранати у Нікопольському суді, що призвів до двох смертей, став сигналом. По-перше, сигналом людям, що «можна і так» доводити свої аргументи. Це вже не п’яні розбірки в барі із застосуванням гранат - коли від алкоголю стираються межі прийнятної поведінки. Це – усвідомлений акт насилля проти несправедливості системи правосуддя. Це – чергове відкриття «вікна Овертона», коли недозволена раніше поведінка стає прийнятною. І акт – індивідуальний. Тобто, для цього не потрібно створювати групу однодумців. Самосуд став простішим.
По-друге, це сигнал владі. Можна і далі зволікати з реформами у системі безпеки та правосуддя. Чи здійснювати декоративні зміни. Але, є ефект наслідування. Насилля породжує насилля. Навіть якщо це насилля – в ім’я справедливості. І коли відбувся один випадок самосуду, то завтра, якщо не буде змін, відбудеться ще не один.
По-третє. Коли суспільство не впевнене у тому, що треті особи (поліція, суди, держава) оберігатимуть їх, то воно оберігатиме саме себе. І не лише через органи самооборони. А й через акумуляцію на руках вогнепальної зброї та вибухівки. Щоб там не було написано у законі про її легальність. Бо якщо ніхто не вірить у силу закону, то і він не буде виконуватись. До того ж – закон порушуватиметься не лише злочинцями.