Серед іншого, він повідомив дві речі:
1. У цьому році атомна енергетика України, за його словами, скоротила виробництво електроенергії з 58% до 52% загальнодержавного виробництва;
2. В Україні нічого не зроблено для дообладнання ТЕС і ТЕЦ, щоби була технічна можливість не використовувати антрацитне вугілля, а замість нього – вугілля газової групи.
Торкаючись ядерної енергетики, можна сперечатися навколо цифр, оскільки офіційні дані різних державних відомств відрізняються між собою і не співпадають з інформацією колишнього міністра. Однак, незаперечним є той факт, що коефіцієнт використання встановленої потужності (КВВП) української ядерної енергетики останнім часом ще зменшився, хоч і без цього він є одним з найнижчих у світі. Іншими словами: у нас не використовуються сповна ті потужності електрогенерації, які є. З іншого боку, зменшення КВВП співмірне з відключенням 1 - 2 блоків ВВЕР, яких в Україні 15 (13 – ВВЕР-1000, 2 – ВВЕР-440) працюючих. У зв’язку з цим виникає багато запитань. Серед інших, враховуючи чергове зростання активності щодо добудови ХАЕС, тепер знову виникає засадниче запитання: чи варто зараз, за умов обмеження видаткових коштів, будувати нові блоки вартістю в кілька млрд доларів, якщо, зокрема, потужності існуючих більші, ніж треба? Також тепер, в умовах агресії, треба відповісти на такі питання: з чиєї вини у нас знизився КВВП – може це об’єктивне явище, а може спеціально з метою дестабілізації?; чи не доцільно замість, будівництва нових блоків, зменшити коефіцієнт втрат при передачі електроенергії від АЕС до споживачів?; чи не доцільно відмовитися від використання технологій ВВЕР на користь більш ефективних (з вищим середньорічним КВВП)?
Не менш інтригуючими є запитання щодо дообладнання ТЕС і ТЕЦ для можливого використання вугілля газової групи замість антрацитної групи і таким чином – відмови від постачання вугілля з нині неконтрольованої території Донбасу, чи з РФ, чи з будь-якої іншої країни. Таке дообладнання було би дуже важливим зараз, знову ж таки – в умовах російської агресії - коли ми не можемо постачати свій антрацит, а його імпорт часто суперечить національним інтересам.
Очевидно, що тепер колишній міністр може собі більше дозволити сказати, оскільки у нього вже нема обмежень державної служби. Однак, не факт, що з подібними проблемами не стикається теперішній Міністр енергетики і вугільної промисловості України Ігор Насалик.
А тому треба терміново вживати заходів, аби ніколи (хто б не був міністром) не могло трапитися таке, що міністр не знає і не може пояснити суспільству чому те чи інше відбувається у його відомстві поза його волею і він не може на це вплинути.
Тут треба виходити з того, що всі галузі енергетики є визначальними у контексті національної безпеки, оскільки, зокрема, через них легко організувати масштабну дестабілізацію держави.
А тому в даному випадку згадані запитання «хто?», «чому?» та інші мали би бути детально вивчені (зокрема, мабуть, РНБО) і має бути унеможливлено в майбутньому прояв подібних явищ у нашій державі (мабуть, це компетенція Верховної Ради України).