Виконавча директорка Радіо Хартія
«Я боюсь мізогінії більше, ніж росіян».
«Реальна дипломатія можлива, якщо припинити вогонь. Але росіяни не погоджуються на це».
«Не можна називати Туреччину другом Росії — Туреччина плекає власний інтерес, і ми маємо скористатися цим».
«Українці знають, як творилась імперська ідеологія, бо були співтворцями».
Місто має вигляд жінки з важкою хворобою: надзусиллями вона вдягає квітчасту сукню, фарбує губи у вишню, сміється гучніше за всіх на вечірці.
Ми вже маємо спроби експлуатувати трагедію Бучі в «художніх» творах; хочеться сподіватися, що перед тим як говорити про Грозу інакше, ніж через документальні свідчення, усі витримаємо довгу-довгу
дистанцію мовчання.
Цей текст починався як підсумок розмови на ІІІ Конгресі культури про нашу культурну присутність у країнах Америк, Африк та Азій. А вийшов радше про те, як учорашні мовчазні спільноти нині можуть
надихатися одна одною.
У Харкові 7 грудня перепоховали Романа Сімонка, бійця Харківської ТрО, який загинув під час ракетного обстрілу будівлі обласної адміністрації 1 березня.
З історії Романа почалося…
Новорічних святкувань тут не буде. Збирати дітей в одному приміщенні небезпечно, та й приміщень на 40-50 осіб у Дворічній уже просто немає — зруйновані росіянами. Розбиті вщент або як мінімум
не мають вікон усі школи та дитсадки району…
Понад пів року на одному цвинтарі Харкова людей ховали у траншеях у пакетах, без трун. Процес перепоховання і досі не розпочався.
Ми спадкоємці традиції, в якій прийшов ворог, знищив усе — а завтра треба вставати і йти на поле. Сіяти і культивувати. Це в генах нашого народу. Ми будуємо, порядкуємо, все робимо для того,
щоб стан руїни якомога швидше відійшов у минуле…
Хоча такий спосіб поховання є абсолютно протизаконним, свіжі братські могили на цвинтарі №18 з’являються далі — останні датовані серединою вересня. Поруч викопано свіжі траншеї для нових тіл.
У Харкові є кладовище, де сотні людей поховані в незаконний і нелюдський спосіб — у мішках, скинутих у траншеї. Десятки родин досі гадки не мають, де поховані їхні близькі та за яких обставин вони
загинули.
"Щодня ми розбираємо завали, прибираємо скло битих вікон і — купуємо айстри, купуємо пізню полуницю, гуляємо в парках. Життя прагне відстоювати себе, ті маленькі звички, з яких складається".
«Здесь живут люди и дети», — написано білою крейдою на коричневих металевих воротах одного двору недавно звільненої Руської Лозової: селища за 20 км від Харкова, за стільки ж — від кордону з
Росією, на трасі Харків – Бєлгород.
Композиторка та автор лібрето розповідають про створення опери, новітню музичну мову, роль державних інституцій у розвитку авангардного мистецтва та деколонізацію історії.
Вікторія Швидко, менеджерка проєктів у театрі ім. Лесі Українки, та Євгенія Нестерович, співзасновниця Мистецької ради “Діалог” розповідають про новий підхід до театрального менеджменту та
“студентів у вакуумі”
Співзасновниця “Культурної агенції ∀” Аліна Ханбабаєва та співзасновник «гараж хаб» Роман Видро розповідають про живу комунікацію та взаємну освіту.
Історія про те, як в умовах постійних викликів і нестачі ресурсів можна робити неймовірні речі.
З 2020 року стратегії розвитку системи здоров'я в країні не існує. Експерти, які з 2014 року займалися реформуванням галузі, представили документ-візію, на який могло б спиратися
подальше стратегування.
17 вересня в Харкові почнеться Друга бієнале молодого мистецтва - величезна подія, один із маркерів того, як Міністерство культури після Майдану намагалося бути більш відкритим і тримати руку на
пульсі актуального мистецтва і культури. Сьогодні…
Чому люди витрачають власні кошти, щоб зробити свято у своєму місті? Як житиме “третій сектор”, коли зелена хвиля грантів в Україну закінчиться? Як уникнути недоречного месіанства в “експорті”
культурних проектів на Донбас? Інтерв'ю з організаторами…
“Форма, яка запрошує людей говорити одне з одним, завжди буде успішною. Розумієш, що те немислиме, про що пишуть ЗМІ, направду знаходиться поруч із нами".
Образ країни у випускників часто майже іконописний, як той Шевченко в смушевій шапці на стіні заледве не кожного кабінету літератури в країні. Що робити, аби на виході зі школи підлітки мали й
цілісну картину світу, й адекватне уявлення про…